Людмила, наче фея домашнього затишку, пурхала з кімнати в кімнату вже котрий день. Їй хотілося підготувати все на найвищому рівні. Наближалася чергова річниця їхнього спільного життя з чоловіком Віталієм. П’ятнадцять років разом! Вони щороку відзначали цей день у ресторані, а ось кришталеве весілля вирішили відсвяткувати вдома. Тим більше, зовсім недавно вони переїхали до просторого нового особняка, де місця було достатньо, щоб прийняти гостей.
Людмила готувалася заздалегідь. Докупила кришталевого посуду – фужери, салатники, замовила стильний святковий декор, яким уже встигла прикрасити вітальню. З хвилини на хвилину мали привезти повітряні кулі та гірлянди із живих квітів для прикраси саду.
Завтра з ранку приїдуть кухарі з ресторану та стиліст, щоб зробити Людмилі макіяж та зачіску. Сукня була куплена і зараз Людмила знову крутила її в руках, прикладаючи перед дзеркалом до себе і передчуваючи, як воно буде чудово на ній виглядати завтра, коли образ нареченої буде повністю готовий.
Люда посміхнулася своєму відображенню і, повісивши сукню назад у шафу, звернула увагу на Віталієвий костюм. Може, таки треба було переконати чоловіка новий купити. Цей він уже якось одягав, коли ходив на важливу зустріч із закордонними партнерами. Люда покрутила піджак, щоб переконатися, чи не наклав Віталій на нього якусь пляму, провела рукою дорогою тканиною і відчула щось у внутрішній кишені піджака. Людмила не була цікавою, але чомусь цього разу їй захотілося подивитися, що там таке, дуже схоже на дотик на конверт. Дістала і не помилилась. Конверт, у якому лежали дві путівки на круїзний лайнер! У Люди дихання перехопило. Ось так сюрприз, адже вона так мріяла відпочити. Відправлення вже завтра опівночі. Нічого собі, адже вона не встигне зібратися. Але, мабуть, Віталій пам’ятав, що вона вже готувалася до такого круїзу та накупила необхідних речей, але нічого у них не вийшло через завал на роботі у Віталія. Він тоді дружину втішив: “У нас все життя попереду”. І ось, настав довгоочікуваний момент! Ех, шкода, що Люда не стрималася і дізналася заздалегідь, чи вдасться тепер зобразити природне здивування, коли чоловік подарує такий подарунок. Але довго думати на цю тему не вийшло, приїхав кур’єр, і Люда захопилася прикрасою двору, мріючи, яким романтичним буде їхній такий довгоочікуваний відпочинок удвох.
Дітей у шлюбі у подружжя не було, бо Віталій не хотів, і Людмилі часом здавалося, що вдвох навіть спокійніше, принаймні, вона себе так втішала, усвідомлюючи, що роки йдуть зовсім не назад і в її віці інші вже виростити дітей давно встигли. Заміж Люда вийшла у двадцять дев’ять років, Віталію тоді було двадцять сім, але цієї різниці вони не помічали, їм було просто та комфортно разом, і досі Люда вважала себе щасливою жінкою. Звичайно, було нудно вечорами, коли чоловік був змушений проводити зустрічі з партнерами, затримуючись допізна, але загалом усе її влаштовувало. Нагод для ревнощів Віталій не давав, подарунками дружину балував, вони навіть не посварилися жодного разу за ці п’ятнадцять років.
Час за мріями пролетів непомітно. До повернення Віталія Людмила приготувала легку вечерю, знаючи, що вона не їсть щільно перед сном і варто було чоловікові зайти до будинку, Людмила кинулася до нього на шию:
— Віталько! Ти знаєш, як я тебе люблю?
— Що трапилося? – Віталій навіть вісунув дружину від несподіванки, уважно подивившись їй у вічі.
— Нічого не трапилося, просто у мене найкращий чоловік, і я тобі за це дуже вдячна!
Віталій сів на крісло і скуйовдив волосся, видихнувши багатозначно. За його похмурим виразом обличчя Людмила зрозуміла, що щось його непокоїть.
— Що трапилося? – Запитала вона, відчувши, як по тілу пробігли якісь мурашки.
Віталій підвівся, пройшов у камінну залу, налив собі коньяк і випив залпом.
— Люб, ти знаєш, адже я йду.
Сказав, і Людмилу, наче ошпарило. По спині ковзнула змійкою цівка поту, до лиця прилив жар, а серце так билося в грудях, що навіть страшно стало – раптом вистрибне назовні.
