— Що за гидоту ти знову приготувала? – виразила свекруха. — Це ж їсти неможливо!
— Неможливо – не їжте! – парирувала Карина. — Вас ніхто не змушує! Як і тягатися до нас із Колею у гості без запрошення, до речі, теж.
— Будь ввічливіше, будь ласка! – розлютилася свекруха.
— Собі вашу пораду і адресуйте.
Під «гидотою» Тамара Вікторівна, свекруха Карини, мала на увазі легкий салат із овочів із сиром, заправлений лимонним соком. Так, звичайно, не смажена картопля з рум’яними відбивними, як любить Тамара Вікторівна. Але справа навіть не в цьому, а в тому, що свекруха злукавила – салат зовсім не здався їй таким вже їстівним. Їй просто хотілося болючіше вколоти Карину.
Сказати, що вона недолюблювала невістку, було б більшим применшенням. Тамара Вікторівна на дух не переносила Каріну. У невістці її дратувало буквально все: зовнішність, характер, способи господарювання, навіть формат взаємин із її сином. «Яка ще у них рівноправність у сім’ї?! Чоловік у хаті господарем має бути, а дружина беззаперечно слухатися!».
— І що означає «я до вас у гості тягаюсь»?! Не забувай, що ти тут, можна сказати, з ласки живеш, це Колі квартира! Теж мені, знайшлася тут господиня!
Квартира, де жили Карина з чоловіком, справді була власністю лише Миколи – дісталася йому у спадок від бабусі, гарна простора двояка. Але й стверджувати, що Карина тут ніхто і з ласки живе, було теж надто. Загалом із законним чоловіком живе, який до того ж погляд матері щодо «пташиних прав» Карини зовсім не поділяє.
Неприязнь, яку Тамара Вікторівна відчувала до його коханої дружини, страшенно засмучувала Колю. Це ще добре, що в нього завдяки бабці було окреме житло, де вони з Кариною і оселилися після весілля. Жити на одній території з Тамарою Вікторівною було б взагалі нестерпно.
Адже саме на це його мати спочатку й розраховувала – що молоді житимуть у неї. Вона готова була терпіти ненависну невістку поруч лише для того, щоб якнайшвидше посварити її з Колею. На своїй території Тамарі це було набагато легше зробити. Але син вирішив по-своєму. Скільки вона з ним не лаялася, умовляючи, що бабусину квартиру краще здавати, Колі навіть на думку не спадало піддатися на вмовляння матері і оселитися з Кариною в неї.
— Любий, я гадки не маю, за що твоя мама мене не любить, але жити з нею нам просто не можна, – сумно сказала Карина.
— Звісно, не можна. Житимемо в мене. А на мамині причіпки не звертай уваги, ти ж знаєш, це в неї від хронічної самотності… Для неї будь-яка невістка була б хитрою лисицею, яка в неї сина відібрала.
І це правда – Коля свою матір добре знав. Що б там не говорила Тамара Вікторівна про те, що їй просто хотілося б для сина більш підходящу дружину, ніж «фіфа» Каріна, насправді будь-яка обраниця Колі стала б для Тамари об’єктом ненависті.
Надто вже звикла вона зі своїми уявленнями про те, що Коля – її єдине «світло у віконці». Після того, як чоловік зрадив і пішов від неї до іншої, коли Миколі було всього п’ять років, Тамара Вікторівна розлютилася на чоловіків і більше ні з ким побудувати стосунки не змогла.
— Синку, ну навіщо ти одружився з цією розфуфиреною білоручкою? Яка із неї взагалі дружина.
— Мамо, не припиниш ображати Карину – я перестану з тобою спілкуватися і номер твій заблокую.
— Що ти таке кажеш?!
— Не змушуй мене робити вибір.
Тамара Вікторівна, звісно, не заспокоїлася. І стала приходити до невістки без запрошення лише для того, щоб помотати їй нерви. Свекруха знала, що Карина нещодавно перейшла на неповний робочий день і до пів на другу вона вже вдома, тоді як до Коліного приходу з роботи залишається ще чотири години. Ось у цей період вона і заявлялася.
Лякаючи Каріну тим, що та нібито не має права не пускати її до квартири сина, Тамара із важливим виглядом переступала поріг, після чого використала весь арсенал претензій.
— Виглядаєш так, ніби коханця чекаєш!
А Каріна всього була ефектною, яскравою від природи дівчиною, якій легкого макіяжу достатньо, щоб виглядати як фотомодель. Ну і одягалася завжди стильно та зі смаком, навіть удома.
