— Я вимоталася! Мені дитину треба утримувати, а не дорослого дармоїда, який копійки в будинок принести не може! Розмовляти з ним абсолютно марно. Одні лише обіцянки, а по факту – нуль!
Ольга вже не знала, як їй бути і що робити. Крутилася наче білка в колесі. З основної роботи бігла додому, але не щоб відпочити, а щоб узяти підробіток. Добре, що її робота дозволяла це робити. Був додатковий прибуток.
Тим більше, що у сина незабаром день народження і йому потрібний подарунок. А що чоловік? Йому все одно. Від нього вона так грошей не дочекалася. Вже протягом кількох років Ольга одна працювала в цій сім’ї та повністю забезпечувала себе, чоловіка та сина, якому скоро вже виповниться 10 років.
— Ти зрозумій, що я просто не знайшов себе. Ось як тільки знайду, то одразу ж влаштуюся на роботу! – такі відмовки з боку чоловіка Ольга чула вже не вперше.
— Знаєш, на мою думку, тобі просто так зручно – лежати і нічого не робити. Тільки мені це все набридло гірше за гірку редьку!
В черговий раз Ольга зривалася на чоловіка, тому що їй вже конкретно набридло все це терпіти. Але він її знову не чув або вдавав, що не чує. Тому що так було зручно і краще не вигадати.
Причому з роботою її чоловіка Бориса спочатку якось не складалося. Ні, якийсь час він, звичайно, працював, але ніде особливо не затримувався.
— Що цього разу не так? – Запитала Ольга чоловіка, коли той “несподівано” звільнився з чергової роботи.
— Начальник ненормальний. Що він до мене ставиться принеси і подай? Знайшов хлопчика на побігеньках!
— Але ж це робота, ти менеджер!
— Не буду я так працювати! Не збираюся нікому прислуговувати. Я створений абсолютно для іншого – гордо заявив чоловік
— “Напевно, щоб витрачати мої гроші” – подумала Ольга, але не стала вимовляти це вголос.
Через кілька спроб влаштуватися на роботу, Борис зовсім опустив руки і сказав, що більше на співбесіди ходити не має наміру. Який у цьому толк, коли скрізь одне й те саме?
Керівну посаду із високою зарплатою йому ніхто не пропонує, бо для цього має бути елементарно відповідний досвід роботи.
А він, можна сказати, ніде не пропрацював навіть тижня і розмовляти з такою людиною роботодавцю особливо не було про що.
— Самі за такі копійки працюйте! Знайшли дурня! – кричав він услід черговому роботодавцю.
А дружині стверджував, що всі вони разом нахабніли. Зарплату ставлять маленьку, а обов’язків за ці гроші накидають дуже багато. Зовсім совість втратили і управи на них немає!
— Це приниження працювати за такі копійки. Тому навіть не наполягай!
— А чи не приниження сидіти на шиї у дружини?
Борис мовчав, бо не бачив у цьому нічого поганого. А найнеприємніше, що таку модель поведінки бачив їхній син. Причому Ольга намагалася виховувати зовсім інакше. Зараз йому було лише 10 років, проте вона вже наводила йому правильні приклади.
Наприклад, коли йшли з Ванею вулицею, то вона завжди звертала увагу на підлітків чи молодих хлопці, які влітку працювали та заробляли на кишенькові гроші.
— А навіщо, мам? Якщо ці гроші все одно даєш мені ти.
— Ну, як же, синку. Одна річ, коли мама гроші заробляє, а інша — коли ти сам. Це ж зовсім різні речі, чи ти зі мною не згоден?
— Не знаю, тату ж ти теж гроші даєш і його все влаштовує. Значить, і мені так можна.
Тут Ольга задумалася над тим, до чого йде. Одного разу її терпіння було вже на межі.
— Значить так, Борю, або ти шукаєш роботу, або більше ти тут не живеш! Досить! Я не можу сама Ваню тягнути. У мене також є межа.
— Що це ще за такі умови, Олю? Куди я піду працювати, у місті роботи немає.
— А як же тоді інші знаходять?
— Ганебну, звісно, знаходять. А я туди не піду. За верстатом стояти не збираюся, вантажником працювати чи двори мести – тим паче. І взагалі, ти забула, що я за фахом дизайнер?
Тут Борис знову починав стверджувати, що він творча особистість і вся ця рутинна робота, яка описана у вакансіях їхнього регіону, точно не для нього.