— Куди йдеш? – Запитала, запинаючись, – Чому?
— Тому що я зустрів другу, Людо! Вона молодша, з нею краще, а від тебе я втомився, не ображайся!
Людмила голосно проковтнула і теж налила собі коньяк і одразу випила.
— А я, виходить, старою стала для тебе? Зі мною тобі погано? Але що я не так роблю? Невже ти посмієш так перекреслити всі роки нашого спільного щасливого життя?
— Людо, давай без істерик! Я все одно піду, тому давай розлучимося гідно.
— Гідно? Це ти називаєш гідно? Кинути набридлу дружину напередодні такої значущої урочистості? Яка ганьба! Як я буду людям в очі дивитися?
— Я спочатку хотів зробити це після урочистостей, але не зміг, тож дотяг до останнього. Ти уявляєш, як би я почував себе, знаючи, що все напоказ?! І тобі було б важко. Тому так краще. Гостей попереджу, а ти відмовся від кухарів.
— Ні, Віталіку, ні! Давай ти підеш після застілля, давай не будемо всім показувати, що відбувається між нами. Я тобе прошу, побудь зі мною ще всього лише день, а провівши гостей, ти теж зможеш піти. Це моє останнє прохання. Будь ласка?! – благала Люда.
— Ні! – відрізав Віталій. – Я зараз зберу свої речі та піду. Але не надовго. Ти тільки-но дім звільниш, мені напиши.
— В якому сенсі?
— У прямому, ми з Жанною будемо тут жити, вона молода, їй дітей народжувати, а тобі однієї квартири вистачить, що я здаю зараз.
— Але вона на відшибі і без ремонту? Я не згодна! Я й згоди на розлучення тобі не дам!
— Людо, мені начхати, даси ти розлучення чи ні. Розведуть і без твоєї згоди рано чи пізно. Тож май гордість прийняти все, як є.
Людмила вискочила за двері, грюкнувши ними, і зачинилася в гостьовій кімнаті, знаючи, що Віталій буде в спальні речі збирати. І тут вона згадала про ті путівки. Ось, отже, як! Він відпочиватиме з іншою?! Такого точно Люда не хотіла допустити. Хотілося кинутися до нього, забрати ці путівки, порвати, та тільки й без того вона дров наламала сьогодні, чогось принизилася, втративши обличчя. Людмила витягла з кишені телефон і написала повідомлення подрузі: «Наташа, пам’ятаєш, ти мені говорила про круїз, можна якось дістати на цей лайнер путівочку одну, у тебе ж є знайомі в турфірмі?»
Подруга не змусила чекати довго, передзвонила одразу.
— А чого одну? – відразу запитала вона.
— Я не можу про це говорити поки що, – відповіла Людмила, тому й написала повідомлення.
— Зрозуміло, гаразд, чекай. Дізнаюся, одразу зателефоную.
Людмила підійшла до вікна, милуючись золотистими гірляндами, якими прикрасила дерева в саду, і подумала, що даремно старалася. Хоча, чому ж дарма, сама насолоджується моментом! Хоч якась радість лишилася.
Незабаром передзвонила Наташа і як тільки Людмила відповіла, одразу заторохтіла:
— Ну, слухай, Мілко, тут така справа! Путівка згораюча можна сказати, тому буде набагато дешевше! Але! Є одна обставина. Каюта двомісна, тож ділити її доведеться з кимось ще. І вирішуй швидше, Ларка сказала, що одна претендентка вже думає, так що – хто вперед, того і тапки!
— Беру! – Відповіла Людмила, не замислюючись, – Дзвони негайно і бронюй, потім скинь реквізити, відразу оплачу.
— Ну добре, сподіваюся, ти їдеш на тверезу голову і поділишся потім, чим викликані такі зміни. Урочистості, якщо я правильно розумію, завтра не буде?
— Правильно розумієш! Бувай! Дякую!
Більше Людмилі не було кого попереджати про те, що свята не буде. Запрошені були всі з боку чоловіка, і це зараз тішило, що їй не доведеться виправдовуватись перед кимось. З Наталкою вони багато років дружили, і та ніколи не чіплялася з розпитуваннями, дотримуючись принципу «Захочеш-розкажеш».
Незабаром на електронну пошту Людмили надіслали заповітну путівку, а в голові її дозрів шикарний план. Ось не дарма вона залізла в кишеню піджака Віталія! Ох, не дарма!
