— А де ключі від моєї машини? – крикнула з коридору Катя.
Ніхто їй не відповів.
— Рома! – Закричала вона на всю квартиру.
— Що? – Почула Катерина невдоволений голос чоловіка.
— Де, говорю, ключі від моєї машини?
Цього разу Роман таки вийшов зі спальні, де сидів за комп’ютером.
— Що ти тут розорилася? – Запитав він дружину, явно знову не почувши її питання.
— Запитую востаннє… – тихо, відокремлюючи кожне слово, сказала вона. – Де. Ключі. Від. Моїй. Машини?
— У кишені моєї куртки лежать! І через це ти кричала тут? Могла б і сама подивитися! Тільки дарма на паузу все поставив… – бурчав він.
— Я взагалі-то по кишенях не нишпорюсь! І взагалі, чому вони знову в тебе? Чому не твої там лежать? – насупилась вона.
— Та Макс ще не повернув мою!
— І? Це що означає, що моя машина знову буде для мене недоступною? Ти й так на ній їздиш уже місяць!
— А тобі шкода? – Здивувався і образився Рома.
— Мені не шкода! Просто Максим брав твою лише на тиждень, а вже місяць пройшов! Може, у нього немає календаря? – Саркастично запитала Катя чоловіка.
— Все в нього є, Кать!
— А в чому тоді справа?
— Ну, потрібна йому ще машина! Він працює! А у нас їх все одно дві!
— Що? Може, йому ще взяти та подарувати одну? Він свої три штуки за рік уже розбив, і ти тепер чекаєш, коли з твоєю станеться те саме?
— Нічого з моєю не станеться! Що ти панікерку ввімкнула? Кудись їхати зібралася? Так їдь і не чіпай мене поки що! Я зайнятий! – рознервувався Рома. — Тільки ти до чотирьох повернися, бо мені треба буде в лікарню зганяти!
— Ось! Ось про це я й говорю! Мені свої справи треба відкладати, бо твій брат затримує машину!
— А чим таким важливим ти будеш зайнята? Знову зі своїми клієнтами зустрічаєшся?
— Уяви собі! Та взагалі яка різниця, чим я буду зайнята? Навіть якщо просто хочу заїхати кудись перекусити! Або на набережну зганяти, пройтися біля води! Це моя машина, Ром, так само, як і мої справи! Але мені треба все відкладати через…
— Та зрозумів я, зрозумів! – Прикрикнув він на дружину. — Викличу таксі! — Додав він невдоволено. Тільки потім не скаржся, що я витрачаю багато грошей на таксі, зрозуміла?
— А автобусом доїхати? – відразу запитала Катя чоловіка. – Обов’язково на таксі витрачатися?
— Не можу я цими автобусами їздити! Сама знаєш, я як першу машину купив, мене від цих автобусів тошнить! Там завжди бабусі якісь, вагітні, діти звідкись беруться! Всім завжди треба поступитися місцем! Тягнеться він, як муха сонна, та й…
— Я зрозуміла, можеш далі не продовжувати! – перервала його Катя. – Тільки ось я їздила весь місяць і не скаржилася жодного разу, бо моя машина була у твоєму розпорядженні! І ти мені обіцяв, що через тиждень Максим поверне тобі твою, і все буде як раніше! Я теж не люблю автобусами їздити, але ні слова «проти» тобі не казала!
— Ну молодець! Що я ще можу сказати! А я ось говорю! Тим більше, я не просто так їду кудись, а на прийом до лікаря!
— І що? Чим це відрізняється від інших твоїх справ та поїздок? Чим це відрізняється від моїх? Не бачу тут взагалі жодної різниці!
— Дуже радий за тебе, що не бачиш! А я ось бачу і дуже добре! – сердився Роман.
— Коротше, забирай машину у брата і не виноси мені мозок своїми фобіями! Зрозумів?
— Він тоді подумає, що я зажав йому машину…
Катя розреготалася від абсурду, який щойно вилетів із вуст чоловіка.
