— Синку, тобі одружитися давно пора, а то я і на онуків подивитися не встигну, – нарікала Марія Леонідівна, опустившись на стілець навпроти сина.
— Мамо, тебе не зрозумієш, то ти кажеш, що мені ще рано сім’ю заводити і розводиш мене з Тетяною, то тепер сама ж готова віддати будь-кому, – невдоволено пробурчав чоловік.
Кирилові було двадцять три роки, коли він вперше надумав одружитися зі своєю однокурсницею. Батьки, дізнавшись про те, що єдиний син вирішив вити своє сімейне гніздечко, схопилися за голову.
— Тобі всього двадцять три, ти ще майже сама дитина, – нервово стукаючи пальцями по кришці столу, з осудом промовив батько. – Та й Таня ця твоя… ну так собі…
— Чим вам не сподобалася моя дівчина? Мені здавалося, що вона припала вам до душі, — Кирило запитливо глянув на матір, що мовчала, яка відразу стала ховати очі. — Значить, не сподобалася, виявляється? Мені ви говорили зовсім інше…
— Не хотіли тебе образити. Хто ж знав, що ти надумаєш одружитися, – обурено відповів чоловік. – Маша, чого ми ходимо довкола. Давай вже прямо скажемо йому?
Син здивовано підняв брови і витріщився на батьків, які збиралися з духом, щоб сказати йому правду.
— Таня нам не підходить! Може, вона й гарна дівчина, але не для нашої родини, – ласкавим голосом промовила Марія Леонідівна.
— Якось поясніть свої слова, чи я маю губитися в здогадах? – процідив крізь зуби Кирило.
Ми не хочемо, щоб ти псував наш рід, – рішуче викарбував батько. – Ми всі блакитноокі, а у твоєї Тані – очі карі. Та вона й не блондинка, як твоя мама.
Почувши слова батька, син голосно засвистів і здивовано поглянув на батьків.
— Що ти дивишся на нас, як на божевільних? – гнівно запитала Марія Леонідівна. – Не псуй нам рід!
— Ви й схожі на таких, – пробурчав Кирило. – Несете якусь нісенітницю. До чого тут якісь очі та волосся? Просто скажіть, що Таня вам не сподобалася!
— Вважай так, як завгодно! – Батько грізно глянув на сина. – Загалом, з Танею тобі треба розлучитися.
— Це чому ж?
— Тому що ти не посмієш піти проти волі людини, якій залишилося жити лише кілька місяців, – чоловік ошелешив Кирила несподіваною заявою.
Не даючи синові прийти до тями, Марія Леонідівна залилася сльозами і стала нарікати на те, що він просто зобов’язаний піти їм назустріч.
Двадцятитрирічний хлопець смиренно ухвалив рішення батьків і розлучився з Тетяною, не пояснивши їй, що сталося. Кирило подумав, що буде правильнішим, якщо він просто заблокує її скрізь і пропаде.
На подив усієї родини, глава прожив ще близько двох років. За кілька днів до смерті, він покликав Кирила і знову нагадав йому про те, що його майбутня дружина має бути блакитноокою білявкою.
Однак так виходило, що всі наступні дівчата не підходили під якийсь із критеріїв. Марії Леонідівні тільки стояло подивитися на фотографію майбутньої невістки, щоб її забракувати.
— У цієї волосся фарбоване. Жодна вона не блондинка, – роздратовано заявляла синові мати. – А у другої – очі більше зелені, а не блакитні. Ні, нам із них ніхто не підходить!
Якоїсь миті Кирилові набридло шукати собі другу половинку, і він захопився музикою. За кілька років чоловік вивчився грі на скрипці та влаштувався викладачем у місцеву консерваторію.
Марія Леонідівна дуже пишалася здобутками сина і навіть на кілька років забула про те, що роки йдуть, а Кирило все ходить самотній. Лише коли йому виповнилося сорок, жінка несподівано згадала, що вона не молодшає, як і її син, і заговорила про одруження.
— Говорила, і що з того? Я й не відступаю від своїх принципів, – пробурчала Марія Леонідівна. – Шукай дружину, чи я її сама тобі знайду! – грізно додала вона.
— Шукай, – Кирило схопив у руки скрипку і почав грати.
— Балбес! – відмахнулася жінка і посилено взялася за пошук майбутньої невістки.
Знайти супутницю своєму синові їй вдалося лише через три місяці, коли вона вже зовсім зневірилася. Бібліотекарка Даша дуже сподобалася Марії Леонідівні, і мати поспішила познайомити її з Кирилом.
Чоловік без ентузіазму сприйняв знайомство з дівчиною, проте мати несподівано для нього заявила, що Даша повністю відповідає її вимогам.