Коли Віталій повідомив, що забрав необхідні речі і йде, ще раз попросивши Людмилу не тримати на нього зла, вона вже заспокоїлася та посміхнулася, побажавши чоловікові щастя в особистому житті. Сама зібрала необхідні речі і вирушила спати. З ранку її чекало ще багато клопоту. Стилістів вона не скасувала, нехай зроблять із неї красуню, щоб Віталій пошкодував про свій вибір, побачивши її там, де навіть не чекає.
Надвечір Люда була насправді у всеозброєнні! Стилісти попрацювали на славу, кардинально змінивши її зовнішність. Тепер вона виглядала дуже стильно і привабливо. Правда, не хотіла все ж відразу потрапити на очі Віталія, тому, затримавшись осторонь, відшукавши його поглядом у натовпі, і тільки коли її чоловік у супроводі молодої довгоногої блондинки зник з поля зору, ступила на борт судна.
Увійшовши до своєї каюти класу Преміум, Людмила озирнулася на всі боки. Речей сторонніх не було поки, і надія, що ніхто не з’явиться на друге місце, гріла зсередини. Проте, не встигла вона переодягнутися, як у каюту зайшов високий чоловік середнього віку.
— Вітаю! – привітав він і, трохи кивнувши, затримав короткий здивований погляд на Люду і пройшов до вільного ліжка.
Людмила відповіла йому і почервоніла. Вона навіть подумати не встигла, що доведеться провести кілька діб у закритому просторі зі стороннім чоловіком. І як вони тут уживатимуться? Ну нічого, потерпить, головне, що чоловікові насолить, а це дорогого варте. Добре, що ліжко не було двоспальним, а решту переживуть.
Каюта була дуже комфортабельна, з терасою, де можна буде проводити час на шезлонгу, милуючись відкритим морем і ніжно під м’якими променями сонця.
— Давайте познайомимося, коли довелося нам бути сусідами, – сказав чоловік, розклавши свої речі. – Мене звуть Олександром. А вас?
— Людмила, – відповіла жінка і звернула увагу, що погляд у чоловіка згаслий.
Напевно, теж не все так гладко, раз один вирушив до круїзу, та ще по сусідству з чужою людиною.
Людмила переодяглася в санвузлі в піжаму і лягла в ліжко, побажавши супутникові на добраніч. Їй хотілося скоріше заснути і прокинутися, щоб зробити фурор, зустрівшись випадково з, поки що, чоловіком!
На сніданок Люда не пішла, вирішивши дочекатися вечора. У ресторані планувалася святкова програма, що обіцяли живу музику, і Люда не хотіла до цього моменту зустрітися з Віталієм з його новою обраницею.
Цілий день майже вона провела на терасі, а ближче до вечора взялася за свій зовнішній вигляд. Уклала красиво волосся, нанесла непомітний макіяж, одягла вечірню сукню – облягаючу, в підлогу. Те саме, що збиралася надіти на кришталеве весілля. Прикраси, які підбирали довго під цю сукню, доповнили образ. Олександра майже весь день у каюті не було, а коли повернувся, побачивши сусідку, так і завмер на якийсь час, роздивляючись її, а потім, стрепенувшись, спитав несміливо.
— Ви теж у ресторан?
Людмила мовчки кивнула.
— Якщо ви одна, можливо, складемо один одному компанію? Щоб не так самотньо почуватися.
— А чому б ні? – усміхнулася Людмила, одразу збагнувши, що якщо Віталій побачить її тут, та до того вже з чоловіком, буде серйозно шокований.
Зайшовши до ресторану, де грала тихо музика і горіло приглушене світло, Людмила не помітила серед присутніх Віталія.
Присівши за далекий столик, Олександр швидко пробіг поглядом по меню і простяг папку Людмилі:
— Зробіть вибір за двох, будь ласка.
— Я сама хотіла заплатити, – зніяковіла Людмила.
— Не позбавляйте мене можливості пригостити милу даму, інакше я перестану почуватися джентльменом, – сказав Олександр, посміхнувшись ледь помітно.
— Ну добре, тільки один разок, – відповіла Людмила, і тут же перерахувала, – грецький салат, стейк із телятини, зелень та апельсиновий фреш?!
— Відмінний вибір! – погодився Олександр і запросив офіціанта жестом.
У цей час Людмила почула за спиною знайомий голос.
