Ми із Михайлом прожили разом 5 років. Він був старший за мене на 10 років, до нашого знайомства розійшовся з дружиною Іриною. Своїх дітей у нас поки що не було — я розуміла, як Михайлові важко з сином та донькою шкільного віку від першого шлюбу. Натомість ми жили дружно, без сварок.
Михайло завжди проявляв себе, як надійний та відповідальний батько сімейства. Мене з перших днів підкупили його доброта, спокій та м’якість. Чоловік завжди всім допомагав. Ні родичі, ні друзі ніколи не чули від нього відмови. Я вважала це за гідність, але все змінилося в один день.
— Квартира у нас величезна, моя колишня дружина житиме з нами — заявив мені чоловік, повернувшись додому з нею під ручку
Я остовпіла. Грубити незнайомій жінці мені не хотілося, я не так вихована. Натомість виникло різке бажання запустити в чоловіка щойно підготовленим обідом.
Ірину до цього я бачила лише кілька разів, коли вона привозила дітей до батька на вихідні. Тоді вона мені здалася цілком адекватною людиною. Але одна справа іноді вітатись, а інша — жити під одним дахом.
— А що сталося? — Тільки й зуміла я спитати.
— Уявляєш, сусіди залили квартиру Ірини. Там тепер ремонт потрібно робити, на нього піде щонайменше місяць. Дітей вона відправила до моїх батьків, але сама поїхати до них не може. Ти ж знаєш, у якій двійці мати з батьком туляться. Іра працює, приходить увечері, нікому не заважатиме, поживе в окремій кімнаті.
Щоб не виглядати неввічливою, мені довелося дозволити гості пройти і показати їй окрему кімнату. Але коли ми з чоловіком залишилися самі, я закотила йому сцену.
— Міша, як ти взагалі до такого додумався. – Я мало не плакала, то мені було прикро. — Ми 5 років прожили душу в душу, я тобі так вірила. Ти просив мене почекати з дитиною, бо хотів підшукати великий окремий будинок для нашої родини. А тепер тягнеш у цю квартиру чужу жінку. А одружуватися ти з нею не хочеш?
— Ну, ти теж скажеш… — Михайло обійняв мене. – У мене з Ірою багато років нічого немає. Але ж вона й не чужа, а мати моїх дітей. Вигнати її надвір — неповага до них.
— А ти зняти їй готель не міг?
— Мила, навіщо зайві витрати, адже ми на власний дім копимо, — виправдовувався Михайло. — А в Іри зараз мало грошей, все доведеться вкласти у ремонт.
Я була дуже роздратована і засмучена, мені навіть не хотілося бачити чоловіка, але він так просив … Через деякий час я пом’якшилася і вирішила поступитися.
Спочатку Ірина мені навіть подобалася. Скромно одягнена жінка, трохи старша за мене, і, що приховувати, набагато господарніша.
— Тамаро, я не хочу, щоб ти все неправильно розуміла. Мені Михайло не потрібний, він для мене зараз як брат. Ця історія з сусідами для мене як сніг на голову, інакше я б і не прийшла. Давай я допоможу тобі по господарству? Все ж таки як-не-як, а я працюю в кулінарному відділі в магазині, за обов’язком служби доводиться розбиратися в їжі.
І я поступилася. Тоді Ірина почала балувати нас кулінарними вишукуваннями. Рідко який обід обходився без борщу з пампушками та курки, запеченої з ананасом, а вечеря без салату “Цезар”. На сніданок обов’язково був омлет із беконом чи ароматні тости. Я, як правило, до її приїзду завжди вранці поспішала на роботу і не надавала меню такого величезного значення, але мій чоловік не скаржився.
Одного разу я прийшла з роботи і застала у своїй кімнаті Ірину, яка цього дня була вихідною. Вона розбирала всі речі в шафах, у тому числі мої, і переставляла їх в інше місце.
— Що ви робите? — спитала я її здивовано.
— Том, я тут подумала, – відповіла вона, раптово перейшовши на “ти”, – адже тобі ніколи займатися прибиранням, ти працюєш з ранку до вечора в офісі. А я вирішила створити новий інтер’єр по фэншую. Моя подруга дизайнерка дала мені дуже багато цікавих ідей, і зараз я перетворю твою кімнату, щоб аура була сприятливою.
