Олеже, а, може, нам поки що варто розлучитися? Поки ти не назбираєш свою частину грошей на квартиру? А то яка в нас сім’я вийде? – заявила Наталка чоловікові. Але коли вона побачила Олега через два роки то пачала йому навіть заздрити

Робочий день закінчувався, коли Наталя складала апаратуру та збиралася йти. Робота фотографа їй подобалася і давала добрі можливості для заробітку, ось тільки була одна проблема. Наталі зателефонував Олег і запропонував зустрітися, чим дівчина була не рада. Колись бажаний наречений радував її, але зовсім недавно почав поводитися зовсім не так, як вона думала раніше. Ні, Олег ніяк не змінився, тільки… Наталя все частіше почала переконуватися, що всі його слова – порожні обіцянки, які навряд чи збудуться та принесуть користь.

Коли Олег знову набрав слухавку, Наталя відповіла та погодилася зустрітися, але настрій у неї був зовсім не радісним. Олег приїхав дуже швидко таксі. Своєї машини у нього не було, тому що він на неї збирав дуже і дуже довго, як і на квартиру. Ось уже півроку Олег обіцяв Наталці, що вони матимуть власне житло, але всі слова залишалися просто обіцянками.

На побачення він прийшов із букетом червоних троянд та коробкою цукерок. Так само, як це було на першому побаченні.

— Наташо, можеш порадіти за мене, я на роботу влаштувався, — відповів Олег, — а ти як?

— Та нічого, — відповіла Наталка, — працюю… Втомилася дуже, але рада тебе бачити.

Олег сором’язливо посміхнувся, а потім продовжив розповідати про свою роботу, почав говорити про те, що тепер він точно назбирає собі і на квартиру, і на машину. Але судячи з роботи та посади, Наталя чудово розуміла, що чекати машини з квартирою їй доведеться ще дуже довго.

— Слухай, — сказала Наталя, — маю новину. Нам потрібний помічник фотографа, тобто різноробочий. Повинен тримати апаратуру, налаштовувати, допомагати основному фотографу у його діяльності. Робота не пильна, але зарплата вища за ту, яку ти щойно назвав. Тоді ми точно зможемо нагромадити і на квартиру, і на машину, і навіть на весілля залишиться.

— Ні, – відповів Олег, – мені подобається моя робота, а там я буду просто хлопчиком на побігеньках і нічого хорошого з мене не вийде. Тим більше, що користуватися апаратурою я не вмію.

— А даремно, — відповіла Наталя, — та там нічого складного нема. Ось син моєї знайомої нещодавно вирішив влаштуватися на підробіток помічником фотографа. Все освоїв, почав багато працювати, тож через рік і машину собі купив, причому ніхто йому не допомагав. Ось я і тобі раджу трохи попрацювати. Думаю, що і сама робота тобі сподобається, і діяльність теж, і поруч будемо проводити більше часу.

Олег на хвилину задумався, а потім сказав:

— Ні, я не буду розкидатися роботами. Мене на тій роботі прийняли, де я працював, а на цій невідомо чи взагалі приймуть і що буде далі теж. Отже, я просто не знаю, як буде і що. І не можу прийняти твою пропозицію. Але ти не хвилюйся. Я виплачу кредит і відразу зароблю на спільне житло. Тож все у нас буде і весілля, і машина, і квартира.

Це ж саме він говорив на першому побаченні, коли Наталя вірила йому, і на наступних, і зараз… Олег жив просто у своїй казці та у своєму світі. Він і сам вірив у те, що говорив, а ось Наталя вірила в це важко. Ні, для неї не важливо було де жити зараз, але блукати по орендованих квартирах їй теж ні крапельки не хотілося. Наталя хотіла своє житло, адже її стосунки з батьками та старшою сестрою залишали бажати кращого. Після розлучення Тетяна переїхала до неї з двома дітьми, які шуміли та не давали нікому спокою. При цьому на всі спроби зробити їм зауваження та їх втихомирити Тетяна реагувала агресивно, кричачи, що не потрібно позбавляти дітей дитинства. Наталя від таких переживань просто йшла до роботи. Вона багато фотографувала та мріяла перебратися у своє житло.