— Жанно, не влаштовуй істерику, інакше залишимося без вечері, – намагаючись стримувати емоції, казав Віталій.
Людмила зрозуміла, що пара присіла за сусідній столик, причому Люда та Віталій сиділи один до одного спиною, що було тільки на руку.
— Це не ресторан, а якась забігайлівка! – шипіла його супутниця.
— Нормальний ресторан, – намагався заперечити Віталій, – я навіть сказав би, дуже шикарний.
— Та ні, ти знущаєшся! Мало того, що живемо у внутрішній каюті, світла білого не бачачи, то ще й тут увесь настрій зіпсували.
— Та чим тобі не подобається каюта, – Віталій не хотів поступатися, – Це краще навіть, можна виспатися чудово, а сонцем можна насолоджуватися і на палубі.
— А ти весь час спати у каюті збираєшся? – блондинка починала нервувати.
— Не лише спати, – майже прошепотів Віталій, мабуть, нахилившись до неї.
Людмилі з Олександром принесли замовлення, і Жанна почала ще більше бурчати:
— А до нас зволить цей офіціант підійти? Ми не люди?
— Жанно, заспокойся, просто всі прийшли набагато раніше за нас, і до нас підійдуть. Я тебе не впізнаю.
— Та я взагалі можу піти!
— Ну, що ти завелася? – голос Віталія ставав обуреним.
У цей час до рук узяв мікрофон ведучий і оголосив про початок святкової програми. Перед публікою з напівтемряви з’явилася співачка і музика стала набагато голоснішою. Тепер розмовляти спокійно не виходило, доводилося чи кричати, чи шепотіти у вухо співрозмовнику.
Людмила з Олександром вечеряли мовчки, побажавши один одному приємного апетиту. Голосів через сусідній столик Люда теж більше не чула, тільки коли офіціант приніс їм замовлення, Жанна обурювалася, що надто погане в них обслуговування, погрожувала залишити скаргу. Співачка співала спокійно та дуже душевно. На зміну їй вийшов співак, оголосив, що кавалери можуть пригасити жінок на танець і музиканти почали грати знайому мелодію ностальгічної пісні.
Атмосфера була дуже романтичною. На столах горіли свічки, надаючи ще більшого затишку. Олександр підвівся з-за столу і простяг Людмилі руку, схиливши голову трохи:
— Дозвольте запросити!
— Звичайно!
Людмила встала та пройшла за чоловіком, кинувши короткий погляд на Віталія. Зауважила, що між парочкою стосунки напружені. Вони їли, мовчки дивлячись у свої тарілки. Вона поклала руки на плечі Олександра, він прийняв її за талію і вони почали повільно кружляти, злегка погойдуючись з боку в бік. Людмила раз у раз поглядала в бік сусіднього столика і нарешті побачила, як Жанна різко схопилася, нахилилася до Віталія і, щось вигукнувши йому в обличчя, вибігла з ресторану, не доївши навіть вечерю.
Сам Віталій спочатку, мабуть, хотів помчати слідом за нею, потім заспокоївся і почав озиратися на всі боки. Помітивши пари, що танцювали, він став уважно за ними спостерігати, зупинивши чіпкий погляд на Людмилі. Вона зрозуміла, що чоловік її не впізнає у новому образі та у тьмяному світлі.
Танець закінчився. Повертаючись до столика, Люда звернула увагу, що офіціант приніс Віталію коньяк. Вона посміхнулася про себе, справедливо помітивши, що бумеранг його наздогнав дуже швидко, навіть страшно ставало.
Олександр замовив десерт, і вони їли його також мовчки, коли знову заграла повільна мелодія, до Люди підійшов Віталій і, зиркнувши на Олександра, уважно подивився на неї.
— Можна вас… Людо? – Він відкрив рот від подиву і завмер, мабуть, вирішуючи, як тут вчинити, – Ти… Як… Тут? – Нарешті зміг висловити думку.
— Просто, – усміхнулася Люда, вилікувавши в душі, що ефект вийшов навіть кращим, ніж хотілося.
Віталій розгубився, але повернувшись до Олександра, ніби протверезів:
— Ааа! Зрозуміло все! Ти за моєю спиною крутила вже з цим? А як свободу здобула, тут же у всі тяжкі! Браво!
Він голосно засміявся і заляпав у долоні.
— Не суди по собі, – спокійно відповіла Люда і вийшла з-за столу, – Нам пора, а вам бажаю чудового відпочинку!
