Ми з чоловіком разом вже досить давно, торік відсвяткували десяту річницю весілля. У нас двоє дітей. Всі ці роки ми тулилися в орендованій квартирі. З малюками було дуже важко.
Назбирати в наші часи на власну квартиру, самі знаєте, майже не реально. Та ми все ж відкладали гроші. Раптом помер дідусь мого Кості. Він жив один у квартирі в центрі міста, та мав маленьку дачу за містом. Будиночок був в жахливому стані. Адже останні роки дід не мав здоров’я доглядати за ним.
Заповіт дід не оформив, тож ми вирішили самотужки розділити майно. У Кості є рідна сестра Світлана. Вона з сім’єю проживала в іншому місті, та раптом приїхала.
– Квартира має бути моя. Ми переїдемо, адже я хочу розлучитися з чоловіком. Мені важко. Одна з дітьми. Не можу ж я на вулиці залишитись.
– Але ж квартира значно дорожче за дачу. До того ж вона в самому центрі! Продамо і поділимо гроші. Купимо дві невеличкі квартири на околиці.
– І що, я з дітьми житиму чортзна-де в однокімнатній конурі?
Тут сестра зчинила такий скандал, що чули всі сусіди. Костя має м’який характер, він не полюбляє сваритися. Тож врешті уступив квартиру, а ми забрали собі дачу.
На вихідних ми усією сім’єю поїхали дивитись будинок. Та на ділянці побачили якийсь сарай з проваленим дахом. Але яка ж природа там була! Чудовий садок, велика ділянка землі та гарна асфальтна дорога до самого двору.
– Я б тут жила. На автівці всього десять хвилин їхати до міста. Хіба ж це відстань?
– То побудуймо будинок. Нащо нам ті квартири?
Ми вирішили, та за кілька тижнів почали будівництво. Усі ці роки ми збирали гроші, аби придбати квартиру. Усі заощадження витратили на будівельні матеріали та заплатили бригаді. Врешті довелося ще й кредит взяти. Та ми були щасливі. Все вийшло так, як ми мріяли. Будинок просторий – 5 кімнат, велика кухня.
На входини запросили усіх родичів. Приїхала й свекруха з зовицею. Уявіть мій подив, коли в будинок зайшов і чоловік Світлани. Вони не розлучилися, він приїхав до них, а квартиру, в якій вони раніше жили, здали в оренду. От хитруни.
– Ого, нічого собі. Ви як пани тут влаштувались!
– Ти й не уявляєш, скільки сил і грошей ми витратили на будівництво.
Ми сіли вечеряти, та розмови про будинок тривали. Син Оксани знайшов в мережі оголошення, в якому продавався будинок неподалік. Його вартість була захмарна.
– О, так ви нас надурили. Ще й наче сперечалися. Ми спадок не чесно
поділили.
– Що? Так ти ж сама квартиру хотіла!
– Я ж не знала, який тут ласий шматок? Ти скористався цим.
Костя кипів від злості. Ніколи досі його таким не бачила.
– Ти бачила, що тут було. Сарай! Це все ми власними силами зробили. А ти нахабно квартиру забрала, ще й збрехала, що розлучаєшся. Совісті в тебе нема!
– Ви маєте віддати будинок. Забирайте собі ту задрипану квартиру.
Наше свято перетворилось на суцільний жах. Я не витримала, адже вважаю, що діти не мають бути свідками такого.
– Шановні гості, вечірку завершено. Йдіть додому.
Моя фраза обурила свекруху.
– Ти мене виганяєш?
– Я виганяю всіх. Гості почали збиратися. Світлана кричала, що звернеться до суду. Її діти ображали моїх і стверджували, що скоро переїдуть в цей будинок.
Свекруха сварила Костю, наче маленького хлопчика. Врешті всі пішли. Та залишився важкий осад. Як близькі родичі можуть бути такими? Що нам тепер робити? Як спілкуватися з ними?