Зінаїда Олександрівна готувалася до приїзду гостей – за кілька тижнів до неї мала приїхати вагітна онука, дочка молодшого сина.
Вона Марину не бачила вже 12 років, молодший син був військовим, мотався разом із родиною містами.
Старший син Зінаїди Олександрівни, Борис, жив від матері у двох зупинках. Іноді цей факт дуже засмучував пенсіонерку – Борис, уже дорослий, сімейний чоловік, постійно бігав до матері по допомогу.
Здебільшого просив посидіти з дітьми чи позичити грошей.
Своїх онуків Зінаїда Олександрівна любила, але надовго залишалася з ними дуже неохоче.
Діти росли хуліганистими, і бабуся з ними просто не справлялася:
— Боря, – вичитувала пенсіонерка сина, коли той приїхав за онуком та онукою, – вони сусідам вікно розбили! Невже ти виховну бесіду провести не можеш?
— Дорослі вже, Жені – 12, а Феді – 9 років, адже не малюки, людську мову розуміють.
— А навіщо розбили? – спитав чомусь Борис у матері, – а ти де в цей час була?
— Удома була, – відповіла Зінаїда Олександрівна, – обід готувала.
— Не треба було, мамо, тобі вдома сидіти! Раз випустила їх на вулицю, мусиш перебувати поряд з ними, доглядати. Мамо, я ж тобі їх під твою відповідальність залишив.
— Боря, – обурилася Зінаїда Олександрівна, – але ж я не можу скрізь за ними ходити! Вони попросилися надвір – я відпустила.
Тобі не здається, що просто потрібно взятися за виховання дітей? Мені з ними дуже складно, вони мене не чують.
І тобі доведеться сусідці компенсацію виплачувати, вона викликала майстра, що їй скло міняв. Ти зайди, вона сама тобі все пояснить.
— Не буду я, мамо, нічого платити нікому, – відразу ж відмовився Борис, – це ж діти, вони ще маленькі, бавляться! Совість у твоєї сусідки є?
— Борисе, за дітей повинні відповідати їхні батьки! Зайди до Тамари, не змушуй мене ще й за тебе червоніти.
За розбите скло гроші сусідці віддавала сама Зінаїда Олександрівна. Борис пообіцяв переговорити із постраждалою, але до неї так і не дійшов.
Взагалі Борис був людиною досить безладною, якоюсь незібраною, безвідповідальною. Вираз «може, пронесе» було життєвим кредо чоловіка.
І дружина Бориса була теж йому під стать – із невісткою Зінаїда Олександрівна взагалі зайвий раз намагалася не контактувати. Вони за багато років так і не змогли порозумітися.
Світлана вважала, що свекруха до неї просто чіпляється по дрібницях, а Зінаїда Олександрівна була впевнена, що невістці варто було б подорослішати.
Нещодавно Зінаїда Олександрівна зі своєю невісткою посварилася. Скандал вийшов із-за грошей.
На початку літа, коли діти вийшли на канікули, Світлана зателефонувала своїй свекрусі та поцікавилася:
— Зінаїдо Олександрівно, а ви не хочете проспонсувати поїздку онуків до дитячого табору?
— Женя та Федя просяться кудись відпочити, ми з Борею до серпня працюємо, звозити їх нікуди не вийде.
— Із Борею вчора порадилися, і вирішили дітей відправити до табору.
— Ну, гаразд, – погодилася Зінаїда Олександрівна, – нехай їдуть. А ти, Свєта, дзвониш, щоб мого дозволу спитати? Чи як не зрозумію?
— Мені ваш дозвіл, Зінаїдо Олександрівно, не потрібний, – нахамила свекрусі Світлана, – я питаю, чи не хочете ви поїздку проспонсувати?
Зінаїда Олександрівна, думала, що невістка попросить тисяч 10-15, тому запитала:
— А куди хочете відправляти?
— Ну, звичайно, в ідеалі б Артек. У мене знайома минулого року туди дитину відправляла, все дуже сподобалося. Каже, сервіс там на найвищому рівні.
— Але боюся, цей табір нам не по кишені – путівка на одну дитину в середньому 40 тисяч гривень коштує, а у нас їх двоє!
— Тому ми з Борею зупинилися на більш бюджетному варіанті – на двох, якщо відправляти Женю та Федю у першу зміну, вийде 30 тисяч. У нас є лише 10 тисяч, виходить, з вас 20 тисяч.
— Скільки? – перепитала Зінаїда Олександрівна, – та ви що, з глузду з’їхали? У мене такі гроші, звідки?
— Та гаразд вам прибіднятися, – усміхнулася Світлана, – знаємо ми, що грошенята у вас водяться, вам молодший добре допомагає, три-чотири рази на рік великі суми шле.
— Ви їх не витрачаєте майже на себе, відкладаєте. От і допоможіть онукам із якісним відпочинком. Ми, Зінаїдо Олександрівно, на вас розраховуємо!
— Яка ти цікава, Світлано, – образилася Зінаїда Олександрівна, – ти чому мої гроші рахуєш?
— Якщо я маю 20 тисяч, то витрачати їх на поїздку в табір я не готова. Не вважаю це за необхідність, цілком літо можна провести і вдома!
Слово за слово, свекруха та невістка посварилися. Світлана Зінаїду Олександрівну звинуватила в жадібності, сказала, що саме через неї онуки проведуть літо в задушливому місті.
Борис пізніше теж матері подзвонив і висловив їй претензії:
— Мам, ну раз є у тебе гроші, тобі що, шкода їх нам дати? Адже на дітей просимо, на твоїх онуків, не на себе.
