Катерина хотіла відзначити свої 45 років у ресторані, але не склалося. Натомість вона тягла сумки з їжею, щоб нагодувати гостей, адже Григорій не схвалив витрати на ресторан і наказав відзначати день народження в будинку.
Поки Катя мріяла про романтичну вечерю, Гріша вже запросив свою матір, а та своєю чергою покликала свого сина з дружиною. Іменинницю злегка зачепило, що чоловік із нею попередньо не обговорив це. Але з іншого боку, нагодувати в ресторані п’ятьох дорого вийде. А не запросити Ганну Іванівну не можна, може образитись.
Самій Каті теж пора б образитися, але в неї багато справ, гостей з порожнім столом неприємно зустрічати. Все ще в ній жило це занепокоєння: що люди про неї подумають?
Катя наготувала їжі, накрила стіл, вбралася. Нехай усі бачать, яка вона хороша дружина. Однак її зусилля залишилися непоміченими, увагу іменинниці мало приділяли. Там одна важлива новина на себе переключила всю увагу за столом: другий син Ганни Іванівни оголосив, що у них буде дитина. Не знайшов для цього найкращого часу. У Каті очі округлилися, а її чоловік поперхнувся.
Михайлу 23 роки, дружина на рік молодша, з роботою у них – погано, вічно мати допомагає, а вони не особливо прагнуть взятися за розум. Квартиру винаймають зовсім маленьку і ледве витягують. Куди їм дитина? Їм би роботу нормальну шукати. Однак навіщо вирішили ускладнити собі життя, виправдовуючись: все випадково вийшло, а дитину вирішили залишити, впевнені, що впораються.
Ось про це гості й говорили весь вечір, навіть забули, що в іменинниці сьогодні свято. Гріша одразу посварив брата:
— Ви що, зовсім здуріли, навіщо вам дитина?
А мати почала говорити:
— Ой, як же Мишеньці складно буде, молодий він ще, а дитинку на ноги треба ставити. А потім додала, що брат має допомагати, він же нічим не зайнятий.
Але Гріша одразу вирішив убезпечити себе, сказав, щоби на них не розраховували. І якби їм нудно жилося і були зайві гроші, вони б і самі дітей завели. А так хочуть спокою та стабільності.
Катя мовчки проковтнула слину. Вона була не проти нестабільності у вигляді дитини, зараз це вже можна сказати останній вагон, далі народжувати дітей пізно. Потім на пенсії піднімати доведеться. Але Грицько дітей не хотів, хоч його дружина і сподівалася, що колись щось клацне в нього, і він замислиться над спадкоємцями. Сьогодні Катя знову переконалася, позиція чоловіка не змінилася, мабуть, так і будуть вони без дітей.
Гріша був категорично проти дітей навіть свого брата. Як мати не намагалася зблизити синів, але між ними була надто велика різниця у віці і характер у них не схожий. Кожен жив сам собою, у них не було бажання допомагати один одному. Мати тільки дарма стрибала з бубном довкола них. Гріша й Мишко ніяк не хотіли дружити, і зараз старший брат сказав: Хай братик без нас розбирається.
Вечір пройшов у суперечках. Про Катю згадали, коли вона занесла до зали святковий торт. Сказали кілька слів привітань, звісно, але потім продовжили говорити про своє. Вечір закінчився, всі розійшлися незадоволені. Мишко з дружиною швидко розпрощалися, а мати Грицька залишилася ще на чашку чаю.
Після застілля іменинниця попросила чоловіка допомогти забрати зі столу, але він відмовився. Виявилося, що він палець порізав, коли пиво відкривав, боляче йому, бачите, і не можна напружуватися. А коли така справа, нехай Катя сама наводить порядок, а йому треба ще й матір проводити. Загалом всі залишили іменинницю одною розгрібати брудний посуд.
Катя зовсім зажурилася, все треба робити самій. Виходило, що свято її, а вона скрізь на ногах, практично не розслабилася, гостей обслуговувала, зараз втомилася. Відпочити б, але довелося мити посуд та розбирати стіл. Гріша все не повертався, ніби матір прямо до будинку проводжав. А Катя гадала, що він тільки на автобус посадить. Чекала, що хоч стіл скласти допоможе. Але його не було. Втім, вирішила сама, однаково від нього ніякої користі, у нього травма.
Згодом Гріша повернувся, знову разом із матір’ю, чим злякав Катю.
— Щось трапилося? – схвильовано запитала вона, адже обидва прийшли засмучені.
