Жанна насилу підбирала слова, щоб пояснити Пелагеї, своїй свекрусі, як некрасиво та вчинила. Таких людей у певних колах називають “криса”, але Жанна не опускатиметься до подібних слів. Вона ж не Сонька Золота Ручка. Тим часом свекруха плескала очима, щиро не розуміючи, що саме не так вона зробила. Жанна зі жалістю на неї подивилася і зрозуміла, що під цю кучеряву шевелюру тапки точно не ставити.
Жанна, що говориться, з малих років твердо знала – чуже брати категорично не можна. Нехай хоч що це буде-цукерки, шоколадки, ляльки, гроші чи книги. Чуже, воно за визначенням чуже, не твоє. Тато завжди говорив просто золоті слова:
— Не ти поклала, не тобі й брати.
Ця істина так міцно засіла в голові у дівчинки, що вона й подумати не могла, щоб узяти річ, яка не належить їй особисто. Це вона пронесла крізь роки і дуже цінувала у людях саме цю межу.
Взяти хоча б один яскравий приклад із дитинства Жанни. Батьки мали невелику садову ділянку, не більше 4-х соток. Мама там вирощувала всяку зелень, помідори, огірки, трохи картоплі, капусти і таке інше. Зрозуміло, все це є в магазинах, але мама завжди говорила, що своє, домашнє, набагато смачніше та екологічніше.
Якось у п’ятницю ввечері родина приїхала на дачу і побачила, що їхня сусідка по дачі, бабуся Світлана, гірко плаче. Як з’ясувалося, суть була ось у чому.
— Я ж тут, цілий рік живу, — розповідала бабуся батькам. — Але ж маю квартирку в місті, для онука. Всього на один день у місто поїхала, до поліклініки, та переночувала в місті. Приїжджаю – весь урожай зняли лихі люди. Нічого не лишили! Не полінувалися в льох залізти, всі мої припаси винесли, крім овочів із грядок.
Батьки тільки хитали головою.
— Я ж з ранньої весни на грядках, як з маленькими дітьми, з цими посівами, а тут ррраз! І в одну мить нічого немає, крім слідів на грядках, — заплакала бабуся. – Як мені взимку бути… Пенсія – копійчана.
Батько не довго думав. Він рішуче взяв два відра і тут же почав збирати все, що бачив – огірки, помідори, яблука, ягоди. Він віддав усе це бабусі Свєті. Мало того, батько пройшовся сусідами, розповів їм, що сталося. Допомогли тоді усім селом. Ви б бачили, як світилося від щастя обличчя бабусі! Ось вам і приклад того, що буває, коли беруть чуже.
Коли Жанна навчалася у школі, вона дуже полюбила хімію. Їй подобалося проводити нешкідливі експерименти, спостерігаючи, як речовина переходить із одного стану до іншого. Батько пророкував їй лаври Менделєєва, але дівчинка обрала інше заняття. Вона стала фармацевтом. Відучившись, дівчина пішла працювати в аптеку з веселою назвою «Пілюлькін». Там її і звела доля з Іваном, майбутнім чоловіком.
Того дня було дуже дощово. Жанна зіщулилася, через 10 хвилин аптека закривається, а вона парасольку вдома забула. Це означає лише одне – потрібно якось добиратися до зупинки у легкому плащі. Прикинувши, на кого вона буде схожа, доки добіжить до зупинки, Жанна зажурилася. Вона вже бачила перед своїми очима туш, що потекла, промочені ноги та інші наслідки прогулянки під зливою.
На вхідних дверях продзвенів дзвіночок. Його повісила Ніна, весела напарниця. Ніна говорила, що дзвіночки приваблюють удачу та відганяють злих духів. Успіх – це добре, але щодо злих духів Жанна сумнівалася. Вона взагалі була матеріалістом, і не вірила у все містичне.
На порозі з’явився високий, симпатичний хлопець і рішуче рушив до віконця. Як з’ясувалося, він прийшов зовсім не за пігулками, а попросив… зателефонувати.
— Телефон намок, ви уявляєте? — похитав головою хлопець. — Сьогодні наче Великий потоп на вулиці. Того й дивись, ковчег заглохне, мало мені промокшого телефону.
Жанна простягла йому трубку, хлопець набрав необхідні цифри і промовив:
— Мамо, я приїду пізно, не хвилюйся. Мене терміново відправили на об’єкт, кажуть, у них там підвальне приміщення топить, ну поки що.
Хлопець віддав Жанні телефон, вдячно посміхнувся:
— Дякую! А то мати буде хвилюватися, не хочу її засмучувати. Як звуть мою рятівницю?
Жанна назвала своє ім’я.
