Наприкінці осені я вирішив зробити батькам приємний сюрприз, адже тато тільки що вийшов на пенсію. Я дав їм велику суму грошей, щоб вони поїхали в Карпати, в санаторій, і добре відпочили. Батьки були дуже раді, взяли гроші і пообіцяли поїхати. У мене на роботі було багато справ, тому сам я не міг організувати все це, але попросив своїх знайомих допомогти батькам з організацією поїздки. Коли ж вони мали вже приїхати до Карпат, я зателефонував мамі. І ось тут вона мене дуже здивувала.

Не можу зрозуміти, чому так часто трапляється в родинах, що батьки більше опікуються однією дитиною, надають їй більше уваги, ніж іншій. І якби хоч розуміли, що кожен з нас має свої труднощі, свій шлях і свою боротьбу.

Часто буває, що батьки шкодують одну дитину, мовляв, вона бідніша, у неї складніша доля, вона ніяк не може досягти чогось значного. Але чомусь не помічають, що інша дитина, хоч і може мати більше матеріальних благ, також бореться з власними проблемами, які не так очевидні, як у того, кого шкодують.

У моїй родині ситуація склалася так. Мої батьки завжди вважали, що в мене все гаразд, а у брата важке життя, і йому треба допомогти. Вони переконані, що я не потребую підтримки, хоча я завжди допомагаю їм, стараюся, щоб у них було все необхідне, бо для мене вони найважливіші. Вони вже не молоді, і я хочу, щоб їхнє життя було хоч трохи кращим, ніж було раніше, адже в їхньому житті не було багато радості чи відпочинку.

Я маю гарну роботу, заробляю добре, хоча ніколи не розповідаю рідним про свої доходи. Мені не потрібно, щоб вони знали, я просто стараюся допомагати їм без зайвих слів, купуючи продукти, даючи гроші на одяг чи медичні препарати. Спочатку вони були дуже вдячні, але тепер, здається, все це стало для них само собою зрозумілим.

Цього року я вирішив зробити для них особливий подарунок — відправити їх у санаторій в Карпати. Я зібрав гроші, оскільки батьки друга були там нещодавно і дуже хвалили це місце. Батьки радісно прийняли мою пропозицію, обіцяли організувати поїздку.

Але коли я зателефонував, щоб дізнатися, як вони добралися, мама сказала, що вони вдома, а гроші віддали Олексі, бо совість не дозволила витратити їх на себе, поки у Олекси проблеми — діти потребують зимового одягу, а в нього не вистачає коштів.

Я був приголомшений і дуже засмучений. Виходить, я маю думати не лише про своїх батьків, а й про дітей брата? Хіба я повинен вирішувати їхні проблеми?

Після цього я вирішив, що більше не буду допомагати батькам фінансово. Тепер я хочу вкладати гроші в своє майбутнє, думати про свою сім’ю. Сподіваюся, що вони зрозуміють і зрівняються у ставленні до нас з братом. Можливо, це навчить їх, що не можна ділити дітей, шкодуючи тільки одного. Так, я добре живу, але хто заважає Олексі працювати і вирішувати свої проблеми? Мені здається, що я не маю зобов’язань допомагати йому фінансово.