Відтоді минуло багато років і я б ніколи в це все не повірила, якби воно не сталося зі мною. Сама я сирота, виховувала мене бабуся, мама померла, тата я й не знала ніколи. З 5 класу в інтернаті жила. А згодом в училище вступила. Там і познайомилась з Аркадієм. Він мені дуже сподобався, хороший хлопець, хоча й сільський.
Ми щиро покохали один одного. Та коли він вперше мене повіз знайомитись зі своєю мамою – вона відразу висловила своє невдоволення.
– Ти грайся в кохання, але планів жодних не будуй! Тобі треба нормальну дружину з гарної сім’ї! – саме такі слова Марії Степанівни я випадково почула.
Засмутилась страшенно. Але надто любила Аркадія. І він не хотів слухати свою маму. На літніх канікулах поїхав на заробітки на будівництво, повернувся у вересні і мені пропозицію зробив. Я її прийняла.
– Ти з моїм сином не будеш! Я все зроблю, аби він тебе покинув! Благословення на цей шлюб не дам!
Лишень уявіть вона навіть на наше скромне весілля не приїхала. А далі синові дзвонила, просила приїхати, та казала, щоб був самий.
Ми жили в гуртожитку, було важко, але з коханим добре всюди. Закінчивши навчання чоловік поїхав знову на заробітки, я ж роботу знайшла. Врешті ми квартиру купили. Все було добре і жили ми щасливо. Та одного не мали – дітей. Ніяк я не могла завагітніти, шість викиднів пережила, а лікарі не могли причини пояснити. Я – здорова, чоловік – здоровий, а не виходить ніяк. Через стреси я геть змарніла, хворіти почала. А тоді одна подруга мені сказала:
– А ти не думаєш, що це свекруха робить?
– Що за дурниці? Як?
– А ось так. Жінки сільські всілякі секрети знають.
Я посміялась, та в це все не повірила. Та роки минали, а виносити дитинку я й далі не могла. А свекруха продовжувала свою політику:
– Чи ти не бачиш, що вона й дитини народити не може! Знайди нормальну жінку!
Скільки ночей я плакала, вже й 34 роки виповнилось, а синочка чи донечку коханому подарувати не могла. Вже й сама просила його мене покинути. А якось згадала слова подруги і пішла до церкви на сповідь. Все священнику розповіла. І він порадив, щодня молитися за свекруху й ходити до церкви щотижня! Свічки класти! Я так і зробила. І ви не повірите, минуло два місяці і я дізналась, що вагітна. Та раділи ми не довго, раптом подзвонив брат мого чоловіка і сказав, що свекруха помирає.
За місяць її не стало. Не знаю, як пояснити, та мені наче дихати стало легше. Вагітність минула без жодних ускладнень. Я народила чудового синочка. Досі не знаю, чи так воно збіглося чи що. Як гадаєте?