— Маш, ну не переймайся ти! Відпустка закінчилася справді надто швидко. Хто б знав, що у мене на роботі такі завали з’являться? Натомість шеф пообіцяв, що премію хорошу випише і відправить нас відпочивати потім за рахунок компанії, – намагався втішити похмуру дружину Данило.
Марія тільки посміхнулася і поклала голову на чоловікове плече. Вони вже зайняли свої місця в літаку і чекали на виліт. Молодята взяли відпустку за свій рахунок і відлетіли відпочивати на два місяці, але так уже вийшло, що вже через півтора тижні їх вирвали, адже на роботі Данила з’явилося багато великих замовлень, і персонал не справлявся. Начальник не змушував, звісно, але дуже просив. Важливо було зараз ухопитися за хвилю, спіймати її та осідлати, а там і відпочити можна буде.
Розуміючи, що відпустка така важлива для його дружини, Данило вирішив, що як тільки впорається з усім, відразу знову куплять квитки і полетять кудись у теплі краї. Вони мріяли про весільну подорож, хотіли провести час удвох і насолодитися, а потім уже взятися за роботу та почати заробляти на житло більше. В ідеалі хотілося будиночок у передмісті, щоб свіже повітря та майданчик для дитини був у дворі, але якщо не вийде купити будинок, то хоча б трикімнатну квартиру, адже з малюками потрібно більше місця.
— Все добре. Ми разом з тобою. Всі живі та здорові, а більшого мені й не треба, – з усмішкою відповіла дружину Марія. – Нічого непоправного не сталося. Зате зараз прилетимо, ляжемо на наше ліжко і нормально відіспимося.
У відпустці про гарний сон тільки й мріяти доводиться, адже це у фільмах все гаразд, а в житті – галасливі сусіди за стіною, екскурсії за розкладом. Може, й не про таку зовсім відпустку мріяли закохані?
Летіти мали чотири години. Марія вже приготувала книгу, яку хотіла прочитати, а Данило вирішив подрімати. Все-таки завтра з ранку йому працювати. Як то кажуть – з корабля на бал, а в його випадку все зовсім навпаки.
Літак приземлився в аеропорту рідного міста успішно. Екіпаж, як завжди, подякував пасажирам і попросив не поспішати. Та куди там? Всім хотілося якнайшвидше вирватися на волю. І тільки Данило та Марія сиділи спокійно, переплівши пальці рук, і чекали, поки все трохи заспокоїться, і вони вийдуть без тисняви.
Зустріти молодих до аеропорту приїхала мати Данила, Галина Федорівна. Жінка навіть букет ромашок купила та простягла його Маші.
— Як ви засмагнути встигли. Красені, нічого не скажеш. Напевно, багато грошей втратили через те, що довелося повернутись? – примружилась жінка.
— Мам, ну чого ти про гроші одразу? Ми повернули частину, звичайно. Втрати не такі великі, якими будуть придбання.
— Ну і добре. Там таксі чекає, ходімо швидше. По дорозі поділіться своїми враженнями. Я борщу наварила. І салат приготувала. Між іншим, твій улюблений, Машенько! Олів’є.
Олів’є Марія не любила, але говорити про це свекрусі не стала. Навіщо засмучувати її? Хоч апетиту не було, а з’їсти трохи можна, адже людина старалася.
— Мам, ти вибач, але ми не заїжджатимемо до тебе на вечерю. Втомилися з перельотом. Мені ще треба прийти до тями, речі приготувати і на роботу збиратися. Адже завтра вже попросили вийти. Так що…
Галина Федорівна синові слова проігнорувала. Вона сказала Марії, що невістка одужала, і їй навіть підходить повнота. Маша відчула себе ніяково. Для неї питання зайвої ваги завжди стояло гостро, адже вона працювала на сцені, виступала у ТЮГу, і набирати їй ну ніяк не бажано.
Сівши в таксі на заднє сидіння, Данило обійняв дружину. Маша поклала голову йому на плече і відчула, як її почало хилити в сон.
— Мам, ти таки попросила нас до тебе відвезти? Я ж говорю, що ми хотіли відпочити, — почула Марія крізь морок сну.
Звісно, відпочинете. І правильно ми їдемо. Поживете у мене. Хто ж знав, що ви з відпустки раніше повернетесь? Я вашу квартиру здала. Мені гроші потрібні були терміново. Тож там зараз квартиранти живуть.
Водій пирснув від сміху, але тут же постарався зробити вираз обличчя сповненим байдужості, а Данило від шоку втратив дар мови. Вони з дружиною дали матері ключі від квартири, щоб вона доглядала ту, поливала квіти раз на тиждень, але ніяк не для здачі.
— Ти, мабуть, пожартувала? – вирішив уточнити Данило.
Адже не кричати йому на матір при сторонніх? Та й взагалі кричати на матір не хотілося. А що з того? Якщо вона справді зробила те, що говорила, крики вже не допоможуть.
