— Ти чого сяєш уся, як мідний тазик? – буркнула свекруха, окинувши Ольгу невдоволеним поглядом. — Чи в лотерею виграла, яку я вам дарувала до весілля?
— Та ні, лотерея, на жаль, без виграшу виявилася, – усміхнулася Ольга, – Просто мені зараз Кирило дзвонив, ми з ним на море їдемо! Йому замовили зробити рекламний ролик про якийсь санаторій, і дають безкоштовно дві путівки, ну щоб сам все подивився, спробував, зйомки зробив. Я так рада! Уявляєте, Софіє Марківно, як пощастило? Не вдалося нам у весільну подорож поїхати, то зараз відпочинемо, буде компенсацією.
Ольга мрійливо прикрила очі, а потім раптом схаменулась:
— Ой, а в мене купальника навіть немає! Треба в магазин поїхати, бо завтра оформлятимемо путівки, потім збори. Напевно, краще сьогодні магазинами пробігтися?! Як ви вважаєте?
— Угамуйся ти, бабка! – пирхнула Софія Марківна і схрестила руки на грудях. – Рано радієш. Сядь, та обдумай все спочатку.
Посмішка з обличчя Ольги повільно сповзла, від радості і сліду не лишилося. Вона повільно опустилася на краєчок дивана, розуміючи, що вона має вислухати лекцію свекрухи про те, як треба правильно жити. Ольга, за ті два місяці, що жила в цьому будинку, встигла звикнути до того, що Софія Марківна завжди має рацію, а якщо вона не має рації, читай пункт перший. Кирило часто казав, що мати краще вислухати без заперечень, а потім можна зробити по-своєму. І Оля приготувалася слухати.
Свекруха влаштувалася у своєму улюбленому кріслі, навпроти Ольги та діловим, безапеляційним тоном почала говорити.
— Ти як вважаєш, якщо людині зробили замовлення, то вона їде до моря розважатися чи виконувати роботу? — І не чекаючи відповіді, продовжила, – Кирюша звик працювати на совість завжди, і навряд чи йому буде там до купань та іншої нісенітниці. Він повинен виконати замовлення клієнта так, щоб він усім своїм знайомим і незнайомим став рекомендувати його послуги. І ти погана дружина, якщо не розумієш таких елементарних речей. Ніби самій сказати, що тобі робити нічого поруч, коли чоловік працюватиме. Ти б тільки відволікала б його, невже незрозумілі очевидні речі? Я просто ніколи такого не зрозумію, і радіє ще, навіть не подумала, а вже і купальник зібралася купувати. Ох, молодь! Усьому треба вчити, інакше ніякого толку не буде. Ти зараз хоча б розумієш, що перш ніж рішення прийняти, треба сто разів подумати посидіти, всі «за» і «проти» зважити?!
Ольга опустила голову і, проковтнувши тугий солоний ком, почала говорити.
— Софіє Марківно, але Кирило сказав однозначно, що завтра ми з ним ідемо путівки оформляти, і поїдемо відпочивати. Йому замовники не просто для роботи виділили час, а й на відпочинок. Інакше б Кирило не обіцяв мені. Він прямо сказав, що це буде наш медовий місяць, я не від себе це придумала.
— Та мало чого тобі Кирило сказав, – посміхнулася свекруха, багатозначно хитнувши головою. – У нього самого ще розуму не так багато. До тридцяти років майже дожив, а вітер у голові гуляє. Хоча, до зустрічі з тобою він був більш розважливим. Значить так! На море із сином їду я! А ти за папугою придивишся, все одно у відпустці прохолоджуєшся.
Ольга хотіла заперечити, але Софія Марківна дала їй знак рукою:
— Не здумай мені суперечити! Мені корисніше подихати морським повітрям, та й сину я заважати не буду, краще виконає завдання, а відповідно, отримає пристойний гонорар, який, до речі, теж треба буде обговорити, на що витратити. Мені здоров’я давно поправити треба, та все ніяк не виходило грошей викроїти на відпочинок, а тепер ось чим не шанс.