— Ти зараз серйозно?! – дуже здивовано спитала вона.
— Звичайно!
— Рома, він узяв у тебе машину на тиждень! На тиждень! А не на певний термін! Пройшов вже місяць!
— Так, але…
— Що “але”, Ром? Ми спеціально купували дві машини і тобі, і мені, тому що і твоя, і моя робота мають хорошу мобільність! Тому що нам за день треба купу місць об’їздити постійно! Тобі із заявками, замовленнями по всіх магазинах проїхатися треба, мені з клієнтами зустрітися і потім по різних магазинах мотатися, щоби реквізити до урочистостей знайти саме ті, що замовили… Потім ще оформленнями треба займатися! А тут я вже місяць катаюся автобусом, тому що твій братик не розуміє ходу часу! Давали на тиждень, а в нього це місяць!
— Зрозумів я! Не гуди! – невдоволено відреагував Роман. – Сьогодні йому зателефоную і скажу, щоби повертав! І взагалі, ти ж кудись тут збиралася? Ось їдь!
— Сьогодні ж зателефонуй!
— Подзвоню!
Поки Катя їздила у своїх робочих справах, зустрілася з клієнтами, проїхалася місцями, які підходили для проведення урочистостей на п’ятдесят осіб для святкування ювілею весілля, Роман подзвонив своєму братові, як і обіцяв сьогодні дружині.
З першого разу додзвонитися до Максима не вдалося.
— Здоров, Рома! Що таке? – почув чоловік Каті під час другої спроби.
— Привіт Макс! Та тут така справа… Катюха моя істерить з приводу машини… – Запитує, коли повернеш? – запинаючись, спитав він брата.
— Дурниця! Я думав, щось термінове! – засміявся Максим у слухавку. — А скоро поверну, хай не гарчить на мене!
— Ну для неї, для нас, точніше це термінове, Максе! Ми працювати нормально не можемо! Катюха постійно з автобуса на автобус скаче, щоби все встигнути!
— Так у неї своя машина є … – не зрозумів Максим. — Чого вона автобусами тоді скаче?
— Тому що я в неї машину взяв замість своєї. Мені ж не тільки містом кататися треба, а й селами, районом.
— Аааа… – зітхнув Максим. — Тепер зрозуміло, чому вона так нервує…
— Ага! Так що, коли ти машину приженеш?
— Якщо чесно… Я б хоч прямо зараз її віддав, Ром, тільки… Тут справа така…
— Яка ще справа? – напружився брат.
— Та ніяка! – одразу мало не вигукнув Максим, потім засміявся.
— Макс, я розумію, що тобі весело і таке інше, але нам реально вже потрібна наша друга машина!
— Та зрозумів я тебе! І одного разу було достатньо! Днями приїду, не парься!
— Добре! А днями це коли? – перепитав Рома.
— Днями – це днями! Досить! Я пішов працювати далі! Бувай! – Невдоволено відповів Максим братові.
Рома подумав після того, як розмова була вже відключена, що хоч щось наважилося, що днями, як сказав Максим, він привезе машину назад, і Катя перестане до нього чіплятися через це, життя увійде у звичне русло. Але це формулювання «на днях» не давало йому спокою, сиділо в голові як черв’як і тривожило його. Роман не міг пояснити це навіть сам собі, але була якась тривога.
Коли Катя прийшла, приїхала додому після довгого трудового дня, Рома вже був удома після лікарні.
— Як день минув, Кать? – спитав він дружину, коли вона впала на пуф у коридорі без сил.
— Хочу просто лягти на ліжко і заснути… Хоча я навіть тут зараз заснула б… – відповіла вона втомлено.
— Так погано?
— Ні, зовсім не погано! Навпаки, дуже продуктивно, але просто я сьогодні віддувалася за минулий тиждень… – сказала вона. – А ти як до лікарні з’їздив? І навіщо, до речі, ти взагалі їздив туди? – Тільки зараз запитала вона.