— Що за страшний дизайн ви у вітальні зробили?
— У стилі лофт, “жахливий”, ага.
— Готувати не вмієш!
За мірками Тамари Вікторівни не вміє, звісно. Віддає перевагу так само, як і Коля, овочі та морепродукти, а випічку і жирні страви не любить.
Після третього такого візиту Каріна не витримала та поскаржилася чоловікові.
— Коля, будь ласка, поговори з нею.
Він поговорив, але це не допомогло. Приходити Тамара Вікторівна перестала, і Коля тепер був кимось на зразок посередника між матір’ю та Кариною, для якої спілкування зі свекрухою стало зовсім нестерпним. Але іноді доводилося через чоловіка передавати свекрусі якесь невелике прохання. Тамара ж, своєю чергою, просила сина передати Карині хіба що чергову підколку.
Але одного разу таки вибухнув скандал. Вдавши, що забула про прохання сина більше не приходить до них, Тамара Вікторівна одного разу знову з’явилася і мало не з порога почала дошкуляти Каріну. А Коля саме тоді теж був удома. І так вийшло, що навіть не зумів до ладу захистити дружину. У якийсь момент від істеричних вигуків Тамари Вікторівни його ніби паралізувало, і замість того, щоб відстояти дружину перед матір’ю, що розійшлася, він просто спостерігав за тим, що відбувається, як у тумані.
— Ну досить! Мабуть, ви маєте рацію, Тамара Вікторівна – мені і справді час забиратися з цього будинку, як ви вимагаєте! Он навіть Коля, здається, з вами погодився!
Швидко покидавши свої речі в чемодан, Каріна покинула цей будинок, грюкнувши дверима. Лише через п’ять хвилин після її відходу Коля ніби прийшов до тями і розгублено вигукнув:
— Ну ось що ти наробила? Як я тепер її повертатиму? Вона ж тепер мене бачити не захоче!
— Та навіщо тобі її повертати, синку? – раділа Тамара Вікторівна. — Нехай іде куди подалі.
— Потім, – розгнівався Коля, — Я її люблю, а куди далі зараз підеш ти! Геть!
— Що?.. І ти смієш так розмовляти з матір’ю?!
— Так! Ще раз повторюю – геть!
— Що ж робити, дівчатка? – журилася Тамара Вікторівна у розмовах із подругами. — Як мене тепер і син знати не хоче.
— Що робити? А хто ж тобі тепер лікар? – Знизала плечима одна з її подруг. — Ти вже сама все зробила. Для того щоб син від тебе відвернувся.
— І я, чесно кажучи, його розумію, – додала інша.
— А що мені ще залишалося… Я ж для нього якнайкраще хотіла.
— А ти не пробувала залишити їх з Карінкою у спокої? А, ну так… не пробувала. Раніше треба було! Тепер пожинай плоди, що тут ще сказати.
Плоди були не смачні, звичайно. Коля, сильно розсердився на матір, на жоден її дзвінок після відходу Карини не відповів, а потім і зовсім заблокував її номер. І робив усе можливе для того, щоби повернути кохану дружину.
А Каріна вже буквально боялася повернутись до нього. Вона б і рада була, і давно вже їпробачила його за тодішню хвилинну слабкість, але повернутися до Колі для неї означало й повернення до регулярних скандалів Тамари Вікторівни.
— Любий, я готова помиритися, але тільки за умови, що твоя мама більше до мене на кілометр не підійде.
А Тамара Вікторівна, сподіваючись, що її син пробачить, вирішила сама до нього приїхати. «Ну не може ж він не впустити мене, два місяці як-не-як з нашої сварки минуло, напевно вже охолонув». І, затарившись різноманітними домашніми смаколиками власного приготування, поїхала до Миколи.
Привезла йому гороховий суп на яловичій кісточці, грибний салат, жарке по-домашньому, навіть вишневий компот прихопила. Тамара Вікторівна сподівалася, що від такого свята гастронома син точно не відмовиться, а там, дивишся, розтане і її пробачить.
Щоправда, вона при цьому примудрилася забути, що з деяких пір Коля віддає перевагу менш смаженим стравам – у нього вже й так рік як гастрит виявили, так ще й на нервовому ґрунті тепер загострення трапляються. Тож мати він хоч і впустив, але на привезені страви дивився з байдужістю.
І взагалі сидів чорніший за хмари, розмову не підтримував. Тамара Вікторівна не вгамувалася і вирішила заодно приготувати з продуктів, що є у Колі, пиріг з яблуками, відбивні курячі котлети і борщ. Тільки даремно продукти спортила, вважай… Коля взагалі куряче філе збирався з овочами згасити… та й з інших продуктів зовсім інші страви приготувати. Але Тамариної метушні на кухні він навіть не чув – пішов до себе в кімнату і ввімкнув музику.