Сказала і простягла руку Олександрові:
— Ходімо, любий!
Олександру, мабуть, ця ідея здалася цікавою, і він з радістю її підтримав.
Вже в каюті він запитливо глянув на Людмилу і вона нічого не приховувала.
— Як же я вас розумію, – зітхнув Олександр, – а ми з дружиною майже тридцять років прожили разом і вона вирішила, що я надто старий для неї. Пішла без краплі жалю до молоденького, що їй у сини годиться. Діти мій бік прийняли, вони й купили мені цю путівку. Отже, Людмилочко, якщо зможу вам допомогти, то зроблю це з величезною радістю.
— Дякую, – щиро сказала Людмила, – буде дуже доречним. Нехай Віталій відчує, як це, коли тебе зраджують.
Наступного ранку Людмила з Олександром разом вирушили на сніданок, і на обід, і щоразу зустрічали Віталія з Жанною. Він, мабуть, не хотів здатися перед дружиною невдахою і всіма силами намагався Жанні догодити, аби створити ілюзію ідеальної пари, але неозброєним оком було видно, що до ідеалу цієї пари дуже далеко.
Тим часом Людмила з Олександром чудово проводили час. Їм знайшлося і про що поговорити і що обговорити. Час пролетів непомітно. В останній вечір на лайнері Віталій таки не витримав. Дочекався Люду біля ресторану, коли вони прийшли на вечерю та попросив приділити йому десять хвилин.
— Люба, я поки зроблю замовлення, – сказав чемно Олександр і Людмила вдячно кивнула:
— Дякую, любий, я не затримаюся.
— Людо, давай припинимо цей цирк! – Віталій схопив її за руки. – Ну зробили дурницю обидва, ну й годі. Повернімося додому і все почнемо спочатку. Жанна ця виявилася пустушкою. Пил у вічі пускала, щоб я від тебе пішов, а коли зрозуміла, що я заради неї готовий на все, так показала свою справжню натуру.
— У мене тепер є чоловік мрії, – відповіла Людмила, – і він показав свої найкращі якості, коли зрозумів, що я готова заради нього на все.
— Та це він поки такий, зрозумій, потім теж дізнаєшся, що він прикидався, будь ласка, пробач мені!
— Тебе Жанна чекає, не перевіряй її терпіння, а мені час! – Сказала Люда і відразу пішла.
Повернувшись до міста, Люда з Олександром обмінялися номерами телефонів, і вона поїхала додому. Віталія не було, мабуть, у Жанни залишився. Але незабаром і він з’явився, з похилою головою.
Людмила почала демонстративно збирати свої речі, а Віталій витягав їх із сумки і складав назад у шафу.
— Людо, ну не йди! Пробач, що розлютився, але ж ти теж зрадила! Однак, я тебе пробачив, і ти вибач!
Людмила подивилася чоловікові у вічі:
— А Жанна в тебе яка за рахунком була за той час, що ми одружені з тобою?
Він виструнчився, наче струнка.
— З чого ти взяла?
— Де одна, там інша, не вірю, що ти вперше мені зрадив і одразу до неї піти наважився.
— По собі судиш? – Вп’явся в неї поглядом чоловік.
— По тобі! Я з Олександром познайомилася на лайнері і просто провчити тебе хотіла, а в тебе все по-дорослому! Тож, прощавай, рідний!
— Ні, Людочко, не йди, я без тебе пропаду. Адже мені ніхто інший не потрібен. Жодна з усіх із тобою не зрівняється! – сказав і осікся.
— Ясно, – простягла Людмила і трохи помовчавши, додала, – Мабуть, я подумаю. Але! Якщо приймеш мої умови. Так як ти людина ненадійна, вірити тобі більше сліпо не можу. Тож цей будинок ти переоформлюєш на мене! І оскільки ти мені зрадив, я не знаю, чи зможу взагалі пробачити таке і підпустити тебе до себе настільки близько, як хотілося б. Тож не знаю, чи зможеш повернути мої колишні почуття.
Віталій кивнув і мовчки пішов у вітальню, побажавши Люді приємних снів. Вранці він зайшов до неї в спальню з тацею, на якій стояла чашка свіжої кави та тарілка з бутербродами.
— Доброго ранку кохана! Снідай і поїдемо до нотаріуса оформляти на тебе документи додому.