Ольга не могла і слова промовити. Горло скувало залізною хваткою і здавалося, що прямо зараз сльози ринуть потоком, а так не хотілося виявити емоції перед цією жінкою. Ще до весілля Софія Марківна намагалася показати, як не подобається їй вибір сина, але трималася. Саме вона наполягла на тому, щоб молодята жили з нею, а не з батьками Олі. “Вони удвох, самі ще молоді, їм не до вас, – говорила вона з турботою в голосі, – а я зможу і допомогти, і підказати, і навчити невістку мудростям”… Ось тільки, в перші ж дні, Олі стали зрозумілі її справжні мотиви. Їй хотілося бути в курсі всього, що відбувається у житті сина. Та не просто знати плани молодят, а й брати участь у їх обговоренні, давати поради, наполягати на тому, що її думка найвірніша. Ольга намагалася не надавати значення словам свекрухи, як і вчив її Кирило, але зараз їй не хотілося більше бути покірною овечкою. Зібравши в собі всі внутрішні сили, Ольга підвелася з дивана і вирушила до своєї кімнати. Переодяглася і, прямуючи до дверей, повідомила свекруху, що пройдеться все-таки магазинами.
— Стій! — Софія Марківна перегородила їй дорогу і, витягнувши губи тонкою стрункою, гордо підвела голову, — Гроші марно витрачатимеш? Я сказала, якщо ти не зрозуміла, що я поїду із сином до моря. І тут багато плюсів. Перше, я повторюся, не відволікатиму Кирюшу. Друге – простежу, щоб він роботу якісно виконував, можливо, підкажу, як краще зробити цю рекламу. Третє – поправлю здоров’я, воно мені ще знадобиться, щоб онуків няньчити вам же! – на цьому слові вона наголосила, – допомагати. Я не марнотрат, не витрачатиму гроші на відпочинку, на відміну від тебе. Тебе, до речі, мати зовсім не навчила заощаджувати. Ну і ви з Кирюшею свої почуття зможете перевірити вдалині один від одного.
— Це дуже вагомі причини, Софіє Марківно, але я вважаю, що спочатку вам з Кирилом треба це обговорити! І, будь ласка, дозвольте мені пройти!
— Хамко! Думаєш, Кирюша мені суперечити стане? Помиляєшся! Мій син чудово розуміє, що дружин у житті може бути чимало, невідомо, як доля розпорядиться, а ось мати одна була і залишається! Так що даремно ти про себе невідомо, що тут уявила.
“Ха-а-амка!” – почула Ольга, як папуга підтримує Софію Марківну і голосно цокнула язиком. Цей папуга спокою просто не давав цілими днями. Повторював за господаркою всі її улюблені слова, а найнеприємніше було те, що свекруха дозволяла «своєму хлопчику» літати по всій квартирі, відповідно, і гадити він міг, де доведеться. Постійно залишав неприємні «сліди» то на трюмо, де він любив годинами милуватися на себе, то на двері. Меблі доводилося чистити регулярно. А якщо Оля зачинила двері в їхню кімнату з чоловіком, Софія Марківна обурювалася, що вона обмежує простір Кеші і вимагала більше так не робити.
— Але Софія Марківна, Кеша вчора нагадив на піджак, у якому Кирило збирався на важливу зустріч. Я його тільки відпрасувала, не встигла в шафу прибрати, а він вже тут. – казала Ольга, мало не плачучи, але свекруха стояла на своєму.
— Вчасно все треба робити, а ти погладила речі і вирушила чаї ганяти, треба одразу прибирати все по місцях.
— Та я води лише випила, – але слова Ольги свекруха не слухала.
І ось тепер їй пропонують доглянути Кешу. Та він розпещений так, що тут уже нічим допомогти не можна. Ользі він був, якщо чесно, зовсім неприємний. Та що, якщо вирішить Кирило послухати маму і відмовиться їхати з дружиною, то краще Ольга повернеться до батьків, ніж стане нянькою невихованого папуги. Подумавши про батьків, Оля вирішила, що поїде до них, а до магазину, якщо буде потрібно, сходять разом із Кирилом. Адже ще не ясно, як він себе з капризом мами поведе.
Дорогою Ольга зайшла в кулінарію, купила тортик до чаю. Мама була вдома сама, зустріла доньку в теплі обійми.
— Як же я скучила! І добре, що ти приїхала, я новиною хочу поділитися, телефоном не хотіла говорити.
Вони пройшли на кухню і Олена, з сяючими очима розповіла дочці про те, що Дід Олі по батькові запропонував їм продати його улюблену дачу і віддати гроші Олі, на перший внесок.
— Візьміть кредит, окремо житимете! Це ж прекрасно.
— Але ж дід так любив завжди цю дачу, – засумнівалася Ольга, – буквально душу в неї вкладав. Я не зможу.
— Він так вирішив. Оль, ну сама подумай, важко йому вже з усім справлятися, ми з твоїм батьком, сама знаєш, не любили ніколи з землею возитися. Вам із Кирилом теж не до цього. А дід щиро хоче допомогти.
