Анастасія і Микола одружились молодими, після кількох років зустрічей. Микола здавався їй впевненим, енергійним чоловіком, який знає, чого хоче від життя, і який завжди підтримуватиме її. Вона була закохана в його харизму і рішучість. Проте з часом Анастасія почала помічати, що за зовнішньою впевненістю і владністю Миколи ховається глибока невпевненість, яку він постійно намагається компенсувати, принижуючи її.
Спочатку це було незначно: Микола часто давав поради, що їй варто вдягатися по-іншому, що її стиль не підходить до його смаку, або ж казав, що вона могла б виглядати краще, якби схудла. Анастасія не надавала цьому великого значення, сприймаючи це як дрібниці, бо все ж таки любила чоловіка. Та з часом ці «дрібниці» стали частішати і набирати все більше значення.
У будь-якому місці, де вони були разом — будь то магазин, гості чи просто на прогулянці — Микола знаходив можливість продемонструвати свою «вищість» за рахунок Анастасії. Він постійно підкреслював її недоліки перед іншими людьми, навіть у моменти, коли цього зовсім не вимагала ситуація. «Не сміши мене, Настя, це точно не для тебе», — говорив він, коли вона намагалася поділитися думкою з друзями. «Ти ж не розумієш, як це працює, я краще за тебе розберуся», — додавав, коли вона намагалася щось запропонувати в побуті. І кожного разу, коли Анастасія намагалася встати на своєму, Микола демонстрував, що він завжди має рацію, а вона повинна мовчки підкорятися.
Але найгірше було те, що Микола не зупинявся. Якби їй вдалося розв’язати ситуацію наодинці з ним, все могло б бути краще. Але, крім того, що він принижував її у присутності друзів, він ще й дозволяв собі критикувати Анастасію в присутності своєї матері. Свекруха не залишалася осторонь і часто на додаток до сина, теж вказувала Анастасії, що «так не годиться», «ти повинна бути іншою» або «хіба ти не розумієш, як виглядаєш?». Вона навіть намагалася вчити її, як готувати страви, які Микола «любить найбільше».
Кожен день став все важчим для Анастасії. Вона намагалася зберігати мир у родині, але внутрішній біль від принижень усе більше накопичувався. Вона відчувала себе малоцінною, непотрібною. Від того, що її знецінювали, почало потихеньку згасати й те, що залишалося від її любові до Миколи.
Кульмінація цього напруженого періоду настала під час однієї сімейної вечері. Микола, сидячи за столом, знову почав критикувати її, додаючи, що «не може зрозуміти, чому вона така неорганізована». А свекруха, звичайно, підтримала його, запитавши, чому Анастасія не бере приклад з інших жінок, що її сину це все не подобається.
І тоді щось у Анастасії в голові ніби щось перевернулося. Вона більше не могла терпіти ці приниження і відчула, що більше не хоче бути частиною цієї родини, де її вважали лише доповненням до ідеалу, що існував у голові Миколи та його матері.
«Миколо, я не твоя тінь. Я більше не збираюся мінятися через твої вимоги, твої зауваження, твої спроби мене зламати», — сказала вона, відчуваючи, як кожне слово стає важким, але правдивим.
«Я більше не хочу жити в тому світі, де твоїм ідеалом є інша жінка, а не та, яка стоїть перед тобою. І ти, і твоя мама знищили все, що я колись відчувала до тебе», — додала вона.
Того вечора, після цих слів, Анастасія вирішила розлучитися з Миколою. Їй було боляче, але вона зрозуміла, що це її єдиний шанс на відновлення себе.
Час минув, і Анастасія познайомилась з Віктором. Віктор був зовсім іншим — він цінував її не лише за зовнішність, а й за її внутрішній світ. Він не вказував їй, як виглядати чи що робити. Він підтримував її у всьому, любив за те, яка вона є. Анастасія нарешті відчула, що таке справжня любов, коли тебе приймають такою, яка ти є.
Микола ж залишився жити з матір’ю, продовжуючи спілкуватися з нею так, як це було і раніше. Він так і не зрозумів, чому його шлюб розпався, і до останнього вважав, що Анастасія повинна була залишатися «під його контролем».
Анастасія ж, здобувши внутрішню свободу, нарешті почала жити для себе, знову знайшовши свою справжню цінність у новому, здоровому відношенні, яке принесло їй гармонію і щастя.