Світлана закохалася у однокласника Юру у випускному класі. Був він звичайним непоказним хлопцем. А після літніх канікул раптом витягнувся, став шршим у плечах. Якось на уроці фізкультури вона підвернула ногу. Юрко доніс її на руках до медичного кабінету. Вона притискалася до нього, раптом помітивши, який він сильний і красивий.
Із цього моменту вони вже не розлучалися. Весною Світлана зрозуміла, що вагітна. Після випускних іспитів зіграли весілля. Юрко не став вчитися далі, пішов працювати на будівництво. Перед Новим Роком Світлана народила дівчинку Настеньку. Юра допомагав молодій дружині: гуляв із донькою, поки Свєта працювала, готувала чи просто відсипалася. Весною він пішов в амію.
А тут нове лихо – батько раптом пішов від матері Світлани до іншої жінки. Мати не пережила. Почала згасати, втратила інтерес до життя. У неї виявився швидкоплинний рак, і за два місяці вона померла. Світлана залишилася з малюком одна. Свекруха приходила іноді, дорікала Світлані, що зовсім себе запустила, у квартирі бардак, дитина не доглянута. Але допомоги не пропонувала.
Старенька сусідка пожаліла Світлану. Попросила прибирати квартиру та ходити до магазину за продуктами за невелику плату. Заодно вона погоджувалася доглядати малюка.
Світлана виживала як могла. Нарешті Юра повернувся з армії. Але він прийшов до неї, щоб сказати, що весілля їхнє було помилкою, дитяча закоханість пройшла, що по молодості вони наробили дурниць. Звинуватив, що вона своєю вагітністю пов’язала його руки та ноги. А він хоче вчитися далі.
Світлана залишилася одна з маленькою Настею. І нікого поряд, кому поскаржитися, попросити допомоги, поплакатись. Вона вибивалася з сил, піднімаючи одну дочку. А Настя виросла справжньою красунею, відмінницею. Відбою від хлопчиків не було. Але Настя відкидала догляд всіх хлопців.
— Не подобається ніхто? – Запитувала Світлана.
— Чому? Подобається Ігор. Міша теж нічого. Але вони такі самі, як ми з тобою. Їхні батьки живуть від зарплати до зарплати. Я не хочу так. Не хочу прожити все життя у злиднях. Я вродлива, а краса ціну має.
— Краса швидко минає, доню. Я свого часу теж була гарна, а подивися, що зі мною сталося. Як народила тебе, куди все поділося?
— Що ти порівнюєш мене з собою, мамо? – Я не збираюся народжувати принаймні найближчим часом. Спочатку треба заміж вдало вийти, знайти багатого та успішного чоловіка, – перебила маму Настя.
— Та де ж ти його знайдеш, багатого? У нашому маленькому містечку пальців на одній руці більше за багатих. Та й не в грошах щастя. Адже багаті по собі обирають, на таких як ти навіть не подивляться, – пояснювала Світлана.
А я й не збираюся тут залишатися. Школу закінчу, поїду вчитися до міста. Там можливостей більше. До речі, мам, мені потрібна нова сукня. І туфлі. І плащ я модний надивилася в магазині. Не можу я поїхати в такому вигляді. – Настя показала на гарну сукню, на яку Світлана збирала гроші кілька місяців.
І вона взяла ще підробіток. Додому приходила виснажена. Тут же валилася спати. У всьому відмовляла собі, аби у Насті все було, як у всіх. Сусіди хвалили Світлану, яку розумницю та красуню виростила вона сама, без чоловіка. Світлана пишалася дочкою, замовчуючи, чого їй це вартувало. Вони дедалі більше віддалялися з донькою, переставали розуміти і чути одне одного, хоч і жили під одним дахом.
