Коли почалась війна моя єдина донечка Ілона вирішила виїхати до Німеччини. Та на той момент чоловік її вже не мав права перетинати кордон. Та вони знайшли спосіб його вивезти. Лишень для цього були потрібні чималі кошти.
– Мамо, ми продамо квартиру. Однаково гроші знадобляться на перший час та й за виїзд Олексія треба п’ять тисяч євро видати!
– Це ж твоя квартира, вирішуйте самі.
Річ у тім, що квартиру я подарувала Ілоні на весілля. Саме заради неї на заробітки поїхала. Оплатила навчання, давала гроші на всі забаганки та ідеї. Врешті донька вирішила відкрити салон краси. І я дала на це їй гроші. Все складалося чудово. Згодом вона зустріла Олексія і вони побралися.
Час минав і я вирішила повернутися додому. Стомилася та й скільки тих грошей треба. Решту заробленого ми з чоловіком вирішили не витрачати, а просто відкласти про всяк випадок. Не хотілося ходити й позичати гроші, як інші жінки мого віку, марно чекають допомогу від дітей.
Та потім війна внесла свої корективи. Донька продала квартиру, салон і виїхала. А вже через рік подзвонила мені:
– Тут все так складно, мені дуже гроші потрібні!
– На що?
– Хочу відкрити тут салон. А оренда надзвичайно дорога. Але в мене вже є клієнти і вони приведуть ще нових. Тож це точно прибуткова справа.
Звісно я взяла всі наші заощадження і вислала донечці.
Я думала, що ми впораємо, та потім ціни почали так стрімко рости та комунальні подорожчали. А тоді ще й чоловік потрапив до лікарні. Все до останньої копійки пішло на лікування.
Гадки не маю, як це сталося, та в нас з’явилися борги за електроенергії, і днями до нас приїхали та відрізали світло. А зараз зима і в нас все опалення на електроенергії. Грошей, аби оплатити світло я не мала. В розпачі подзвонила донечці:
– Вишли мені 300 євро, нам треба терміново світло увімкнути. Вже морозилка тече. Бракувало, щоб ми ще померзли.
– Мамо, в мене зараз зовсім нема грошей. Тут все таке дороге, ми нову техніку замовили в салон. З США везуть. Може згодом.
– А що ж мені зараз робити?
– Позич в когось.
В розпачі я поклала трубку. Плакала увесь вечір. А тоді запропонувала чоловікові:
– Продамо квартиру і переїдемо в село. Ми старі, що нам треба. Будемо обігріватися пічкою, дрова дешевші. А різниці з продажу нам вистачить до кінця днів.
Він погодився. І ми негайно виставили нашу двокімнатну квартиру на продаж. Та якось про це дізналась донька. Вона подзвонила розлючена:
– Що ви витворяєте? Геть подуріли?
– Ти свою квартиру продала, а тепер що він нас хочеш?
Вона страшенно образилась. Сказала, що не пробачить. Та що мені з того, якщо й без того вона нам відмовилась допомагати. Як гадаєте, я правильно вчинила?