— Не пожартувала. Кажу ж – мені терміново гроші були потрібні. Ось я вирішила це питання. Поживете в мене поки що. Нічого не станеться. Хлопець там добрий заселився, відповідальний. Він нічого не зіпсує. Договір підписав.
— Як він міг підписати договір, якщо ти не маєш жодних документів на квартиру?
Данило ледве стримувався. Відчуваючи його напруження, Марія стиснула чоловікову руку. Їй теж новина про те, що в їхній квартирі зараз є стороння людина, зовсім не сподобалася. Він копається в їхній білизні, спить на їхньому ліжку!.. Розуму незбагненно!..
— Він і не питав документів. Написала на комп’ютері та й усе. Не придирайся. Зараз нагодую вас смачною вечерею.
— Та яка вечеря, мамо?
Данило стиснув зуби. Тепер він не міг думати ні про що, крім того, що в їхній квартирі стороння людина. Це зводило з розуму. Як матері взагалі на думку прийшло таке провернути? І чому йому не сказала, що потребує грошей?
Як тільки піднялися в квартиру матері, Данило одразу подивився їй у вічі і поставив питання, яке не давало спокою:
— Якщо грошей не вистачало, то чому не попросила?
А чому я маю просити? – підвищила голос Галина Федорівна. – Ти маєш сам допомагати матері, а якщо не робиш цього, я знайшла спосіб заробити. І не бачу нічого ганебного. Що ти хочеш зараз почути? Як я шкодую, що здала вашу квартиру? Так я цього не скажу. Я вважаю, що вчинила правильно. Хто б міг здогадатися, що вам раніше повернутися доведеться? Не знали б нічого, якби не ця випадковість.
Може, для Галини Федорівни все було простою випадковістю, а ось Данило почував себе зрадженим. Він сподівався на матір, довіряв їй, а тепер розчарувався.
— Маша, ти поки почекай тут, а я поїду з нашим квартирантом розбиратися. Не річ це, щоб хтось залишався у нашій квартирі.
— Як розбиратися? Він же сплатив усе! – занепокоїлась Галина Федорівна. – Ти ким мене виставити хочеш? Ошуканкою? Я витратила гроші, у мене нічого не залишилося.
— Поверну я йому гроші і нехай котиться на всі чотири боки.
Губи Галини Федорівни торкнулася ледь помітної посмішки. Марія не хотіла відпускати чоловіка в такому стані одного, тому наполягла, щоб вони поїхали разом. Свекруха наполягати не стала, лише попросила бути людяними з людиною, якій зараз точно нікуди піти.
— Ага, пошкодую і залишу ночувати з нами, посередині покладу, – процідив Данило.
Схопивши валізу, чоловік спішно спустився вниз. Марія бігла слідом за ним. Пояснити поведінку свекрухи не виходило. Що на неї найшло раптом? Чому так вчинила? А чи не подумала вона, що цей орендар може й обчистити квартиру? У Марії всі прикраси лежали в скриньці, а вона стояла в комоді. Страшно стало і прикро, що так сталося. Начебто не хотілося ображати свекруху, але після такого не те, що в гості до себе запрошувати – зовсім спілкуватися не було бажання. Думки свої розповідати чоловікові Марія не стала, адже бачила, що Данило і без того на взводі.
Діставшись квартири, Данило затиснув кнопку дзвінка. Він був готовий рвати і метати. Якщо ще їх орендаря не виявиться вдома, дуже добре.
Однак невдовзі двері відчинив незнайомий чоловік в одних трусах. Він потер очі кулаками, позіхав, розглядаючи Данила і Марію.
— Милостиню не даю, – заявив він і спробував зачинити двері.
— Милостині тут ніхто не просить. Господарі повернулися до квартири, тож попрошу звільнити її прямо зараз. Я поверну те, що ви заплатили моїй матері, обманом хазяйкою квартири, що представилася.
— Зачекайте, як це брехня? Я не збираюся нікуди з’їжджати. Я винайняв цю квартиру і тут житиму. І взагалі… Я поліцію зараз викличу. У мене є договір на руках, а у вас що? Нічого?
— Ще раз повторюю: ми із дружиною власники цієї квартири. Якщо ви не бажаєте по-доброму, викликайте поліцію. Так навіть краще. Не буду вам нічого повертати, а далі розбирайтеся самі з людиною, яка здала вам цю квартиру.
— Із вашою мамою? – перепитав незнайомець. – Ну, ви тільки сказали, що ваша мама обманом здала. Її посадять до в’язниці за шахрайство.
Данило вже готовий був накинутися на чоловіка з кулаками, але той окинув їх з Машею поблажливим поглядом, цокнув язиком і похитав головою: — Заходьте! Зараз штани з футболкою накину і поговоримо.
— Дань, тримай себе в руках, будь ласка. Адже він не винен, що твоя мама…
— Не винен, звісно! І все одно сил немає це терпіти. Ну як так можна, Машо? Я маму взагалі не можу зрозуміти та пробачити за таке.