Мої очі округлилися. Я ніколи не була прихильницею всяких китайських та японських штучок.
— Ір, це перебір, – сказала я, ледве стримуючи гнів. — Я все розумію, ти гарна господиня, чудово готуєш, можливо, і дизайнер добрий. Але попрошу тебе встановлювати свої порядки у своїй квартирі, а не в моїй. Все-таки тут господиня я. Михайло пустив тебе пожити, але він не давав дозволу чіпати мої речі, і я теж не дозволяла. Давай, ти зараз все поставиш на місце, і ми більше не повертатимемося до цього питання.
Ірина ображено надула губи, як маленька дитина.
— Міші завжди подобалося, як я облаштовую побут, — заявила вона в’їдливо.
— Може, але зараз Михайло живе зі мною, а не з тобою. Будь ласка, поважай нашу сім’ю. – різко сказала я.
То була наша перша сварка. Але, як виявилось, це були лише квіточки.
Наступна неприємна ситуація виникла, коли я застала Ірину, яка викидала всі речі з пральної машини та поміщала їх у якийсь таз. Причому це були речі Михайла, а мої сукні зім’яті лежали поруч на підлозі.
— Що ти робиш? — спитала я.
— Розумієш, — почала Ірина різко, — від прання машини гарні костюми псуються. Стрілки на штанах потім не відгладити, і нитки можуть вилізти. Як буде Міша в такому вигляді ходити? Він у тебе таки інженер, а не двірник.
— Ірина, Міша мій чоловік, а не твій. – Залізним тоном сказала я, – мені здається, ми зробили велику помилку, що пустили тебе сюди. Та ще й дозволили готувати. Ти знаєш, нам від тебе нічого не потрібно, ні приготування, ні прання, ні прибирання. Ти тут просто гостя. Будь ласка, живи в окремій кімнаті на втіху, ходи на роботу, відпочивай. Але не треба торкатися наших речей, наших меблів. Я все зроблю сама. Я тут господарка і живу з Михайлом 5 років, а ви з ним давно розлучилися.
— Нехай Михайло мені сам про це скаже, — відповіла Ірина і зухвало подивилася мені у вічі.
Вже ввечері у мене відбулася серйозна розмова із чоловіком.
— Мені здається, твоя колишня затрималась у нас, любий, — сказала я йому. — Настав час їй іти. Вона нам не родичка, і ми їй нічого не зобов’язані. Мені не подобається, що вона торкається моїх речей, влаштовує якісь перестановки. Вона спеціально готує те, чого я не вмію показати, якою вона була тобі доброю дружиною. Мені здається, вона тебе досі не забула, ось і робить це все, щоб розлучити нас.
— Які дурниці, Томе, — своїм звичним м’яким і добрим тоном відповів чоловік. — Іра справді дуже хороша господиня, не ображай її за це.
— А я, значить, погана? — ревнивим тоном спитала я.
— Та що ти, я так не казав.
У цей момент мене страшенно дратувала звичка чоловіка завжди всім догоджати, всіх приголубити, аби тільки нікого не образити. Причому він настільки намагався подобатися всім одразу, що в цей момент міг роздратувати кожного. Так і вийшло.
Цього разу я теж поступилася, але сказала, що якщо його колишня дружина продовжить подібні витівки, то я виселю їх обох із квартири. Зрештою, половина цієї квартири належить мені. Звичайно ж, я люблю Михайло і не хотіла з ним розлучатися. Але одна річ, якби він привів у будинок родича, а це таки колишня дружина, жінка, яка явно щось задумала.
Після цього ми з Ірою продовжили сваритись, і це не припинялося ще місяць. А ремонт у її квартирі дуже затягнувся. Як виявилося, там потрібно було не тільки повністю змінювати меблі та переклеювати шпалери, а й оновлювати натяжні стелі та підлоги. Потрібно було багато грошей, частина з яких їй позичив мій чоловік. І, звичайно ж, потрібно було багато часу, а Ірі ж потрібно було житло.
Через те, що він взяв таку активну участь у ремонті колишньої, я злилася день у день.