Гріша повідомив, у матері щось із батареєю у квартирі, не гріє, мама не може мерзнути. Тож вона поживе у нас кілька днів. Ганна Іванівна свої речі зібрала, привезла цілу валізку, у неї хронічний бронхіт, ніяк не можна в холоді сидіти.
— А яка батарея зламалася? – поцікавилася Катя. Просто цікаво було, чому через одну батарею не можна перебувати в квартирі, там же дві кімнати, і на вулиці не так вже й холодно ще.
— То там з усіма біда, – відповів Грицько. – Може, це по всьому під’їзду. А гаразд, потім розберемося.
Ганна Іванівна, вже встигла замерзнути у своїй квартирі, поки збирала речі, запропонувала ще чайком погрітися. Дуже вже вона любила душевні розмови за філіжанкою міцного чаю. Катя знову, давай обходжувати гостю, налила чаю, дістала залишки торта, потім сіла втомлена і почала слухати скарги.
Ганна Іванівна була незадоволена комунальниками, у неї будинок старий, і нікому немає справи до їхніх проблем, мешканцям треба все вирішувати самим.
— Ось тобі Катенько, пощастило з двома квартирами, і статки кращі, і райони хороші.
Ганна Іванівна згадала, що жінка має ще одну квартиру, і вона почала її нахвалювати. Поступово до Каті почало доходити, неспроста свекруха торкнулася цієї теми. Вона розпитувала: як квартиранти, чи не завдають клопоту, потім доводила, що здавати квартири – це невдячна справа, незнайомі люди можуть зробити будь-що з меблями та ремонтом. Cправа твоя, але зі своїх гроші брати незручно. Натомість є гарантія, що квартира у безпеці.
Катя сказала, що в неї і так є гарантія, офіційно – за договором. А свої бувають і гірші за чужих, але Ганна Іванівна плавно перейшла до того, що і так погано живеться в її квартирі, потрібно б краще умови, і друга квартира Каті дуже їй підійшла б.
Свекруха навіть вигадала геніальний, на її думку план. У неї синочок Мишко з дружиною на оренді живуть, гроші витрачають порожнечу, а вона вирішила так: вона житиме в квартирі Каті, а син переїде в її квартиру, і всі будуть щасливі. Так, добре придумала, нічого не скажеш: квартиранти не перешкода, свекруха сама їх виселить звідти, і господиня квартири може бути спокійна, що її житло буде в порядку.
— Дякую, але я й так спокійна, – запевнила Катя, – особливо коли мені платять орендну плату.
Тут у розмову підключився чоловік.
— Катю, ну це ж реально хороша пропозиція, тим більше не чужі люди, рідня як-не-як.
— Так, Катенько, ти ж не відмовиш старенькій?
— Ганно Іванівно, якщо вас не влаштовує ваша квартира, ви можете її продати та купити щось інше, не розумію, в чому проблема.
— Ой, та кому вона потрібна, її ніхто не купить, ремонт поганий, район поганий, такі квартири не купують, – відповіла свекруха.
— Чесно кажучи, це не мої проблеми, і я не зобов’язана вам допомагати, тим більше собі на збиток. Я зараз отримую дохід із цієї квартири. А вас заселити, і все немає у мене стабільного доходу.
— Ну ти меркантильна, Катю. Бачиш, синку, яка у тебе дружина, твоїй матері не може допомогти.
— Бачу, мамо, бачу. Катерино, ми з мамою вже все вирішили, так що давай не затягуй і скажи квартирантам, щоб виселялися.
Катя була шокована почутим.
— А я не зрозуміла, чого це ти розкомандувався? Це моя квартира, ти до неї не маєш жодного відношення.
І Катя мала рацію, ці дві квартири були дошлюбні.
— Я твій чоловік! І взагалі, я голова сім’ї, і як скажу, так і буде! Зрозуміло тобі? Гріша почав кричати.
— Так мені набридло це! Збирай свої дрібнички, бери маму і валіть звідси. Голова вже болить від вас. З чого ви вирішили, що я комусь із вас щось винна? Не розумію. Загалом 10 хвилин у вас на збори.
Чоловік різко заспокоївся, бо зрозумів, що зараз може опинитися на вулиці, бо не має ніякого майна. Він лагідно промовив:
— Катенько, давай заспокоїмося і все обговоримо.
— Нам нема чого обговорювати, геть через 10 хвилин.
Свекруха та чоловік пішли. Наступного дня він прийшов з квітами і вибачався, але Катя вже все для себе вирішила: не буде вона терпіти таке ставлення до себе. Та й дитини хочеться. Поки що не пізно, тож не варто втрачати більше часу на Григорія.