Після закінчення школи Настя поїхала до міста, забравши в матері останні гроші. Поступила в університет. Дзвонила додому рідко, а на дзвінки Світлани коротко відповідала, що все в неї добре, немає часу, зайнята навчанням, просила надіслати грошей. За весь час навчання та двох тижнів не набереться, що Настя гостювала вдома. На останньому курсі приїхала раптом посеред семестру.
— Мамо, я заміж виходжу. Батько у Артема бізнесмен. Живуть вони у величезному будинку. Я права отримала. Після весілля Артем мені машину купить… – захлинаючись, розповідала дочка.
Світлана раділа, дивлячсь, що у дочки справді все добре.
— Як я рада за тебе, дочко. А коли з нареченим мене познайомиш? Мені на весілля і одягти нічого. Нічого, попрошу Марину з п’ятої квартири пошити мені сукню. Вона працює в ательє. А коли весілля? Встигнути б із сукнею. – занепокоїлася Світлана.
Настя відвела очі, зам’ялася.
— Мам, я сказала батькам Артема, що ти закордоном живеш, приїхати не зможеш. – Обережно почала Настя, але побачивши очі матері, що округлилися від здивування, перейшла на крик. – Не могла ж я сказати, що ти проста прибиральниця, що ми жебраки. Не зрозуміли б цього батьки Артема, ні про яке весілля і мови бути б не могло тоді, як ти не розумієш?
— Значить, на весілля не покличеш? Соромишся мене? – прямо запитала засмучена Світлана. – Та як же так? Не добре це. Що я скажу людям?
— Мені начхати, що люди скажуть чи подумають. Що вони сказали, коли тато мій тебе покинув одну з дитиною? Хоч одна людина допомогла тобі тоді? Якщо не хочеш, щоб я як ти все життя в злиднях прожила, працюючи на трьох роботах, ти приймеш мої умови і не приїдеш на весілля. Хто ти та хто вони? Подивися на себе. Зубов немає, одягнена як колгоспниця.
Слова Насті віддалися болем у серці Світлани.
— Не чекала я від тебе, дочко такого. Я все для тебе робила, собі на все відмовляла, а ти… Рано чи пізно дізнається твій наречений та його батьки про твій обман, що тоді робитимеш?
— Не дізнаються, якщо ти не скажеш.
Світлана поплакала, але змирилась. Боляче чути від дочки такі слова, але вона не псуватиме їй життя. Аби Настя була щаслива. До від’їзду дочки, а поїхала Настя за два дні, вони майже не розмовляли. Мати та дочка зовсім віддалилися один від одного.
Залишилася Світлана одна. Тяжко переживала вона сварку з дочкою. Від втоми та переживань піднявся тиск, прихопило серце. Їхала «швидкою» до лікарні і всю дорогу журилася, що не встигла взяти з собою все необхідне. Водій зголосився з’їздити після роботи та привезти, що скаже. Світлана подякувала, дала йому ключі від помешкання. Не боялася, що пограбує, нема чого в неї брати.
— Скромно ви живете. Давно ремонт у квартирі треба робити. Одна? Без чоловіка? І дітей нема? – Запитав водій, коли привіз їй необхідні речі до лікарні.
— Дочка у місті. Заміж виходить … – І якось так вийшло, що не стрималася Світлана, розповіла чужій людині все своє життя.
Андрій відвідав її кілька разів, а коли Світлану виписали, навіть відвіз на швидку додому.
— Гарна ти, скромна. Моя дружина весь час чогось вимагала: то шубу, то каблучку з діамантом. Зрештою, знайшла собі багатшого за мене. Виїхала з ним. За сином тільки сумую. А хочеш, я зроблю ремонт тобі? Я все вмію. Так оздоблю квартиру, не впізнаєш.
Світлана спочатку не погоджувалась. але Андрій доглядав, квіти дарував. Після Юри ніхто не звертав на неї уваги. Згадала Світлана, що їй лише сорок. Скільки можна жити? І поступилася. Андрій справді затіяв ремонт. І все в його руках горіло. Квартира стала світлішою і навіть просторішою. Та й сама Світлана змінилася. Відмовилася від підробітків, додому поспішала після роботи. Посміхатися почала часто.