— Може, ти взагалі всю зарплату віддаватимеш? – сказала я Михайлу.
— Кохана, — виправдовувався він, — там-таки там живуть мої діти. Я ж не заради Ірини намагаюся, а заради них. Вони ж не можуть все життя провести у бабусі з дідусем. А Іра не заробляє стільки, скільки я.
Я проковтнула це, але образа збиралася днями та ночами. До того ж, я бачила, що Михайло практично не звертає на мене уваги і вже не дивиться на мене, як на жінку. І тепер для нього просто сусідкою стала не лише Ірина, а й законна дружина. Це зрозуміло, оскільки ми, перебуваючи в будинку зі сторонньою людиною, не могли приділити один одному час.
Адже я планувала нарешті народити дитину. До речі, розмови щодо купівлі будинку для нас теж якось припинилися, оскільки чоловік вирішив цю справу відкласти. Чи бачите, у ремонт колишньої багато вклав, і стало йому не до власної родини.
Але одного разу я затрималася на роботі. Приходжу додому і чую гучний сміх Ірини та Михайла. Заходжу в кімнату і бачу — вони дивляться якийсь комедійний фільм, сидячи обійнявшись, причому колишня дружина поклала моєму чоловікові голову на плече. Вони про щось жваво розмовляли, згадували прожиті роки, сміялися, а мене навіть не помічали. Після цього Ірина взяла шматочок пирога і почала годувати Михайла як маленьку дитину. Він уплітав за обидві щоки, та ще й тішився.
— Я дивлюся, Михайле, твоя колишня родина відновлюється. Може ти і з дітьми скоро возз’єднаєшся, буде “мама, тато, я – чудова сім’я”, – ревниво сказала я і заплакала.
— Ой, Томе, я тебе й не помітив, — своїм звичним м’яким тоном відповів чоловік. – Та що ти, не так знову все зрозуміла. Ми ж просто дивилися фільм та пили чай. Сідай із нами!
— Сідай з нами, гостем будеш, ти це хотів сказати? – Закричала я. — Тобто, тепер це ваша квартира, ваш телевізор, ваша кухня. А я просто гостя. Ти нічого не переплутав, любий? Гостя тут Ірина, і вона не має права так поводитися.
— А ти що зовсім не в собі? — Накинулася я на цю жінку, — ти прийшла сюди, щоб забрати в мене чоловіка.
— Але ж ти не приділяєш йому належної уваги. — незворушно відповіла колишня дружина Михайла. — Пропадаєш цілими днями в офісі, дітей йому не народила, готуєш погано, хто житиме з такою кар’єристкою. Ти дивися в оба боки, люба, може, хтось і відведе.
Після цих слів я не витримала і попросила Ірину негайно забратися з моєї квартири, а також пригрозила поліцією і помітила, що оскільки вона тут не господиня і навіть не прописана, то дільнична буде на моїй стороні. Речі я пообіцяла надіслати Ірині кур’єром на адресу бабусі та дідуся її дітей.
Михайло замість того, щоб попросити у мене вибачення, почав заступатися за колишню.
— Вона така добра, така господарська. Як ти могла так принизити її? Адже Іра нічого не зробила. Вона не чіплялася до мене, — лаяв мене чоловік.
— Знаєш, що, якщо ти справді такий жалісливий, нічого не розумієш, іди наздоганяй свою добру господарку, і щастя вам в особистому житті більше! Бажаю вам нових дітей та покупки спільного будинку, а зі мною більше нічого такого не плануй, ми з тобою розлучаємося. – сказала я і почала збирати його сумки.
Михайло справді пішов, але речі не забрав, сподівався, що я охолону. А я приходила в себе тижнів зо три, судомно прибираючи квартиру. Після присутності там Ірини все навколо пропахло її парфумами, всюди валялися її шпильки, гребінці, дрібні речі. Мені було так гидко розуміти, що в цьому будинку жила суперниця. А як ще назвати цю інтриганку, вона спеціально все підлаштувала.
Ну, а потім прийшов Михайло з трояндами та вибаченнями. Пробчила … Але, якщо ще раз дізнаюся, що він хоча б телефоном розмовляє з Іриною, це буде остання крапля.