— Я навіть не знаю, – сумно прошепотіла Оля і коротко розповіла матері про те, що сталося.
— Чомусь ти мене не здивувала, — кивнула Олена, — Софія з самого початку так поводилася, ніби на ній світ клином зійшовся. А Кирило теж, на двох стільцях хоче всидіти. Давно б їй сказав уже вагоме слово. Ось недаремно ми з татом були проти, щоб ви жили там. Ну, є ж велика кімната, де ніхто б не заважав вам жити спокійно. Але все в силі і зараз. Якщо вирішите переїхати, ласкаво просимо, поки своє житло підберете.
Ольга невпевнено знизала плечима.
— Я, якщо чесно, боюся, що нам доведеться розлучитися. Якщо Кирило в ситуації, що склалася, стане на бік матері, я від нього піду. Мам, я терпіти більше не стану. Як ти думаєш?
— Напевно, ти маєш рацію. У мене, на щастя, зі свекром були ідеальні стосунки, свекрухи не було, але я впевнена, що якби таке склалося, то твій батько зумів би за мене постояти. Ну а що за чоловік, який від спідниці мами далеко не може відірватися?! Вам треба будувати міцну сім’ю, удвох вчитися жити, щоби дітей ростити в гармонії. А з такою бабусею та онуками спокою не буде.
Телефон Ольги задзвонив, коли додому прийшов батько, і вони разом пили чай з тортом.
— Так, Кирюш, – радісно відповіла Оля, але відразу посумніла, — Я у мами з татом. А що сталося? Добре, біжу.
Вона натиснула на скидання виклику і, зітхнувши, подивилася на батьків.
— Кирило сказав, що до його мами приїжджала швидка, їй погано було. Просить терміново приїхати.
— Ну що ж, їдь, – зітхнула Олена.
— Я відвезу, – зголосився батько, — Як відчував, машину біля під’їзду залишив, не поїхав у гараж.
Зайшовши до квартири, Ольга одразу зрозуміла, що мати Кирила промиває йому мозок. Оля мовчки пройшла в кімнату і зупинилася біля дверей, притулившись до одвірка.
— Вам краще? – спитала у свекрухи, а та скривилася, всім виглядом показавши, як неприємно їй присутність невістки.
— Було б краще, якби ти поводилася зі мною шанобливо. А то дивіться, довела до нападу, а тепер совісті вистачає питати.
— Я довела? – Ольга округлила очі. — Як ви можете таке казати?
Кирило підвівся з стільця і, взявши Олю за руку, повів у свою кімнату.
— Ти чому так із мамою розмовляєш? – Запитав суворо і подивився в очі. — Про що ви сперечалися? Вона сказала, що ви посварилися і ти пішла, грюкнувши дверима.
— Ми не сварилися, – похитала Оля головою, — Просто твоя мама вирішила, що їй усе дозволено.
— Припини так про неї говорити. Їй довелося викликати швидку, а поруч нікого не було. Лікарі сказали, що їй не завадило б відпочити біля моря. Там повітря цілюще.
— Лікарі сказали? – посміхнулася Ольга, — Та вона мені півдня казала, що їй до моря треба їхати, як тільки дізналася, що ми з тобою туди зібралися. Послухай, а ти бачив цю швидку? Чи папери хоч якісь, що вони були тут?
— Я мамі довіряти звик, вона сказала, що папери вони давно не залишають, передають все в електронному вигляді до поліклініки, ну, це логічно. А ти що дозволила собі засумніватися?
— Та просто дивно це все. Коли я йшла, твоя мама була бадьорішою, і тут раптом напад трапився. Вона мені вслід встигла гидоти наговорити, може, від цього їй погано стало?
Ольга відчула, як по щоці ковзнула сльозинка і відразу змахнула її.
— Кирило, мені це набридло, більше не можу терпіти, межа настала! Якщо ти хочеш їхати до моря з мамою, я не заперечуватиму, але тільки залишатися з вашим папужкою не буду!
— Ти що городиш? Чому я маю до моря з мамою їхати? І до чого тут папужка, Оль?
— При тому, що Софія Марківна мені заявила, що вона з тобою поїде до санаторію, а мене залишить за Кешою доглядати.
— Маячня якась!
— А ти в неї спитай! Це вона поки тобі натякнула, про морське повітря. Розраховувала, що ти сам, мабуть, запропонуєш, а ти й не здогадався, виходить.
— Та я вже прокрутив у голові варіанти, що після виконання замовлення можна було б мамі путівку купити. Ти, мабуть, щось плутаєш, чи неправильно все зрозуміла.