Олег же не міг стати їй опорою, бо жив із батьками, які терпіти не могли Наталю. Вона їм із самого початку не сподобалася, але хлопець вирішив довести, який він самостійний та сильний. Йому Наталя дуже подобалася, а з іншими дівчатами стосунки не складалися так, як хотілося б. Дізнавшись, що у свої 30 років Олег досі ділить кімнату з мамою та татом, вони самі розлучалися з хлопцем, хоч Олег нічого поганого їм не робив. Навпаки, він був товариським, добрим, чим і привабив Наталю. Наслухавшись історій, у яких чоловіки сварилися, лаялися і навіть билися зі своїми дружинами, Наташа не поспішала заміж. Їй хотілося поряд мати добру та врівноважену людину, прост у всіх відносинах, тому Олег їй дуже й подобався. Але вона була дуже розчарована тим, що він ніяк не набував самостійності, а чекати Наталі моменту, щоб була квартира, не хотілося.

Вони домовилися навпіл накопичувати на квартиру і, якщо вийде, машину, але Олегу ніяк не вдавалося накопичити потрібну суму. Так тривало дуже довго і в Наталії вже не вистачало терпіння. Тим більше, що та робота, на якій він працював, давала набагато більше грошей, ніж діяльність Олега.

Трохи зітхнувши, вона сказала:

— Олеже, а, може, нам поки що варто розлучитися? Поки ти не назбираєш свою частину грошей на квартиру? А то яка в нас сім’я вийде?

— Ну, навіщо так різко? – Відповів Олег, – ми ж любимо один одного. Чи не важко тобі буде без мене?

— Не знаю, — відповіла Наталя, — але мені здається, що так нам буде краще.

Олег подивився на неї із співпереживанням, але нічого не відповів.

— Гаразд, якщо так ти вважаєш, то давай розлучимося. Думаю, що це навіть буде краще, хоча я жахливо сумуватиму за тобою.

І закохані розійшлися. Наталя вважала, що вона вчинила правильно, трохи відсторонившись від Олега. Хай подумає. Він сам винен, що сипле обіцянками, але виконувати їх не збирається та й на тій роботі із тією зарплатою він десятиліттями накопичуватиме на квартиру. Щоб трохи забути, Наталя почала працювати.

Через 2 роки їй вдалося самі зібрати потрібну суму і купити собі однокімнатну, але затишну квартиру та ще й у центрі міста. Тоді Наташа і згадала про Олега. Вона набрала номер, але хлопець не поспішав відповідати. «Образився» — подумала Наталя і, згадавши про те, що в Олега був день народження, зайшла в соціальну мережу і очманіла від побаченого.

Олег був не один. З пухкого очкарика він перетворився на гарного чоловіка, засмаглого, цікавого. У такого не можна не закохатися. Поруч із ним була висока блондинка, в якій Наталя колись знімала весілля та маленьке маля. Олег подякував за привітання та написав Наталії:

— Дякую, що мене покинула. Якби не ти, то я ніколи не познайомився б зі своєю любов’ю Ольгою і в нас не з’явився малюк.

— І де ви тепер живете? – Запитала Наталя.

— У Ольги. Ми з батьками у великому будинку мешкаємо. Спочатку я не розумів, як зможу ужитися з її мамою та татом, але потім вони мене так зустріли, що я був просто щасливий. Ніколи не бачив, щоб мене так приймали. Але ми можемо залишитись друзями, не ворогами ж бути після розставання?

— Добре, — відповіла Наталя, ковтаючи сльози.

Тепер вона навіть трохи заздрила Олегу і лаяла себе. Якби можна було повернути той день, коли вона запропонувала розлучитися і не наполягати на тому, щоб Олег швидко заплатив свою половину квартири, вона зараз була б щасливою з тим, хто їй справді подобався.