З чоловіком ми побралися, коли нам було майже по 30. Протягом п’яти років ми намагалися народити дитину, але не виходило. Перевірялися у багатьох лікарів і нарешті народився Дімочка. Ми були дуже щасливі, адже він був довгоочікуваною дитиною.
Тому намагалися все найкраще для нього. Найдорожчі іграшки йому, найякісніший одяг йому, тільки хорошої та перевіреної якості продукти. Часто траплялося, що економили на собі, щоб купити Дімочці найкраще.
Адже він був для нас принцом, ми його навіть так називали. Принц ріс і запити стали звичною справою, яка тільки зростала.
Коли Діма закінчив школу, ми змогли влаштувати його в престижний університет, адже принцу потрібна лише найкраща освіта. Навчався він середньо, тому ми наймали репетиторів та вирішували самі багато проблем. Ми думали, що він буде юристом, потім одружиться, діти підуть і тоді зрозуміє.
Але все було не так, як ми гадали. За своєю здобутою професією Діма пропрацював всього місяць, а потім заявив, що йому не подобається і він збирається звільнитися. З того часу він почав шукати своє покликання. А ми в цей час мали його утримувати та платити за всі його потреби та хотілки. Коли Діма сказав, що зібрався одружитися і його вагітна дівчина, ми були дуже раді, думали, що тоді може все налагодиться.
І справді, Діма влаштувався на роботу, а ми з чоловіком допомагали молодій сім’ї чим могли. Життя налагодилося. Але Діма усі зароблені гроші витрачав на свої запити. Через максимум півроку він змінює телефон. У кредит узяв дуже дорогий автомобіль, хоча можна було взяти дешевший варіант.
А побутом повністю займається його дружина. А нещодавно захворів чоловік. Усі гроші, які ми відклали на вугілля та дрова на зиму, пішли на лікування та ще зайняли велику суму. Чоловік видужав, тільки тепер нам доводиться з кожної пенсії віддавати борг, тож купити дрова та вугілля ми не маємо можливості.
А холод уже скоро. Ось я і вирішила вперше звернутися по допомогу до сина. Але він сказав, що грошей у нього немає, адже він сплачує кредит за автомобіль і знову поміняв телефон, який коштував досить дорого.
А взагалі він спитав, куди ми витрачаємо нашу пенсію. Адже ми нічого, на його думку, не купуємо, окрім їжі. Тож сказав, що нічим допомогти не може.
І мені тепер так боляче, що ми жили заради нього, а йому тепер зовсім не потрібні.