— А чому ви не в Аерофлоті працюєте з таким ім’ям? — пожартував Іван. — Вам пряма дорога до стюардес, тим більше, зовнішність вам дозволяє.
Жанна почервоніла. Такого дивного компліменту їй ще ніхто не робив, але… приємно.
Далі події почали розгортатися так стрімко, що Жанна і оком моргнути не встигла, як Іван зробив їй пропозицію. Дівчина погодилася. Хлопець працював на будівництві, виконробом, мав цілком пристойний дохід. Але навіть їхніх грошей разом узятих не вистачало на перший внесок із іпотеки.
Коли постало питання, де молоді люди житимуть, двох думок не було – тільки у свекрухи та свекра. Принаймні поки що. Іван і Жанна не стали винаймати квартиру, тим самим зберігаючи зайву копійчину, що лягала в сорочку на перший внесок.
Батьки Івана, Пелагея та Віктор, виявилися дуже милими людьми. Принаймні так Жанні здалося. Але потім з’ясувалося, що це була лише рекламна акція з боку свекрухи. Жанна перевезла свої речі, почала їх розкладати у люб’язно наданій кімнаті.
За цим процесом уважно спостерігала свекруха:
— От скажи, будь ласка, на якого дідька тобі стільки одягу, га? Це якщо в ковбасу перевести, скільки палиць вийде?
Була Пелагея одна цікава особливість – у неї була своя валюта, продуктова. Суми вона вимірювала у кольцах ковбаси, булках хліба, кілограмах картоплі. Наприклад, туфлі Жанни коштували приблизно 10 палиць ковбаси, а її сумочка – кілька кілограмів сиру.
Дородна жінка не визнавала жодних витрат, крім продуктових. Її чоловік Віктор, пристрасний рибалка, випрошував у дружини гроші на нові снасті, а вона йому сердито відповідала:
— З тобою далеко не підеш, Вітю! Це можна було огірків купити, томатів, майонезика. А ти просидиш на своїй рибалці, наловиш для кота, навіть на пиріг не вистачить.
Свекор розводив руками. Як пояснити дружині, що рибу він ловить для задоволення, а не заради самого улову? Йому подобався сам процес – сидіти на бережку, думати про вічне, дивлячись на річкову гладь.
Загалом, в особі Віктора Жанна знайшла надійного союзника, а Пелагея дедалі більше віддалялася від невістки. Причиною стали поради. Так-так, найбанальніші поради. Пелагею не влаштовувало все, що робила Жанна. Вирішила вона приготувати домашнім сюрприз – затіяла пиріг із капустою. Пелагея її на сміх виставила – температуру не ту в духовці поставила, та тісто надто тонке…
Але Жанна зрозуміла інакше. Дивлячись, як чоловіки за обидві щоки уплітають її кулінарне творіння, Жанна зрозуміла – пиріг вдався.
Те саме стосувалося і прибирання. У Пелагеї був свій абсолютно оригінальний погляд на цей процес, вона зовсім не хотіла приймати те, як забирається Жанна.
— Ти навіщо у відро з водою додаєш засіб для миття посуду? Що? Щоб чистіше відмивалося? А ти не пробувала, наприклад, двічі помити? Ти дівка молода, не зламаєшся, — сверлила над вухом свекруха.
Жанна мовчала до певного часу, та й сунула їй ганчірку:
— Якщо ви такий експерт, будь ласка, мийте самі.
— Ну вже ні! — злетіла свекруха. — Я свого часу стільки підлог вимила, скільки ти й не бачила, у селі росла, там вічно підлога, як свинарники були.
І Пелагея гордо йшла до вітальні, дивитись улюблений серіал. У Жанни постали питання до чоловіка:
— Ваня, давай з’їдемо. Нехай ми трохи пізніше накопичимо, але душа буде спокійна. Мене дістали претензії твоєї мами…
— Потерпи, рідна, це мама не зі зла, — відповів Іван. — Нудно їй, керувати нема ким. Вона ж все життя завгоспом пропрацювала, керувала двірниками, технічками.
Віктор же не спускався до критики. Якщо Жанні була потрібна допомога, він мовчки брав і допомагав дівчині. Тим більше, як він може порадити, як мити підлогу? Він же в них нічого не розуміє.
А ще свекруха взяла моду використовувати Жанну як безкоштовну робочу силу на своїх грядках. Зрозумівши, що їй привалило щастя в особі Жанни, Пелагея одразу делегувала їй усі огірки, помідори, картопляні грядки та інше.
До певного часу Жанна мовчки робила все, що від неї просять, а потім рішуче встромила вила в землю:
— Досить! Я ці ваші овочі можу і на ринку купити. А у свій законний вихідний я хочу відпочити та присвятити час собі та чоловікові.
