Раїса Сергіївна від дня весілля говорила про онуків. Вона навіть у спальню до молодих полізла, щоб переконатися, що процес іде, бо онуки їй потрібні були негайно.
Аліна з Богданом планували спочатку пожити собі, а потім уже думати про дітей. Але свекруха із цим була категорично не згодна.
Кожен свій прихід починала зі скарг про те, як їй незручно перед подругами, у яких давно онуки.
— Не знаю, дефектна невістка трапилася мені чи що? Так переживаю за молодих, що в спальню до них іноді заглядаю, – скаржилася родичам свекруха, завертаючи свою уявну турботу у ввічливі слова.
Аліна підозрювала, що свекруха і близько до онуків не підійде, а потрібні їй лише для статусу, щоб люди не косилися.
Жодна з двох невісток не поспішала радувати дорогоцінну свекруху. Тільки Світлана була улюбленою невісткою, дружиною молодшого сина, а Аліна “сільщиною”, яку прийняли в сім’ю лише для однієї мети – продовжити шляхетний рід. Про що їй і було сказано в черговий приїзд свекрухи.
Аліна тоді сильно розлютилася і посварилася з Раїсою Сергіївною. Зрештою, вона жила в місті майже від самого народження, закінчила престижний університет, і зараз обіймала не останню посаду в міжнародній компанії, щоб тикати їй у “сільське коріння”. Конфлікт, як завжди, залагодив Богдан.
Поцілувавши дружину, він м’яко сказав матері, що їй час і додому. Розлючена свекруха вилетіла з їхнього будинку як пробка, і не з’являлася цілий місяць, обговорюючи за спиною Аліну. Називала її обірваною голодранкою і бездітною старою дівою (Аліні було двадцять п’ять, коли вона вийшла заміж). Слова свекрухи “по-дружньому” передавала Аліні Світлана, посміюючись над старенькою.
Світлана була молодша за Аліну, корінна москвичка, вона була донькою професора, за що їй багато прощалося свекрухою. Світлана швидко поставила настирливу Раїсу Сергіївну на місце, заявивши, що народжувати до тридцяти не планує, бо у них із Богданом плани.
Аліна намагалася не звертати уваги ні на свекруху, ні на Світлану, але коли на вулиці її зупинила зовсім незнайома жінка, представившись двоюрідною тітонькою чоловіка, і почала вмовляти сходити в храм і добре, від душі, помолитися, щоб Бог дарував їм дитину, її терпінню настав кінець.
Вона заявила Богданові, що якщо ще хоч раз почує про онуків для його матусі, усиновить дитину. І нехай тільки свекруха спробує не прийняти.
Богдан посміявся, вкотре порадивши не звертати уваги на чужі розмови, але тут же додав, що, може, час і подумати про дитину. Аліна, мовляв, із роками не молодшає, здоров’я, знову ж таки, краще не стає. На обурений погляд дружини він виставив перед собою руки і сказав:
— Жартую я! – І обійняв Аліну. Але осад у неї залишився неприємним.
Після сварки свекруха влаштувала свято на честь дня народження. Звичайно, Аліна з Богданом мали бути присутніми. І там, випивши неабияку кількість вина, свекруха завела улюблену пісню про онуків. І заявила, що першій невістці, яка народить, особисто подарує тисячу доларів.
— Плачу тисячу доларів за онука! — вигукнула свекруха, підводячи келих і з докором подивилася на Аліну.
Тут же Аліну оточили тітоньки та бабусі з порадами, як точно завагітніти. Пунсова від злості Аліна ледве стрималася, щоб не псувати свято, і, як добралася до чоловіка, повела його додому.
Того ж дня вранці начальство запропонувало їй тривале відрядження за кордон. З проживанням, що добре оплачується. Аліна взяла час подумати та порадитися з чоловіком. І тепер, після свекрухиної витівки, вмовила Богдана виїхати.
Чоловік працював віддалено, і зміна місця проживання його не збентежила, тому скоро вони переїхали до Ізраїлю і щасливо прожили там понад рік, старанно ігноруючи спроби свекрухи завести розмову про онуків по телефону.
Але всьому приходить кінець, і проект Аліни підійшов до завершення, а отже, треба було повернутися додому.
Аліна з тремтінням думала про зустріч зі свекрухою, коли їй зателефонувала давня подруга Мирослава. Незадовго перед від’їздом Аліни та Богдана до Ізраїлю, Міра вийшла заміж та нещодавно народила сина, якому зараз було три місяці.
— Аліно, як добре, що ви повернулися! — сказала Міра, — приходьте у гості, у мене до вас прохання.
Виявилось, Міра хотіла, щоб Аліна з Богданом стали хрещеними малюкові. Аліна зраділа за подругу, і погодилася стати хрещеною Мирону. Понянчившись з ним пару годин, вона зрозуміла, що й сама хоче стати матір’ю. І водночас у неї з’явилася ідея, як перевірити, а може, й провчити свекруху.
