П’ятдесятирічний Анатолій у старому драповому пальті та потертій шкіряній кепці в нерішучості зупинився біля кіоску і почав розглядати вітрину з лотерейними квитками.
Йому дуже хотілося купити хоча б один, але, згадавши про те, що за останній місяць було витрачено на лотереї майже п’ять тисяч, відразу відмовився від цієї витівки.
Проте вже за кілька хвилин він знову повернувся до кіоску і тремтячими руками витяг з кишені м’яту сотку, яку припас на цигарки.
Літня продавщиця приспустила на перенісся окуляри, впізнавши постійного клієнта.
— Скільки? – спитала вона. – Як завжди?
— Ні, сьогодні один, – винно відповів Анатолій і простяг гроші. – Коли розіграш?
— Завтра, – посміхнулася жінка, – може, цього разу позолотишся.
— Ваші б слова та Богові у вуха, – чоловік узяв простягнутий квиток і поспішно засунув його в кишеню.
Повернувшись додому, Анатолій не сказав дружині про купівлю чергового квитка. Він знав, що жінка знову почне бурчати і навіть справа, можливо, дійде до скандалу.
З нетерпінням чоловік чекав настання завтрашнього дня. Йому хотілося вірити в те, що цього разу точно пощастить. Не може ж удача обходити його стороною стільки років? Весь наступний день Анатолій нетерпляче поглядав на годинник.
— На когось чекаєш? – Помітивши нервозність чоловіка, поцікавилася дружина Зінаїда.
— Ні.
— Знову квиток купив? – сплеснула руками жінка. – Ось негідник! Всі гроші спускає на пустощі! Нічого ти ніколи не виграєш, бо ти невдаха!
— Цього разу точно виграю! – грізно промовив Анатолій. – Тільки ти ні шиша не отримаєш!
— Ти спочатку виграй, – уїдливо відповіла Зінаїда і, не стримавшись, кілька разів стебнула чоловіка рушником по спині.
Чоловік у відповідь замахнувся на неї, але застосувати силу не наважився, знаючи, до чого це може призвести. Не бажаючи більше контактувати з дружиною, він подався до кімнати і ввімкнув телевізор.
З хвилини на хвилину мав розпочатися розіграш. Нервно ерзаючи на дивані, чоловік дочекався початку програми.
Як тільки він почув, що збіглося шість цифр із семи, схопився з місця і почав радісно кричати.
— Виграв? – Бліда Зінаїда з забрудненими в муці руками забігла до кімнати.
Майже! Після реклами назвуть ще одну і все! – Анатолій став бігати перед телевізором.
— Скільки? – Жінка округлила очі.
— Чотири мільйони! – гордо заявив чоловік. – Куди ж витратити? – додав він і почав від задоволення потирати спітнілі руки. — Машину куплю! Точно! Я їздитиму, як людина, а не пішки ходитиму.
— Толю, хата б нам інша, – перебила чоловіка Зінаїда. — Бо стеля скоро на нас обвалиться.
— Так точно! Будинок теж потрібний! – захоплено вигукнув чоловік. – Ні, не будинок, а котедж, як у нашого мера!
— Так! Нехай усі заздрять! Ще б нам купити посудомийну машину, робот-пилосос і килим новий, – жінка почала перераховувати чоловікові все, що вона хоче. – Ось сусіди луснуть від заздрості!
Анатолій слухав її з незворушним обличчям. Несподівано він подумав про те, що не хоче тягнути жінку, що постаріла, в нове життя.
— Ні, з тобою на цьому наші шляхи розходяться. Я без п’яти хвилин мільйонер, Зіна, і хочу бачити поряд із собою молоду дружину, а не пожовану ганчірку, – про це він вирішив негайно повідомити жінку.
— Що? – Зінаїда почервоніла від гніву. – Отже, як гроші з’явились, ти мене кинути вирішив? Молоду захотів?! Підла твоя душонька! Біжи, Толя, біжи! – Додала вона і кинулася на чоловіка з кулаками.
Чоловік ледве встигав ухилятися від її ударів. Нарешті зрозумівши, що так просто дістати чоловіка не вдасться, жінка почала хапати все, що траплялося під руку, і жбурляти в Анатолія.
— І як я стільки років тільки терпів тебе? – прогарчав чоловік, дивлячись з-за дивана.
— От зараз тобі буде! – Зінаїда погрозила чоловікові кулаком, готуючись знову кинутися на нього з кулаками.
Однак раптом вона різко змінила напрям і стрімголов кинулась у передпокій. За кілька хвилин жінка повернулася, тягнучи по підлозі драпове пальто Анатолія.
— Ти що надумала? – зблід чоловік, побачивши в її руках ножиці.
— Нове купиш! У тебе ж тепер грошей кури не клюють, – злісно посміхнулася Зінаїда і стала на очах у чоловіка шматувати пальто.
Не витримавши несамовитого видовища, Анатолій кинувся відбирати у дружини свій одяг. Між ними зав’язалася бійка, під час якої пальто чоловіка було розірвано на кілька шматків, а кожен із подружжя позбувся пасма волосся.
— Тихо! – несподівано гаркнув Анатолій, звернувши свій погляд на телевізор. – Реклама закінчилася.
Зінаїда теж завмерла. Їй хотілося переконатися в тому, що чоловік тепер справді багатий.
— Остання щаслива цифра у нашій програмі, – урочисто промовив ведучий, – і це… цифра сім!
Анатолій із задоволеним виглядом глянув на дружину, а потім перевів погляд на свій квиток. З того, як змінилося його обличчя, Зінаїда зрозуміла, що цифра не збіглася, і чоловік знову нічого не виграв. Жінка кинулася до нього і, вихопивши з тремтячих рук квиток, затиснула собі рота рукою.
— П’ять. Знову продув? Тьху на тебе! Невдаха! – приречено процідила Зінаїда.
— Як же я тепер ходитиму? – Анатолій нахилився і підняв з підлоги відірваний рукав від свого пальта.
Підлатаю. Буде, звичайно, трохи не те, але носити можна, – пробурчала Зінаїда і стала збирати шматки, що залишилися. – Не жили багато, і нічого починати.