Пелагея знову відкрила рот, на тему яка вона, Жанна, ледащо. На допомогу приходив Віктор. Він тут же кидав ремонт паркану і поспішав особисто перекопати або прополоти все, що від Жанни вимагає свекруха.
Іван же просто жив на роботі, щосили намагаючись заробити якомога більше. Жанна вже почала шкодувати, що піддалася на авантюру жити з батьками чоловіка, зокрема зі свекрухою. Вона почала брати додаткові зміни, аби не перетинатися зі свекрухою.
А в один із днів стався просто кричущий випадок. Жанна вирішила взяти з відкладених грошей, у неї закінчилася косметика. Дівчина увійшла до спальні, стала на стілець і дістала з шафи коробку з-під туфель. Саме в ній вони зберігали свої заощадження. Відкривши коробку, дівчина зрозуміла – приблизно половини немає. Купюри лежать інакше, а підрахунок грошей показав – не вистачає порядно.
Жанна не стала панікувати, набрала Івана, чи мало, може, йому знадобилися. Відповідь чоловіка ввів її у ступор:
— Я нічого не брав…
Жанна почала розуміти, що ось-ось заплаче. Гроші, зароблені так важко, зникли, як з білих яблунь дим. Хто ж тоді опустився до такої підлої крадіжки?
Відповідь їй підказав новий міксер, яким свекруха збивала яйця. Жанна знала, як важко Пелагея розлучається з грошовими, тому особисто купити міксер – для неї схоже на подвиг.
— У нас зникли гроші, велика сума приблизно половина від накопиченого, — тихо сказала Жанна.
Відповідь Пелагеї її просто вразила наповал:
— Це я взяла їх. Потрібно було закупити м’ясо, мед, ще міксер зламався, у Віктора куртка прохудилася, а в мене туфлі старі.
— А наші гроші тут до чого? – Не зрозуміла Жанна. — Ви отримуєте пенсію.
— Ми сім’я! – Підняла палець вгору Пелагея. — А в сім’ї все спільне! Ти ж працюєш, ще відкладеш.
Жанна підскочила з місця, кинулася до себе до кімнати, дала волю сльозам. Потім вона зателефонувала мамі:
— Твої гроші ми забрали собі, а ти ще заробиш – заявила мені свекруха
Та, звичайно, теж нічого, крім обурення не зазнала. Доросла, адекватна людина ніколи не опуститься до такої низькості – без попиту взяти гроші.
Не встигла Жанна покласти трубку, в кімнату ввалилася свекруха:
— А ти чого надумала? Хочеш жити на всьому готовому, як сир у маслі кататися?
Жанна трохи не зрозуміла, що таке «все готове». мабуть, чотири стіни, що її зараз оточують. Продукти вона купувала, свою частку по комуналці платила. Що таке, це найгірше «все готове»?
Пелагеї не вистачило аргументів це пояснити. Вона не знайшла нічого кращого, ніж щось пробурчати та піти. З роботи повернувся Іван, похмурий, мов хмара. Він почав пояснювати матері на своїй манері:
— Мамо, ти уяви, приходиш додому і ні… припустимо, холодильника. Це ж найцінніше для тебе у домі. Що ти робиш? Непритомнієш? Не заперечую … Там було на три холодильники, мамо! І ти навіть не спромоглася запитати.
— А де ви дізналися про гроші? — раптом спитала Жанна. Її раптово осяяв здогад.
— Ну… шукала щось у шафі, от і натрапила, — замуркотіла Пелагея.
— Але ж коробка була НА ШАФІ! І потім, цю шафу ви віддали під наші потреби, ви що копалися в моїх речах? — спитала дівчина.
За поглядом Пелагеї, швидким і злодійкуватим, було зрозуміло, що свекруха рилася. Це було вище сил Жанни. Іван теж намагався не дивитись на матір. Тільки Віктор мовчки вийшов із кімнати, кудись пішов і повернувся з деякою сумою:
— Ось усе, що є. Діти, я обіцяю знайти суму, що бракує, дайте час.
Весь вечір Жанна та Іван шерстили сайти про здачу житла, а наступного дня залишили батьківську хату Вані. Пелагея казала, що вони ще пошкодують, що орендована квартира – це не домашній затишок. Її знову обсмикнув чоловік:
— Ти в своєму розумі? Який затишок? Крадіжки та закиди – це затишок? Та я після такого перший би від тебе пішов.
Тепер Жанна та Ваня живуть на орендованій квартирі, збирають гроші, відновлюють нервову систему. З матір’ю Іван тимчасово не спілкується і сподівається, що вона згодом зможе зрозуміти свої помилки і більше ніколи в житті їх не допускати.