— Так йди і намагайся працювати за професією. Хто тобі заважає? Їдь до іншого міста, раз тут роботи немає.
— Та як же я поїду? Тут же ви, моя сім’я! Ні, покинути тебе одного з дитиною я не можу. Це що за батько такий виходить, який заради роботи сім’ю кидає?
— Чудово! Вкотре чоловікові вдалося знайти чергову відмовку, аби не працювати!
— Стривай, ще трохи і в нас все буде. Ось побачиш, я зароблятиму стільки, що всі твої подруги заздритимуть.
Але поки вони тільки-но співчували і щиро не розуміли навіщо Ольга тримає поряд з собою цього дармоїда.
У результаті, коли жодні розмови на чоловіка не діяли, Ольга вирішила спробувати вплинути на Бориса через свекруху.
— Ріммо Олександрівно, зробіть уже щось! Повпливайте на сина! Я вже не знаю, як його змусити працювати. Ніяк не збирається цього робити і продовжує годувати мене обіцянками. Ви зрозумійте, що син дивиться на нього і почне брати приклад.
Свекруха одразу похитала головою.
— Що ти, Оленько! Він мені сам сказав, що на роботу влаштувався і гроші йому пристойні запропонували.
— Коли він вам таке сказав?
— Так два тижні тому, коли до мене приходив і сам розповідав.
Ольга лише хитала головою.
— Так, ось що! А я йому повірила. Ну, нічого, я поговорю з ним, ти не хвилюйся.
Рімма Олександрівна бачила, що цього разу Ольга вже була налаштована рішуче. Якщо Борис знову шукатиме відмовки і не почне працювати, то цього разу вона точно вже не замислюючись подасть на розлучення.
У результаті злякався Борис злякався і справді влаштувався працювати.
— Ось, дивись, я тепер справді працюю – говорив він дружині, показуючи трудову книжку.
— Так, і куди влаштувався?
— Тільки не смійся. Дизайнером так і не зміг піти, але мене взяли продавцем-консультантом в магазин техніки. Тож тепер я працюю там.
Ольга намагалася переконати чоловіка, що в цій роботі немає нічого ганебного і потрібно з чогось починати. А ще вона дуже рада, що він нарешті почув її і взявся за розум.
Але не минуло й місяця, як чоловік заявив, що він звільняється.
— Це жарт? Чи ти звільнився? Ти ж і місяця там не працював!
— А ось так, я втомився. Ти б знала які там неадекватні клієнти. Одним щось вічно треба, інших щось не влаштовує. А ще й начальник репетує, що я план з продажу не виконую. А я продавати там і не наймався, моє завдання по товару консультувати.
Ольга знову намагалася достукатися до чоловіка, але це було марно. Тому вирішила його провчити та перестала давати гроші.
Звичайно ж, Бориса це докорінно не влаштовувало. Ольга думала, що хоч так їй вдасться його навчити. Але він знайшов легший шлях.
— Борисе, де гроші?
— Які ще гроші?
— Ті, які я відкладала на навчання у телевізійній студії для Вані.
— Не бачив жодних грошей.
— Послухай, крім тебе ніхто про них не знав. Тому краще зізнавайся, на що ти їх витратив.
Як з’ясувалося пізніше, на них Борис жив. Так, замість того, щоб піти працювати, він узяв гроші, які призначали дитині.
Після цього Ольга вже не замислюючись, подала на розлучення. Звісно ж, Борис просив її цього не робити. На що він тепер житиме, якщо дружина від нього піде? Але Ольгу це вже не хвилювало.
— Ти подумай, сину все-таки, який не який, а батько потрібен – прохала Ольгу свекруха.
— Такий, як Ваш син, точно не потрібний. Ріммо Олександрівно, давайте не починатимемо. Ви ж і самі все чудово розумієте.
— Розумію, ну, можливо, ще щось вирішиться з роботою. А якщо ні, то я сама вахтером влаштуюся і допомагатиму вам.
— Ні не потрібно. З Вас я грошей не візьму і Ви за стільки років заслужили відпочинок.
Хоча, ймовірно, свекрусі все одно доведеться піти на цей крок. Бо Борис переїхав жити до неї та почне тягнути гроші з рідної матері. Якщо та, звісно, не поставить його на місце. У чому Ольга сильно сумнівалася і була впевнена, що нічого не зміниться.