— Машко, дай свою машину, – не привітавшись із сестрою, перейшов до головного молодший брат.
— Навіщо? – автоматично спитала жінка.
— По справах треба з’їздити, – пробурчав Максим. – Що ти мені за допит влаштувала? Якщо дзвоню, значить, потрібна твоя машина.
— А чого не таксі? – поцікавилася Марія. – Ах, так, зовсім забула! За таксі треба платити, а моєю машиною їзди безкоштовно. Не хочу!
— Ой, ну почала… Взагалі-то я не в чужої людини прошу, а в своєї сестри, – засуджує брат.
— Якщо ти забув, то це я і є, – в’їдливо відповіла жінка, знову починаючи злитися на Максима за те, що він звик постійно користуватися її машиною.
Марія була старша за брата на п’ять років. Після школи вона закінчила університет і, завдяки розуму та наполегливості, здобула хорошу посаду в одному з великих банків країни.
За сім років жінка змогла придбати в кредит однокімнатну квартиру та купити машину, саме з цієї причини у неї ніяк не ладналося з особистим життям.
Зате двадцятип’ятирічний Максим мав усе навпаки: він не закінчив жоден технікум, жив з батьками і не мав нічого у власності.
Мати і батько потурали синові і щоразу, коли Марія звітувала брата, вставали на його бік.
Як тільки сестра купила машину, Максим одразу став на неї зазіхати. Якщо раніше Марія мала поважні причини відмовити йому, оскільки працювала в офісі, то з переходом на віддалену систему у неї не залишалося підстав дати йому відмову.
Безробітний брат так нахабнів, що став щодня просити у сестри автомобіль. Всю ніч він десь бовтався, а потім повертав авто брудним та з спустошеним баком.
— Коли ти підеш працювати? – поцікавилася Марія. – Мало того, що ти їздиш на моїй машині, то я ж її ще й заправляю…
— Ти ж власниця, – голосно засміявся у відповідь Максим. – Коротше, за годину я буду в тебе.
Жінка стиснула зуби, намагаючись налаштувати себе на відмову братові. Однак, подумавши, вирішила, що зробить це наступного разу.
Наступний разу настав через два дні. Максим заявився до сестри без дзвінка і зажадав машину.
— Ні! Все досить! – рішуче заявила Марія. – Більше я не дам тобі свій автомобіль.
Чоловік здивовано підняв брови і здивовано посміхнувся. Відмови від сестри він ніяк не очікував.
– Не даси?— – Не даси?
— Ні! Іди працювати, – Марія войовничо схрестила руки на грудях.
Максим насупився і зі скривдженим виглядом поплентався на вихід. У порозі він обернувся і невдоволено процідив:
— Сестра, називається. Наші батьки будуть тобою незадоволені…
— Мені все одно! – Марія поспішила слідом за братом, щоб зачинити за ним двері.
Максим мав рацію. За десять хвилин жінці зателефонувала засмучена мати.
— Машуль, ти чому не дозволяєш своєму братові брати твою машину? – стривоженим голосом запитала Ірина Сергіївна. — Він же не чужа тобі людина…
— Мамо, ти правильно помітила, що машина моя, – перебила дочка, – тому я й вирішую, кому її давати.
— Невже тобі шкода грошей на бензин? – Поцікавилася мати, бажаючи з’ясувати справжню причину відмови.
— І це теж, – підтвердила її припущення Марія. — Мамо, я так вирішила!
— Не розумію, чому ти жалієш братові? Ти все одно працюєш із дому. Була б гарною сестрою, то подарувала б Максиму, – сердито промовила Ірина Сергіївна.
— Більше нічого не потрібно? – Уразившись нахабства матері, обурилася жінка.
— Гаразд, ми її в тебе купимо, – мати наважилася на вигідну, на її думку, пропозицію.
— У вас є зайвих сто п’ятдесять тисяч гривень? – відповіла Марія.
— сто п’ятдесять тисяч? Вирішила родичів обдерти? Ти ж машину за вісімдесять тисяч брала. Я все пам’ятаю, – докірливо промовила Інна Сергіївна.
— Вона була за цією ціною тоді. Зараз цей же автомобіль коштує в рази дорожче, – пояснила свою ціну жінка.
— Ну, нам ти можеш зробити знижку? – з надією спитала мати.
— Що я куплю на вісімдесять тисяч? Розвалюху? Ні дякую. Дивіться оголошення і шукайте вигідний для вас варіант, – Марія відмовила Інні Сергіївні.
— Твою машину ми вже знаємо чудово, а до іншої доведеться звикати, – заперечила жінка. – Та й взагалі, твоє багатство обходиться мені боком. На роботі у мене колеги запитують, чому в тебе є машина та квартира, а у Максима – ні.
— І що, по-твоєму, я повинна їм на це відповідати? – з осудом промовила мати.
— Правду. Я багато працювала…
— Ага, ніби люди в це повірять! – пирхнула в трубку Ірина Сергіївна. — Усі думають, що тобі купив багатий коханець.
— Мені однаково, хто і що думає, – обурено відповіла Марія. — Нехай у людей буде привід попліткувати.
– Смішно тобі? А ось мені ні! – ображено надувшись, пробурчала жінка. – Ти хоч трохи прислухалася б, що про тебе говорять люди.
— Я ж сказала, що мені байдуже! – награбно розсміялася дочка, розуміючи, до чого хилить матір.
Ірина Сергіївна хотіла всіма правдами та неправдами змусити Марію віддати їм свою машину. За своєю наївністю і дурістю вона вирішила, що осуд з боку точно їй у цьому допоможе.
Нічого не добившись, мати попрощалася з дочкою і поклала слухавку. Марія навіть подумала, що родичі відстануть від неї. Однак наступного ранку Ірина Сергіївна знову зателефонувала і завела розмову про машину.
— За вісімдесять тисяч можна купити лише корито. Навіщо ми будемо витрачати гроші? Ти гадаєш, що в нас мільйони лежать? Продай її нам за вісімдесять тисяч, – хитромудрим голоском промовила мати. – Ти ж все одно на ній майже не їздиш. Чи тобі буде краще, якщо вона заіржавіє, зате нам не дістанеться?
— Хто тобі сказав, що я збираюся її продавати? Мені потрібна машина, – обсмикнула її Марія.
— Навіщо?
— Хоча б для того, щоб з’їздити до магазину чи лікарні…
— Магазин у тебе під боком, та й не хворієш, – парирувала у відповідь жінка. — Треба буде, потім собі назбираєш і ще купиш.
— Те саме я і вам раджу. Найкраще буде, якщо ти поженеш Максима на роботу, а не продовжиш утримувати!
— Без тебе якось вирішимо, коли і кому йти на роботу, – пробурчала Ірина Сергіївна і кинула слухавку.
Через два тижні Марія дізналася, що батьки таки купили братові машину. Правда автомобіль був досить старенький і подекуди битий.
Жінка побачила автомобіль біля магазину, з якого виходила мати. Зустрівшись поглядом із дочкою, Ірина Сергіївна демонстративно відвела погляд убік, а потім Марії прилетіло повідомлення про те, щоб вона більше не дивилася на них.