У Людмили навіть думка майнула – а вона точно прокинулася, чи це ще сон. Кохана… Сніданок у ліжко… Нотаріус… І тільки коли Віталій погладив її по руці, зрозуміла – не сон, і різко обсмикнула руку. Неприємно стало від того, що ще вчора він торкався цими долонями до іншої.
— А ти не пошкодуєш? – запитала Людмила, – а то раптом завтра майне на горизонті Елла, Анжела… Хто-небудь ще, що молодший і цікавіший, і ти попросиш мене будинок звільнити?
— Ну, перестань, ну! Поступився чоловік, з ким не буває! Я ж тобі повірив на слово, і проковтнув мовчки, що ти зі стороннім мужиком жила в одній каюті, спала! – На останньому слові він наголосив.
— Спала! – гордо скинула голову Люда. – А ти заздриш? Тобі Жанна спати, мабуть, не давала?
— Все! – Віталій підняв руки нагору. Збирайся! Я все вирішив і обговорювати не збираюся.
Людмила допила каву і, подякувавши за сніданок, вирушила в душ, а потім, одягнувшись так, що чоловік знову не міг відвести погляду, поквапила його:
— Поїхали, а то в мене ще справ немало.
Вже за тиждень Люда отримала документи про право власності на будинок, який вони з Віталієм купили на загальні кошти, але спочатку оформити вирішили чомусь на нього. Ще мали квартиру на околиці трикімнатну та студію в центрі. Але Люді подобався будинок, адже це вона вибирала сама і шпалери, плитку і ламінат. Вона й облаштовувала його власними силами, і вийшло так чудово, що гості всі без винятку просили поділитися контактами дизайнера, котрий створив цю красу. Людмила мовчки посміхалася, їй приємно було, що праця її не була марною.
Віталій усіма силами намагався завоювати довіру дружини, але вона, щоразу, згадуючи в такі моменти його слова та цю Жанну, відкидала всі його спроби. За три тижні після повернення Людмилі зателефонував Олександр.
— Люба, ви, можливо, погодитеся зі мною прогулятися парком?
І вона погодилася. Під час прогулянки чоловік розповів, що його дружина намагалася повернутися, просила зрозуміти та пробачити, але ні він, ні діти не змогли її прийняти. Тож, повернувшись додому, йому довелося вирішувати сімейні питання. Але тепер все вирішено – колишній дружині житло набули, але стосунки зіпсовані безповоротно.
За приємною розмовою вони не помітили, як пролетів час і як обоє здригнулися.
— Тут неподалік є чудова кав’ярня, – запропонував Олександр, – Зайдемо?
Людмила не заперечувала, а підійшовши до скляних дверей, зупинилась.
— Ні, краще не треба! – Сказала і рушила швидким кроком убік. Олександр поспішив за нею.
— Щось трапилося?
— Так, Віталій там пив каву вже з новою подругою. Адже не дарма люди кажуть, що таких тільки могила виправить. Вибачте, Олександре, за зіпсований вечір, але мені краще зараз побути на самоті.
— Та що ви, вечір був чудовий. Олександр провів Люду до стоянки і, переконавшись, що вона впорядку і зможе керувати автомобілем, пообіцяв зателефонувати.
Коли Віталій повернувся додому, його речі стояли на порозі.
— Позбавила тебе необхідності речі збирати, бери готові сумки і звільни мій будинок негайно.
— Людмило, ти чого? – незрозуміло дивився на неї чоловік.
— Завтра я подам на розлучення, а ти не смій сюди приходити.
— А! Ясно, – істерично розреготався Віталій, – ти розвела мене! Будинок таким чином привласнила, скориставшись ситуацією. Покарала? Чи задоволена? Кинула мене одного, а сама дядька цього сюди завтра вже приведеш?
— Так, Віталіку, ти маєш рацію абсолютно! Я тебе покарала. І мужика сюди приведу, і його дітей та онуків! А тобі ж одному й квартири буде достатньо? Тим більше, двохкімнатної?! Шкода, що ти один залишився, – сиронізувала, бо говорити про нову його дівчину хотілося зараз найменше.
Віталій схопив чемодан і вискочив з дому, відпускаючи на адресу Люди нелісні слова. А Людмила видихнула з полегшенням. Добре, що тепер вона не матиме чоловіка! Такого чоловіка!
З Олександром вони іноді продовжували зустрічатись. Ходили разом до театру, на виставки, гуляли просто. І лише через рік він зробив Людмилі пропозицію, пообіцявши, що зробить її найщасливішою! І Людмила повірила. Такий чоловік не міг обдурити.