Таня, молода і добра дівчина, нещодавно почала працювати молодшою медсестрою в лікарні. Вона завжди була дуже чуйною і турботливою, жалісливо ставилася до людей, за всіх переживала. Таня жила разом із мамою, бо в неї не було братів чи сестер. У дитинстві вона завжди ділилася своїми іграшками з іншими дітьми на подвір’ї. Всі сусіди знали Таню за її доброту та щедрість, і неодноразово приносили її мамі предмети, які їхні діти вже не використовували, але для Тані вони були важливими.
Вона допомагала літнім сусідам, носила важкі сумки бабусям, а коли друг Василько послизнувся на вулиці, вона без вагань приклала листок подорожника до його рани. Її доброта не мала меж, і саме тому її дуже любили всі, хто був поруч.
Але одного разу, коли Таня була ще зовсім маленькою, сталося нещастя. Мама варила кашу, а Таня вирішила підглянути, як це все відбувається. Вона піднялася на носочки і потягла каструлю, але не втримала її, і каструля з гарячою кашею впала прямо на Таню. Мама встигла прийти на допомогу, але Таня залишилася з опіками на шкірі, які ще довго нагадували про той момент.
Та, незважаючи на цей важкий досвід, Таня не втратила своєї чуйності і доброти. Після закінчення школи вона вступила до медичного училища і працювала молодшою медсестрою, а на вечірньому відділенні навчалася далі. Ольга Степанівна, старша медсестра, часто сварила її за надмірну доброту, адже Таня не могла просто пройти повз сльози чи сумні обличчя пацієнтів. Вона завжди прагнула поговорити, заспокоїти, вислухати кожного.
І ось, коли Таня тільки почала працювати, Ольга Степанівна дала їй важливу настанову: «Менше говори з пацієнтами, більше працюй!». Але Таня не могла залишити когось наодинці зі своїм болем. Вона вміла вислухати, заспокоїти, поділитися своїм теплом і турботою.
Якось після обіду, головний лікар, Олег Петрович, звернувся до Ольги Степанівни з проханням: «У нас виникла проблема з нянею для моєї дочки. Іринка не хоче залишатися вдома, а я не можу постійно відволікатися від роботи. Можете на один день відправити Таню до нас?» Ольга Степанівна без вагань погодилася, знаючи, що Таня — чудова, добра дівчина, яка любить дітей.
Так Таня потрапила до Олега Петровича. Коли вона прийшла, Олег Петрович зустрів її радо і запросив до дому. Проте його донька Іринка, побачивши Таню, одразу заявила, що не хоче з нею сидіти. Таня вирішила не суперечити і спробувала вийти з ситуації мирно. Вона пояснила Іринці, що не хотіла бути нав’язливою, і що, якщо Іринка хоче, вона може піти додому. Це неабияк вразило маленьку дівчинку, і вона, розгублена, зрозуміла, що Таня зовсім не така, як здавалася на перший погляд.
За день, проведений із Іринкою, Таня змогла знайти спільну мову з дитиною. Вони разом ліпили вареники, Іринка навіть усміхалася і забула про свої переживання. Олег Петрович повернувся додому, і побачив, як весело і безтурботно Іринка проводить час із Танею. Іринка була вдячна за увагу і турботу, що Таня їй приділила.
Після цього Таня часто ходила до Олега Петровича. Іринка дуже прив’язалася до неї, вони стали хорошими подругами. Іринка навіть зізналася Тані, що вона дуже схожа на її маму, якої вона більше не мала. Таня була зворушена такими словами і відчувала, як її серце наповнюється ще більшою турботою.
Таня продовжувала працювати медсестрою і одночасно навчатися в медичному училищі. Її доброта і чуйність не могли залишити байдужими ні пацієнтів, ні колег. Ольга Степанівна помітила, як змінилася Таня: вона стала більш впевненою в собі, розцвіла, а її обличчя було осяяне рум’янцем щастя.
І ось, одного дня, Олег Петрович запросив Ольгу Степанівну до себе в кабінет і, посміхаючись, поділився новиною: «Я одружуюсь! Таня — це та жінка, яку я шукав. Вона стала мамою для моєї Іринки, і я впевнений, що тепер ми будемо щасливі!» Ольга Степанівна була приємно здивована і щиро раділа за пару.
Чутки швидко розлетілися серед колег: Таня та Олег Петрович стали чудовою парою. Іринка тепер щасливо посміхалася, коли дивилася на свою нову маму і батька. Таня обіймала її і тихо шепотіла: «Мама на небі за нас радіє, що ми не плачемо, нам добре». Іринка тихо відповідала: «Ти схожа на маму, ти гарна і добра, я тебе люблю, ніколи не йди від мене».
І Таня зрозуміла, що її доброта, незважаючи на всі труднощі і випробування, принесла їй справжнє щастя. У її житті з’явилася любов, родина, і навіть ті сліди від каші, які колись залишилися на її шкірі, почали зникати, немов і вони залишалися позаду разом з усіма болями минулого.