— Та я до стоматолога ганяв, чищення у мене заплановано було ще півроку тому! Ти забула? – усміхнувся він.
— А, ось воно як! Головне, що нічого серйозного!
Катя встала з пуфика, пішла в кімнату переодягатися, потім пішла вмиватися у ванну, щоб хоч трохи бадьорості собі надати. В цей час Рома зайшов до неї у ванну і сказав:
— До речі, сьогодні говорив з Максом… Він днями привезе мою машину…
— Днями – це коли? – Задала таке ж питання Катя чоловікові, що і він сам ставив братові раніше.
— Він не уточнив, але сподіваюся, що за мої вихідні впорається!
— Блін, Ром, треба було все точно випитати чи поставити перед фактом! Або на крайню нагоду поїхати просто на таксі до нього, раз ти громадського транспорту цураєшся, і забрати свою машину! Що ти, як маленький? – ця розмова надала Каті набагато більше бадьорості, ніж холодна вода, якою вона вмивалася.
— Все, Кать не лайся! Привезе машину!
— А що не лайся? Скільки ще ти братимеш мою? Коли він саме її привезе?
— Та не буду твою більше брати, раз тобі шкода …
— Мені не шкода, Рома! Просто ми не просто брали дві машини, бо у нас обох робота така, що нам треба бути мобільними, багато їздити! А тут виходить…
— Я завтра ще раз йому подзвоню, Кать і все випитаю докладніше! Тільки зараз не кричи на мене! – нервово відповів Рома дружині.
Але як тільки він домовив цю фразу, задзвонив домофон.
— Ти когось чекаєш? – напружилася Катя.
Зазвичай до них у такий час ніхто не приходив, а якщо приходили друзі, це обговорювалося заздалегідь.
— Ні!
Рома пішов дізнатися, хто до них прийшов.
— Хто? – Запитав він у трубку домофона.
— Це Макс! Відкривай! – почув Рома голос брата.
— Хто там, Ром? – Крикнула Катя з ванної.
— Макс приїхав…
— О! Згадай про…
— Досить так говорити про нього, Кать! – перебив він дружину.
— Та я навіть не встигла домовити-то! – Усміхнулася вона, вийшовши з ванної.
Хвилин через три Максим зателефонував у двері. Рома йому відразу ж відкрив, бо вони з дружиною так і не йшли з коридору.
— Здоров, сімейко! – прикрикнув весело Максим, бачачи брата з його дружиною.
— Привіт Максим! – Привіталася у відповідь Катя.
— Нічого собі, швидко ти машину привіз, я думав, що ще кілька днів ти розгойдуватимешся! – радісно сказав Рома.
— Ем… Ні… Я без машини зараз… Мене мужик з роботи до вас підкинув… – якось загадково сказав Максим.
— У сенсі ти без машини? – одразу напружилася Катя. — А де вона?
— Та тут таке діло… – почав він. — Це … А можна я пройду? Ну, щоб не біля порога все це обговорювати.
— Звичайно, проходь! – Відповів йому брат, випередивши Катю, тому що знав, що вона буде проти.
Вони всі втрьох зайшли у вітальню, розсілися хто куди й чекали, поки Максим розповість, де зараз їхня машина. Катя чекала найбільше.
— Ну? – Запитала вона з викликом. — І де машина? А точніше, що з нею?
— Катя, він сам нам зараз все розповість, що ти вічно лізеш? – Забурчав на неї чоловік.
Катя схрестила руки на грудях і почала чекати. Ще кілька хвилин Максим не міг зважитися розпочати свою розповідь. Але потім…
— Загалом це… Ваша машина не підлягає ремонту… – видав він.
— У сенсі, не підлягає ремонту? – не зрозумів його Рома. — Ти ж сказав, що днями прикотиш її сюди!