А коли повернувся на кухню, м’яко кажучи, отетерів.
— Ти навіщо все це влаштувала?
— Тебе порадувати хотіла.
— Дуже порадувала, нічого не скажеш. Я це їсти теж не буду.
Тамара Вікторівна вже готова була заволати від розпачу.
— Ну, що мені ще зробити, щоб ти мені пробачив?
— Ти не так питання ставиш. Питання має бути «Чому я ніяк не можу відвалити від сина?». Все, – глянув він на годинник, – я пішов, у мене справи. І почав збиратися.
— А з цим усім мені що робити? – розгублена Тамара Вікторівна показала на гору страви, які опинилися ні до села, ні до міста.
— Забери собі, подружок запроси, – байдуже знизав плечима Коля і пішов.
— Але Коленько!
Відповіддю їй був лише звук дверей, що грюкнули. Ще за кілька тижнів Карина та Коля нарешті помирилися. Щоправда, Миколі довелося виконати умову дружини.
— Зрозумій, дорогий, у твою квартиру вона все одно приходитиме, під дверима стоятиме, поки ми її не впустимо.
— Це точно, з неї станеться, я знаю.
— Тому давай, будь ласка, з’їдемо звідти та знімемо житло.
— Згоден.
— І зрозуміло, не скажемо нашу нову адресу твоїй мамі!
— Це само собою.
Вже три місяці минуло відтоді, як подружжя зняло невелику, але затишну однушку (а свою двоєчку Коля здав, тим самим вони ще й у плюс вийшли), і ніколи ще вони не відчували себе такими щасливими. Навіть під час весільної подорожі. Життя без тиранії Тамари Вікторівни – те, що вони обіцяли одне одному зберегти як щось дуже цінне їм обом.
Звичайно, що головним пунктом цього плану був повний обрив контактів з Тамарою Вікторівною – не тільки жахливою свекрухою, а й матір’ю, що опростоволосилася, упустила весь свій престиж в очах сина.
Переживаючи через те, що тепер не може прийти до Колі в гості – адресу його нового вона, слава богу, справді не знала, Тамара Вікторівна таки придумала, як їй зустрітися і з сином, і з невісткою одночасно. Карина і Коля ж навчалися разом в інституті, а вона звідкись пам’ятала дату дня народження їхнього кращого інститутського друга, Сергія, і цей день був наступної п’ятниці. І точно знала, що Сергій завжди на день народження запрошує їх обох.
До того ж вона знала, де живе Сергій – одного разу разом із Колею заїжджала до нього за якоюсь справою. Ось і з’явилася у день народження Сергія на порозі його квартири.
— Сергійку, по-перше, вітаю, а по-друге, поклич, будь ласка, Кольку з Каріною, мені поговорити з ними треба!
— Хм, дякую, звичайно, – недовірливо сказав Сергій, — Тільки мені відомо, що вони не хочуть вас бачити.
— Ну будь ласка!
Сергій пішов углиб квартири, а за хвилину до неї вийшли Коля та Каріна.
— Мамо, ти навіть тут ухитрилася нас дістати?
— А як мені ще було дістати… ну, тобто, вичепити, щоб поговорити. Досить дутися, давайте знову спілкуватимемося.
— Дутися? – Усміхнулася Карина.
— Нам просто погано з тобою, мамо, – сказав Коля. — А ми хочемо жити добре, а не погано, уяви собі, ось таке просте людське бажання.
— Та що я вам такого зробила? Чому у вас до мене таке ставлення?
— Ви на нього заслужили, Тамара Вікторівно. Самі знаєте. Все зробили для того, щоб заслужити саме таке ставлення.
— Так, Карина має рацію, – син був непохитний.
Нічого на це Тамара заперечити не могла. Адже коли вона картинно голосила, мовляв, та що я вам зробила, вона, звичайно, добре знала і пам’ятала, що саме вона творила, щоб зруйнувати щастя сина. Просто сподівалася, що гра в «невинну овечку» спрацює, якщо не на обох, то хоч би на сина.
Але й Колі, і Карині були очевидні ці маніпуляції. Зі словами «нам пора, на нас іменинник чекає» вони зачинили двері перед носом Тамари Вікторівни. Нічого, як піти ні з чим, їй не залишалося. Як там сказала одна із її подруг? “Ти вже сама все зробила”.