— Ти подумай ще раз, а потім передзвони. Сподіваюся, що ти ухвалиш правильне рішення.
— Нікому Зінаїда Олександрівна передзвонювати не стала, пенсіонерка залишилася при своїй думці.
Зустріч із онучкою, Мариною, пройшла дуже тепло. Марина була рада бачити бабусю:
— Поїхали швидше поспішала Зінаїда Олександрівна внучку та її дружина, – стіл накритий, все готове. Посидимо, поговоримо, мені стільки тобі, люба, розповісти треба!
Марина, сидячи за столом, ділилася з бабусею своїми проблемами:
— Ой, бабусю, вагітність дуже складно мені дається. Вже один раз на збереженні в лікарні лежала, зараз за своє здоров’я тремчу, як ніколи!
— Мені навіть застуджуватись не можна. Хочу, щоб малюк народився здоровим.
— Зінаїда Олександрівна відразу встала і зачинила вікна. Про всяк випадок, щоб внучку, не дай Боже, не продуло.
Увечері, коли вони з Мариною мали трохи прогулятися перед сном, зателефонував Борис:
— Мамо, я зараз приїду. Не йди, будь ласка, нікуди. Обов’язково дочекайся! У мене до тебе є розмова.
— Добре, – відповіла синові Зінаїда Олександрівна, – приїжджай. А що сталося?
— Потім мам. Все потім. Приїду і поясню.
Борис приїхав не один, а разом із своєю старшою дочкою, Женею. Зінаїда Олександрівна, побачивши внучку, здивувалася:
— Борь, а що за зелені плями у Женьки на руках та обличчі? Боже мій … Це що, вітрянка?!
— Так, вітрянка. Підхопила десь у дворі, – пояснив Борис, – я, мам, загалом до тебе з проханням. Нехай Вероніка поживе у тебе 2-3 дні?
— Ні, Борю, вибач, я не можу, – відразу згадуючи про вагітну Марину, відмовилася Зінаїда Олександрівна, – я сама начебто вітрянкою в дитинстві хворіла, а ось Марина – ні.
Ми з нею зовсім недавно розмовляли, вона мені говорила, що зараз дуже турбується про своє здоров’я, що навіть застуда негативно позначиться на стані її дитини. А тут – вітрянка!
— Боря, забирай Женю. Одужає – будь ласка, привозь.
— Але я теж не можу, мамо, залишити Женьку в нас! Федя не хворів, і Світлана не хоче, щоб він заразився.
— Світлана, до речі, теж начебто б у дитинстві вітрянкою не заражалася. Говорять, часто ускладнення на тлі вітрянки виникають у дорослих, небезпечно! Загалом, мамо, нехай Женька в тебе залишається!
— Борю, та ти що, не розумієш? – розлютилася Зінаїда Олександрівна, – ти чудово знаєш, що в мене гостює Марина, дочка твого молодшого брата.
— Вона зараз на сьомому місяці, їй незабаром народжувати. І так вагітність їй дається складно, а тут ти ще пропонуєш такому ризику її здоров’я наразити? Я не можу залишити в себе онучку!
— Мамо, – скривився Борис, – що обговорювати по сто разів одне й те саме?
— Ми, якщо хочеш знати, мінімум на добу в гості до батьків Світлани їдемо, у тещі день народження, вона на нас чекає. Куди Женьку подіти?
— Жодна нянька не погодилася доглядати хвору дитину, залишаєшся тільки ти!
Борис швидко вискочив за двері, залишивши доньку у квартирі матері. Зінаїда Олександрівна була змушена старшу онучку з чоловіком екстрено переселити до своєї подруги.
На старшого сина пенсіонерка сердилась, вона була впевнена, що Боря на зло їй так вчинив. Коли Борис прийшов через 2 дні за дочкою, Зінаїда Олександрівна сказала:
— Який ти безсовісний! Кинув дитину і втік! Ви б хоч одяг їй з собою дали, ні змінної білизни, ні зубної щітки, ні гребінця – просто привіз дитину в тому, в чому вона була, і залишив!
— І знав чудово, що в мене гостює Марина. Знав, що вона у положенні! Я не зрозумію, навіщо ти, Борю, це робиш?
— Ти, мамо, сама у всьому винна, – відповів Борис, – якби не твоя жадібність, мої діти б не тинялися з ранку до вечора на вулиці і не тягли б до хати всяку заразу!
— Спокійно, під наглядом вихователів, відпочивали в таборі. Ти нас підставила, от і я відплатив тобі тією ж монетою. Я гадаю, що ми з тобою в розрахунку.
— Значить, цю підлість задумав спеціально?
— Ну, навмисне доньку вітрянкою я, звичайно, не заражав. А привіз її до тебе так, навмисне. Щоб ти на собі відчула всю красу літніх канікул!
— Якби діти поїхали до табору, ми б, мамо, зі Світлою могли б побути вдвох. Та й взагалі, стільки справ встигли б переробити! Можливо, якийсь дрібний ремонт би вдома завели, шпалери у своїй спальні переклеїли. Або ще чогось. І найприкріше, що гроші в тебе були, ти просто їх пожаліла для своїх онуків! Я, до речі, Жені так і сказав.
Зінаїда Олександрівна, зачиняючи за сином двері, подумала, що з неї вистачить. Напевно, треба припинити постійно йти на поводі у Бориса та його дружини.
Пенсіонерка не вважала, що вона комусь чимось зобов’язана – адже забезпечувати дітей мають їхні батьки, а не бабусі та дідусі.