— Я якраз усе зрозуміла, рідний, а ти – ні! Поговори зі своєю мамою, запропонуй путівку пізніше їй купити.
— Оль, припини плести інтриги! Мама ніколи не стала б так чинити, якщо ти налаштувати мене хочеш проти матері, то нічого не вийде.
— Та я зрозуміла вже давно. Налаштовувати тебе не збираюся, але й надалі залишатися тут не стану. Коли я виходила заміж за тебе, я мріяла, що ми разом проживемо все життя, уявляла, як ми будемо поруч старість зустрічати, і найменше мені хотілося б з тобою розлучатися, але так жити більше не можу, як не намагалася.
— Оль, а ти не вагітна? Може, гормони грають? Ну, нічого, ось відпочинемо на морі, вся втома відступить, і ти знову станеш незмінною.
— Я тобі повторюю, Кириле, відпочивати з тобою планує Софія Марківна.
— Так! – Кирило скуйовдив волосся, — Це вже переходить всі межі, моєму ангельському терпінню теж кінець може прийти.
Він вийшов з кімнати, зачинивши двері, а Оля підійшла ближче і прислухалася.
— Мам, ми вирішили з Олею, що як тільки я оплату за замовлення своє отримаю, купимо тобі путівку, якщо лікарі рекомендують.
— Що? Ви з Олею вирішили? Та хто така твоя Оля, щоби за мене щось вирішувати? – Софія Марківна зривалася на крик.
— А що не так? – спитав Кирило спокійно. — Ми сім’я, дбаємо про тебе. І ти не хвилюйся так, щоб напад не повторився.
— Турбуються вони! Та якби ти турбувався, ти б мати вже зараз повіз на відпочинок, а не сніданками годував би. А якщо я не доживу до твоїх планів? До того ж, гроші витрачати зайві. А тут уже готова путівка! Тим більше, ще й не оформлена ні на чиє ім’я. От і поїду я з тобою, а твоя Оля і без моря перетопчеться, робити їй там нічого. Чи тобі дружина, з якою ти разом без року тиждень, дорожча за здоров’я матері рідної?
— Мамо, що ти кажеш? Мені дорогі ви обидві, але коли постає питання про вибір, я оберу дружину. Не в тому плані, що відмовлюся від тебе, але просто ти поводишся як маленька дитина. Невже ти влаштувала цей цирк лише заради моря? Виходить, що й нападу насправді не було? Навіщо? Як ти взагалі могла собі уявити, що я залишу дружину вдома і вирушу відпочивати з тобою? Я міг тобі купити путівку, але не більше.
— Ти їдеш по роботі, а не просто відпочивати! – прикрикнула мати. — А вона тобі заважатиме тільки.
— Ні, мамо, їдемо ми насправді відпочивати, і саме на підставі свого відпочинку я мушу виконати роботу. І відпочинок там організовано для сімейних пар! Тому, давай забудемо це непорозуміння, і якщо ти захочеш з’їздити до моря, наша пропозиція залишається в силі.
— Не потрібні ваші подачки! І якщо мати ти ні в що не ставиш, то і з квартири з’їжджайте! Мені не потрібне таке сусідство. Жодної поваги! Зробив вибір, от і йди разом зі своєю Олею, куди хочеш.
— Як скажеш, мам, – Кирило зітхнув, і повернувся до дружини.
Оля сиділа на ліжку, обхопивши руками коліна. Кирило сів поруч і ніжно обійняв її.
— Вибач, що тобі довелося все це терпіти. Якщо хочеш, то поживемо у твоїх батьків. А скоро зможемо купити квартиру. Я хотів згодом розповісти, але краще без сюрпризів. Після цього замовлення на черзі лінійка сюжетів про будівельну компанію і вони пропонують за послуги квартиру, в безвідсоткову розстрочку. Я вже підписав контракт.
— Нічого собі! – Оля приклала долоні до щок, — Значить, дідові не доведеться дачу продавати.
— А навіщо він хотів її продавати? – здивувався Кирило. — Я нещодавно подумав, що було б непогано туди їздити на вихідні, Єгору Івановичу допомога не завадить, а ми потім дітей станемо возити на свіже повітря.
— Ти диво! – Поцілувала Оля чоловіка, — Ну що, дзвоню батькам, що ми переїжджаємо?
— Дзвони! – кивнув Кирило.
Коли подружжя йшло з квартири Софії Марківни, вона дивилася спідлоба, бурмотячи, який невдячний син, а зробила його таким, звичайно, Оля.