— Ти одружишся з нею! – Скомандувала Марія Леонідівна. – Чекати більше нема часу!
Кирило слухняно кивнув, і вже за два місяці він став чоловіком непримітної блакитноокої білявки. Жити подружжя стало разом із жінкою, яка щодня нагадувала їм про те, що чекає онука чи онучку.
Через півроку Даша нарешті завагітніла, що не могло не втішити Марію Леонідівну. Дев’ять місяців вона контролювала невістку, складаючи для неї щоденне меню. Коли Даша нарешті народила доньку, свекруха зажадала від неї фотографію дитини.
Отримавши її, жінка кілька хвилин мовчала, а потім зателефонувала невістці, наче ошпарена:
— У неї карі очі, а не блакитні! Чортівка, хто батько дитини? Це явно не мій син!
— Не несіть нісенітниці! – Відповіла їй Даша. – Чому у моєї доньки мають бути блакитні очі?
— Тому що в тебе і сина блакитні! – злилася у відповідь Марія Леонідівна.
— У мене карі!
— Які карі? Ти хочеш сказати, що я кольору не розрізняю? Не тримай мене за дyрочкy! – стиснула зуби жінка.
— Якщо ви про мої очі, то я носила блакитні лінзи, – спантеличено відповіла Даша, чим шокувала свекруху.
— Шахрайка! – несамовито заголосила в слухавку Марія Леонідівна. – Скажи ще, що ти не блондинка!
— Блондинка, але до чого тут колір моїх очей? – зніяковіла дівчина, яка не розуміла, чому цей факт так розлютив свекруху.
— Бо ти все зіпсувала! Моя невістка мала бути блакитноокою білявкою, відповідно, і всі онуки! Шахрайка! Ти шахрайка! – рвала і метала жінка. – Все зіпсувала! Як мені тепер далі з цим жити? Мій чоловік у труні перевернеться, дізнавшись про це…
— Навряд чи він уже дізнається, – сухо відповіла Дар’я, чим викликала у Марії Леонідівни ще більший гнів.
— Ні, я не дозволю, щоб у мого сина була дитина з карими очима! – заголосила свекруха. – Щоб ноги твоєї більше не було в моїй хаті, як і твоєї дитини! – Додала вона в серцях і кинула трубку.
Про те, що син узяв за дружину обманщицю, Кирило дізнався за кілька хвилин. Марія Леонідівна подзвонила йому з претензіями та обуренням.
— Ти ж її сама обрала, – парирував у відповідь чоловік. – Треба було все докладно перевіряти.
— Не нагнітай! – злісно процідила мати. – Завтра підеш і подаси на розлучення. Непогано було б зробити тест ДНК. Раптом дитина взагалі не твоя.
Кирило слухав лаяння матері мовчки. Коли вона нарешті замовкла, чоловік роздратовано промовив:
— Нічого я не робитиму. То одружуйся, то не одружуйся, то потрібна дитина, то не потрібна. Визначся вже! До того ж, куди ми подінемо цього?
— Я ж говорю, він може бути і не від тебе зовсім…
— Від мене. Думаю, ніхто б більше на Дашу не подивився, – посміхнувся Кирило.
— Нам потрібно терміново знайти для тебе іншу дружину! – заметушилася Марія Леонідівна.
— Ні, вистачить… напложу дітей і потім їм усім аліменти виплачуватиму. Тобі добре, років п’ять-десять жити залишилося, а мені до їхнього вісімнадцятиріччя тягти. Ні все! Відчепися, мамо! – несамовито запротестував Кирило.
— Як же твій батько? Він тебе просив не псувати наш рід? – глухо заплакала жінка.
— Батьку на тому світі вже начхати, а мені якось далі треба жити. Даремно я взагалі вас послухав?! Блакитні очі, світле волосся… тьху! – Кирило почав сипати звинуваченнями. – Набридла ти мені вже! У печінках сидиш зі своєю дурньою! – додав він скрушно і кинув слухавку.
Марія Леонідівна настільки сильно образилася на сина через непослух, що різко припинила спілкування з ним.
Коли чоловік приїхав додому, мати виставила за поріг його речі та речі Дарії, заявивши, що їм немає місця у її квартирі.
Дівчина з пологового будинку вирушила прямісінько додому, а Кирило винайняв квартиру і став у якісь повіки жити окремо від матері.
Так як Дашу він не любив, то вирішив розлучитися з нею. Дитину чоловік визнав і почав справно платити їй аліменти.
Наступного разу Кирило одружився лише після смерті Марії Леонідівни, коли йому вже виповнилося п’ятдесят років.
Обранкою чоловіка стала коротко стрижена брюнетка із зеленими очима, яка має трьох дорослих дітей.
Своїм потомством Кирилу більше не судилося обзавестися, так що на цьому рід перервався.