Андрій кликав заміж, та Світлана не поспішала погоджуватися. Переживала, як Настя до цього ставитимеся. А дзвонити їй боялася. Їдучи, дочка ясно дала зрозуміти, щоб жодних дзвінків.
Якось увечері у двері квартири зателефонували. На порозі стояла дочка із дорожньою сумкою.
— Настя! Ось радість! Ти з речами? Значить, поживеш у мене небагато? – зраділа Світлана.
Настя розглядала похорошілу матір, квартиру, що перетворилася, чоловічу куртку на вішалці.
— Ти що, не одна? – Запитала здивовано.
— Не одна, дочко. Ти не дозволяла дзвонити тобі… Андрій Михайлович добрий, господарський. Тільки подивися, як нашу квартиру відремонтував – не впізнати. Скоро прийде з роботи, сам побачиш, – зніяковіла виправдовувалася Світлана.
— То ти вийшла заміж? Чи він просто так у тебе живе? Заради квартири з тобою? – невдоволено спитала Настя.
— Навіщо ти так? Має свою квартиру. – Зовсім засмутилася Світлана, почувши від дочки образливі слова.
— Ну ти даєш, матір! І що, ми тут утрьох житимемо?
— А ти що ж, назавжди повернулася? Чому так? Чим не припала до душі багатим? Начебто все добре було у вас?
Настя насупилась. Але потім все ж таки розповіла, що ходили з чоловіком у кафе і зустріла там Маринку, колишню однокласницю. Та все видала. Артем не пробачив обману, став принижувати Настю. А нещодавно на розлучення подав…
— Нічого, дочко. Проживемо якось. Тобі лише двадцять два. Все життя попереду. Зустрінеш ще… – обійняла доньку Світлана.
— Мамо, що ти кажеш? – Настя відкинула руки матері від себе. – Я не хочу жити якось, та ще зі стороннім мужиком в одній квартирі.
У цей момент у кімнату зайшов Андрій. Почув слова Насті і зрозумів усе. Ні слова не кажучи, розвернувся, пішов геть із квартири.
— Стривай! – зупинила його Світлана біля дверей. — Я все життя заради тебе жила, Настю, ні в чому тобі не відмовляла. Нарешті зустріла хорошу людину. Він квартиру відремонтував, гроші свої витрачав. І я маю його вигнати? Я ж не стара ще, доню! Мені також щастя хочеться. Я надто довго терпіла твої витівки. Залишайся і живи, як знаєш. А я з ним піду.
Вперше Світлана відмовилася виконати вимогу Насті. Вона зібрала речі та пішла до Андрія. Настя ображалася на матір, але все ж таки прийшла, попросила вибачення.
Світлана була на десятому небі від щастя. Обійняла дочку, розплакалася. Настя поділилася, що зустріла парубка, вперше закохалася. Сказала, що не проти заміжжя матері. Тим паче, що молодик теж зробив Насті пропозицію.
— Може, два весілля разом зіграємо? – Запропонував Андрій, але Світлана не підтримала його.
— Погуляємо на весіллі Насті, а ми розпишемося тільки. Чого людей смішити?
— Ти знову тільки про Насту думаєш. Час про себе подбати. – Андрій обійняв Світлану.
— А я про себе і дбаю. Щаслива дочка – щаслива і я. А більше мені нічого не потрібне.
Рано чи пізно доля обдаровує за доброту щастям. Ось чи надовго? Хочеться вірити, що Настя змінила своє споживче ставлення до матері. Чи вистачить Світлані протистояти капризам доньки? Життя складне і непередбачуване. Материнська сліпа любов без кордонів до своєї дитини робить часто з неї примхливого тирана та егоїста.