— Бабуль! – у кімнату до бабусі забігла дев’ятнадцятирічна довговолоса брюнетка. – Спиш?
— Ні, внучечко, – стривожена Тамара Ігорівна присіла на ліжку.
— Я виходжу заміж! – радісно повідомила Надя.
— Та ти що?! – сплеснула руками жінка і почала охати. – А як же навчання?
— Баб, кому потрібне це навчання? – скривилася дівчина і схрестила руки на грудях. – Все одно я не працюватиму вчителем.
— А як же ти жити далі зібралася? – Тамара Ігорівна поправила руками дужки окулярів.
— Нормально зібралася. Кажу ж, заміж виходжу, – вимовила Надя, якій набридло слухати стареньку.
— Ти сподіваєшся, що чоловік утримуватиме тебе? – Похитала головою жінка. – Кине тебе…
— Куди він подінеться? – пирхнула дівчина, поправивши рукою довге волосся. – Він голий, як сокіл.
— А ти, можна подумати, наречена з посагом, що він триматиметься за тебе? – зневажливо хмикнула Тамара Ігорівна.
— Звичайно буде! – Вигукнула Надя. – До речі, я якраз із цього приводу й хотіла поговорити.
Бабуся, почувши слова онуки, напружилася. Здавалося, вона вже розуміла, про що йтиметься.
— Бабуль, оскільки я заміж виходжу, то звільняй мою квартиру, – заявила Надя і сіла на кришку столу.
— Яку ще квартиру? – примружилася Тамара Ігорівна.
— Цю! Ти ж мені її віддала, – дівчина почала голосно чавкати жуйкою.
— Я подарувала її з тим розрахунком, що вона тобі після моєї смерті дістанеться, – стривожено посміхнулася жінка.
— Хто винен, що я виходжу заміж, а ти досі жива. Не я ж? – Надя зістрибнула на підлогу.
— Мені нема куди йти, – заперечила старенька, розуміючи, що внучка хоче, щоб вона пішла.
— Мені байдуже, – дівчина надула з жуйки велику бульбашку і голосно її луснула. – Є для вас спеціальні будинки. Туди і йди.
— Як же так, Надюш? Я ж тебе після смерті Люди ростила, – Тамара Ігорівна стала від хвилювання заламувати руки.
— Бабусь, ось тільки не треба тиснути на жалість, не прокотить, – роздратовано промовила дівчина.
— Ні, як хочеш, але я нікуди не піду! – войовничо заявила бабуся. – Це моя квартира, і я помру тут!
— Ще цього мені не вистачило, – гидливо скривилася Надя. – Даю тобі тиждень!
Проте невдовзі дівчина зрозуміла, що Тамара Ігорівна з’їжджати із квартири не збирається. Цією проблемою вона вирішила поділитися з майбутнім чоловіком, який одразу знайшов вихід.
— Іди до суду, хай її виселяють примусовим чином, – підказав чоловік, який тільки й чекав на момент, щоб в’їхати до двокімнатної квартири Тамари Ігорівни.
Надя не стала відкладати справу в довгу шухляду і наступного ж дня заявилася до суду. За місяць сімдесятип’ятирічну Тамару Ігорівну примусово виселили із квартири. Куди піти, жінка не знала, тож поклала свої речі під сходи та залишилася на ночівлю у під’їзді.
Вранці її помітила сусідка Люба із третього поверху. Вона здивовано зупинилася біля сплячої жінки і торкнулася її за плече.
— Тамара Ігорівно, а ви чого тут?
— Надя вигнала мене.
— Ось змія! Потрібно поліцію викликати! – заметушилася сусідка.
— Вони ж мене й вигнали. Я квартиру внучці подарувала, тож там вона господиня, – на очах жінки виступили сльози.
— Треба щось робити, а поки ходімо до мене. Не в під’їзді ж ночувати, – Люба допомогла Тамарі Ігорівні піднятися та стягати речі до себе у квартиру. — А що це за синці у вас на руках?
— Надя виганяла, – з гіркотою зітхнула бабуся.
Сусідка осудливо похитала головою, але не стала вимовляти все, що думає про невдячну онучку.
Увечері Люба вирушила до юриста, щоб поговорити з ним щодо ситуації, що розгорнулася довкола літньої жінки.
— Чи можна якось повернути квартиру? – Запитала сусідка після того, як повідала юристу історію Тамари Ігорівни. – Надя навіть руку піднімала на бабусю.
— Потрібно побачити документи, – задумливо процідив молодий чоловік. – Якщо там є лазівка, то є надія.
— Ось, що я знайшла у бабусі, – Люба простягла мультифорку з пошарпаними паперами.
Чоловік почав зосереджено вивчати документи. За десять хвилин він підвів очі на жінку.
— Шанс є! До чого досить великий! – юрист із задоволеним виглядом потер спітнілі долоні. – Знайшов я тут дещо, чого не врахувала безглузда онука! – Додав він і відкинувся на спинку крісла.
Люба напружилася і стала нервово смикати край піджака, з нетерпінням чекаючи на пояснення. Їй щиро було шкода тітку Тамару, підло видворену рідною онукою в під’їзд.
— Нова господиня квартири не помітила однієї важливої приписки у договорі. Тамара Ігорівна має право його скасувати, якщо вважатиме, що отримувач скоїв замах на її життя чи здоров’я.
Про те, що квартиру можна повернути, Люба повідомила пригніченій жінці.
— Ні, Надя – моя внучка, я не можу її вигнати на вулицю, – запротестувала старенька. – Краще я в дім літніх піду.
Скільки її не намагалася переконати сусідка в тому, що внучку треба провчити, але Тамара Ігорівна так і залишилася на думці. Наступного дня вона попросила Любу відвезти її з речами до будинку для людей похилого віку.
Надя, забувши про покинуту бабусю, вискочила заміж і почала жити з чоловіком у двокімнатній квартирі.
Однак довго насолоджуватися щастям їй не довелося. Під час одного із застіль, яку парочка любила влаштовувати у себе, квартира повністю вигоріла.
Чоловік Наді, зрозумівши, що тепер ловити нема чого, а ремонт робити нема на що, кинув дружину і пішов до іншої.