Незнайомець назвався Михайлом. Він розповів, що побачив вигідне оголошення, поспішив якнайшвидше зняти квартиру. Заплатив за два місяці оренди та заставу зверху, яку йому мали повернути пізніше. Про заставу Галина Федорівна і не згадувала!
Дещо з відкладеного на відпустку залишалося, тому Данило зміг наскрести суму, яку запросив Михайло до повернення.
— Мені ще речі зібрати треба. Я швидко. Вам пощастило, що сьогодні не з жінкою був, інакше я не відкрив би взагалі. Ви розберетеся зі своєю мамою, чи що? Це добре я промовчу, хоча за мовчання непогано було б накинути трохи зверху, а хтось інший і поліцію викличе.
Поки Михайло збирався, він кілька разів натякнув і відверто сказав, що за мовчання хоче отримати додаткову суму. Марія знайшла тисячну купюру в гаманці, сунула її нахабному чоловікові і попросила мовчати. Вона бачила, що Данило ось-ось зірветься. Як тільки двері за Михайлом зачинилися, Данило завив і стукнув кулаком по столу.
— Маша, не можу я так. Давай краще зупинимося в готелі? Потрібно вичистити всю квартиру. Він ще й баб сюди якихось тягав.
— Дань, не переживай. Все добре. Зараз поміняємо постільну білизну, і завтра я все відмию. Адже мені не потрібно на роботу мчати з самого ранку. Хоч уже й внесли кілька вистав з моєю участю в розклад.
— Ти в мене незвичайна, – сказав Данило, обіймаючи жінку.
Тільки її близькість заспокоювала його, допомагала боротися з емоціями, від яких хотілося плакати в голос.
Вранці Данило поїхав на роботу. Він просив Машу сильно не напружуватися, адже це не її вина, і не їй самій вивозити весь бруд. Тішило те, що Михайло нічого не витяг і начебто навіть не копався в їхніх речах. Хоча халат свій, що висить у ванній, Данило все-таки викинув – мало хто одягав його?
— Я постараюся відпроситися раніше, примчуся і допоможу тобі. А з мамою тепер не знаю як спілкуватися. Влаштувала вона нам сюрприз, хоч стій, хоч падай.
Марія тільки посміхалася і погладжувала чоловіка, щоб позбавити негативних емоцій.
— Ми впораємося. Не переживай. Все добре.
Марія зайнялася прибиранням у квартирі. Їй хотілося якнайшвидше навести колишній порядок і затишок і позбутися запаху чужої парфумерії.
Галина Федорівна тим часом рвала і метала.
Як це твій син не відповідає? Він мені грошей винен! – Кричала жінка на подругу.
— А я тобі казала, щоб ти з ним не зв’язувалась. Сама винна. Не було чого авантюру таку вигадувати. Хотіла теж у відпустку поїхати, треба просто попросити грошей. Данька б тобі не відмовив. Вирішила обдурити їх? Ось і сама виявилася ошуканою. Навіть не розраховуй знайти Мішку найближчим часом. Він поки гроші всі не проп’є, на зв’язок не вийде. Ти ж йому царський бенкет влаштувала можна сказати.
Галина Федорівна нікому насправді квартири не здавала. Коли син з невісткою поїхали у відпустку, а одна з колег на роботі похвалилася, що їй старший подарував путівку до санаторію, жінку охопила образа. Чому комусь дарують путівки, а вона має доглядати їхню квартиру? І їй не запропонували поїхати разом з ними. Почуття несправедливості переросло в сліпучу лють. Дізнавшись, що син повертається раніше, Галина Федорівна домовилася із сином подруги, щоб розіграв обдуреного орендаря, отримав від сина Галини Федорівни гроші, нібито сплачені за оренду, та розділив із нею згодом. Та тільки ділитися він не збирався. Все собі лишив.
— А я в поліцію повідомлю! – притупнула ногою Галина Федорівна.
— І що ти скажеш? Планувала обдурити власного сина, розвести його на гроші, але щось пішло не за планом? Змирись з тим, що план у тебе був такий собі. Краще б попросила, щоб тобі путівку на відпочинок купили, а тепер сиди і соплі на кулак намотуй. Як та стара біля розбитого корита.
Хоч подруга й говорила правду, а Галина Федорівна глибоко образилася на неї за такі слова. І на себе ображалася. Не могла вона просто взяти і попросити грошей у сина, адже він зобов’язаний їй сам робити подарунки за те, що народила його!
Розповідати синові чи невістці, як вона виявилася обдуреною, жінка не стала. Вона й спілкувалася з тими крізь зуби, наче вони винні. Ось тільки не всі розуміють натяків. Данило їх не розумів. Чоловік був упевнений, що якщо його матері щось буде потрібно, вона обов’язково скаже, а не гратиме в мовчанку.