— Так… Сказав… Але це я зробив до того, як мені в майстерні сказали, що запчастини на неї дістати складно і непомірно дорого… Це я дізнався вже після розмови з тобою, Ром…
— Це в якому значенні? Що ти зробив з нею? – розлютився Роман. — Ти ж просто мав повозити на ній начальство!
Та ми з чоловіком з роботи, який мене зараз до вас і привіз… Підпили не слабо якось і вирішили поганяти… Він нормально проїхався, а я… в дерево в’їхав… Там капот просто зім’яло… – сумно розповідав він. — Але я розумію, що це моя вина, Ром! Я все відшкодую, слово честі! Тільки мені час на це треба буде!
Рома сидів, слухав оповідання брата і тихо сердився. Що він міг сказати? Справа була вже зроблена. Машина розбита, брат винний сидить перед ним. І що тепер із ним зробити? Прибити, чи що?
А Катя засміялася після цих Максимових слів. Спочатку тихенько, а потім її охопив просто істеричний регіт. Коли приступ закінчився, вона обернулася до чоловіка і сказала:
— А я тобі спочатку казала, що не треба було давати Максимові машину! Що ти мені на це сказав? Що я лізу не в свою справу? Що він її скоро поверне? Що з нею нічого не станеться! А зараз що? – Крикнула вона на чоловіка.
Кричати на Максима сенсу не було жодного, бо Катя завжди знала, що там в одне вухо влетіло, з іншого вилетіло. Але з чоловіком треба було провести виховну розмову.
— І навіщо ти мені зараз про це нагадуєш, Кать? Я що сам не бачу всього цього? Не пам’ятаю, думаєш? – Закричав Рома на дружину
— Та я до того, що тобі слід було б прислухатися до моїх слів хоч зрідка, а не йти на поводі у кого б там не було! – відповіла вона.
Вони ще весь вечір сиділи, лаялися на тему машини, на те, що в сім’ї треба радитися, і так далі. А в цей час Максим сидів тихенько, як мишка, і не видавав жодного звуку, щоб крики ненароком не перекинулися на нього.
Трохи пізніше, коли напруження обстановки трохи спало, Рома все ж таки звернув увагу на брата.
— І що ти тепер збираєшся робити, дозволь спитати?
— Я не знаю… – винно відповів Максим.
— А я ось знаю! Нехай бере і купує тобі нову машину або ж нехай оплачує ремонт тієї, що розбив до такого стану, як вона була у тебе! От і все! – Відповіла за Максима Катя.
— Але як я зараз це зроблю? У мене років чотири піде збирати таку суму, і те, якщо взагалі не витрачати нічого із зарплати… – твердіше, ніж раніше, висловився Максим. — У вас є друга машина … Поїздіть поки на ній по черзі …
— Кать, у нього і справді зарплата невелика. – заступився Рома за брата. — Може, ти мені додаси на нову, а я тобі потім віддам або відшкодую якось?
— Це з чого раптом? Твій брат розбиває тобі машину, а я маю за неї платити?!
— Але ж ти розумієш, що іншого виходу зараз немає, Кать? – Запитав її Рома.
— О ні, любий мій! Ось нехай твій братик тобі тепер і купує нову машину, я додавати на неї не збираюсь!
— Але, Кать…
— Давай без цього, Ром? Не треба тепер виклянчувати та нудити! Слухати треба було спочатку, що я говорю, і тоді зараз нічого цього не було б! Так, свою машину я тобі не дам більше! А то й її ще братикові своєму віддаси на втіху!
— Катя…
— Я сказала ні!!! Більше повторювати не стану! Розбирайся з ним! – гаркнула Катерина на чоловіка і вийшла з вітальні, залишивши братів розбиратися з фактом розбитої машини наодинці.
Після цього Рома почав їздити громадським транспортом, тому що купити машину зараз грошей не вистачало, дзвонив постійно братові, випитуючи, коли той хоча б частково почне віддавати борг, і майже місяць ні слівця не сказав своїй дружині, бо був дуже злий на неї. за те, що вона пожаліла грошей для коханого чоловіка.