Обговоривши все з чоловіком, вона запропонувала подрузі посидіти завтра з Мироном, щоб молоді батьки могли розвіятися та відпочити. Міра з радістю погодилася, після народження Мирона у них з чоловіком зовсім не було можливості вибратися кудись удвох і вони неабияк втомилися.
Тому наступного ранку Аліна забрала Мирона до самого вечора, відправивши друзів відпочивати. Незабаром подзвонила свекруха, з образою в голосі спитала, чому Богдан досі не відвідав матір. Не забула і своєї улюбленої приказки, що так і помре, не дочекавшись онуків.
— Мам, у нас для тебе великий сюрприз! — відповів Богдан. — Ти будеш на сьомому небі від щастя! Чекай!
Свекруха насторожено спитала, який такий сюрприз, але Богдан більше нічого не сказав.
За дві години Аліна з Богданом урочисто вручили розгубленій Раїсі Сергіївні онука.
— Ось, мамо! Твій довгоочікуваний онук, Мирон! Знайомся! — весело сказав Богдан.
Аліна посміхалася, дивлячись, як вилазять з орбіт очі свекрухи, як вона ніяково бере дитину і намагається щось сказати.
— А… Що?… Як це… Коли…
— Ізраїль творить чудеса, святі місця, як ви й радили, ну а як діти виходять, вам уже не треба пояснювати, — сказала Аліна.
— Але ж чому мовчали? — вигукнула свекруха, налякавши малюка, чому він заплакав.
— Тихіше, мамо! — захвилювалася Аліна, але брати дитину у свекрухи з рук не стала. — Мовчали, щоб сюрприз був… Ось тут памперси, тут серветки, суміш, присипка, запасні пелюшки та речі, розберетеся, а ми підемо…
— Куди? — з жахом закричала свекруха і знову спробувала віддати дитину, але Аліна відійшла вбік, не приймаючи Мирона.
— Як куди? Гуляти! Ви ж мріяли няньчитися, от і збулася мрія, а ми втомилися, батьками бути так складно! Відпочити хочемо. Повернемось увечері!
Аліна швидко потягла Богдана до виходу, а свекруха, розкривши рота як риба, йшла за ними до самих дверей, на витягнутих руках тримаючи дитину.
— Але ж я не вмію! — розпачливо гукнула вона, коли діти вже вийшли за поріг.
— Дурниці які, — усміхнулася Аліна, — ви мені стільки порад давали, ви ж досвідчена мама! Тим більше, своїх двох виховали, — і вони з чоловіком зникли в ліфті.
— Ох, впорається вона? Страшно мені щось, — видихнула Аліна, коли двері ліфта зачинилися.
— Впорається,— впевнено відповів Богдан,— з малюком усе буде гаразд, не хвилюйся.
І вони вирушили гуляти. Часом Аліна дзвонила свекрусі, цікавилася, як у них справи, і на жалібне запитання, коли вони повернуться, відповідала, що не скоро, адже малюк у надійних руках.
За три години молодята повернулися до щасливої бабусі. Раїса Сергіївна виглядала як вичавлений лимон. Вона зустріла їх зі сльозами і заявила, що якщо вони її не попередили, значить, для себе народжували, ось нехай самі й розбираються.
— І взагалі, я вже стара для дітей! Няньку наймайте, а мені такого щастя не треба! – Заявила вона.
Аліна, яка няньчила Мирона, картинно зітхнула.
— Ну що ж, наймемо няню, раз бабуся не хоче, ось гроші нам віддасте обіцяні, якраз на няню вистачить.
Свекруха змінилася в обличчі вдруге за день, побіліла, знову відкрила рота і схопилася за серце.
— Які гроші? Ти про що?
— Ну як же, на ювілеї ви обіцяли перед усіма тисячу доларів. Ми через це тільки й малюка народити, поспішали. Навіть на святі не досиділи, все як ви хотіли, — усміхалася Аліна.
Свекруха мовчала, обертаючи очима та вигадуючи, як виплутатися. Богдан посерйознів.
— Аліна жартує, мамо, не потрібні нам твої гроші. І дитина не наша. А ти показала, як дуже хочеш онуків. Щоб я більше тих слів від тебе не чув. Як самі вирішимо, так і народимо, а ти не лізь!
Аліні на мить навіть стало шкода свекруху, такий у неї був розгублений вигляд.
— А це хто? — тихо спитала вона, вказуючи на дитину.
— Хрещеник наш, Мирончик, — відповіла Аліна, похитуючи дитину.
Свекруха вкрилася червоними плямами, зчепила руки і закричала:
— Ви! Та хіба можна так з матері знущатися! Я онука хотіла, а ви що мені підсунули? Та я одразу відчула, що це не наша кров!
— Досить, мамо! — суворо сказав Богдан, — я вже сказав, більше жодних розмов. І не лізь у наше життя. Ходімо, Аліно!
Вони вийшли в під’їзд, щоб відвезти дитину батькам, що відпочили. А свекруха залишилася стояти на місці, не промовивши більше й слова.
З цього дня вона жодного разу не заїкнулася про онуків. А коли Аліна народила первістка, мовчки віддала їй гроші, які Богдан потім поклав на рахунок малюка.