Про те, що неодружений тридцятип’ятирічний Кирило обзавівся будиночком біля моря, швидко дізналася вся рідня.
Чоловік і не мав наміру приховувати від них цей факт. Навпаки, він хотів, щоб про його гарне фінансове становище знали всі.
— Буде, де тепер зупинитися і заощадити, – радісно потерла долоні старша сестра Кирила, дізнавшись про цю новину від рідної матері.
— Чудова новина! – Анну Михайлівну переповнювало від радості. – Ми з батьком теж з’їздимо в якісь повіки на море.
Проте, як тільки довідалися про будиночок та інші родичі, вони одразу почали дзвонити та вітати жінку.
— Ось Кирило – молодець! Досяг такого становища і будиночок собі прикупив. І не десь там, а біля моря! – рідня почала нахвалювати забезпеченого родича. – Буде куди заїхати.
— Багато щось претендентів на наш будиночок, – поклавши слухавку, пробурчала Ганна Михайлівна.
— Поки ніхто з них не зібрався, треба їхати першим! – несподівано випалила Дарина.
— Ой, на квитки гроші потрібні, – похитала головою жінка. – А у нас із батьком поки що немає. Ми іншим разом з’їздимо.
— Я чекати не хочу, бо хтось інший встигне напроситися. Ми з чоловіком кредит візьмемо та рвонемо на травневі свята, – натхненно промовила сестра.
— Треба Кирилу зателефонувати і сказати, щоб нікому не обіцяв, – заметушилася Ганна Михайлівна і схопилася за телефон.
Проте додзвонитися цього дня до сина їй так і не вдалося. Наступного дня Дарина сама набрала номер брата. Кирило відповів сестрі з явним невдоволенням. Жінка зрозуміла це з перших слів. Не привітавшись, чоловік грубо поцікавився, чого від нього хоче Дарина.
— Привітати хочу тебе із покупкою будиночка біля моря! Який у нас молодець! – Жінка почала лестити Кирилу, бажаючи вислужитися перед ним.
— Все на цьому? – посміхнувся чоловік, не подякувавши родичці за вітання.
— Ні, Кирюш, прохання у нас до тебе є крихітне, – заперечила Дарина і різко замовкла.
— Та кажи вже. Грошей не дам, – подумавши, що сестра хоче зайняти в нього, грізно відповів чоловік.
— Ні, мені гроші не потрібні, – заперечила жінка. – Ми на травневих святах хотіли злітати до моря та оселитися у тебе в будиночку.
— Я теж багато чого хочу, – у відповідь посміхнувся Кирило. – На скільки днів ви зібралися?
— На десять! – радісно сказала сестра, вирішивши, що брат тим самим дозволив приїхати.
Після цих слів Кирило різко замовк. Дарина навіть подумала, що стався збій мобільного зв’язку.
— Кирюш, ти тут? – Прошепотіла в трубку жінка. – Ау???
— Тут я! Припини мене так називати. Знаєш же, що я не люблю, коли до мене так звертаються, – проскреготів зубами Кирило. — Рахую я…
— Що рахуєш? – радісним голосом поцікавилася сестра. – Коли приїдемо?
— Скільки це вам коштуватиме, – холодним тоном відповів чоловік.
— В сенсі?
— Ну множу дві тисячі на десять днів. Все, підрахував – двадцять тисяч гривень. Гроші можеш хоч сьогодні переказати, – приголомшив Дарину рідний брат.
— Гроші? – засмутивши, повторила за ним жінка.
— А ти що думала? Травень якраз сезон відпочинку відкриває. Знаєш, скільки народу приїжджає. У мене всі сусіди здають і непогано наживаються, — гордо заявив чоловік. – Братимеш?
— Не-е-е, – протяжно відповіла Дарина.
— Тоді знайду інших, — байдуже відповів Кирило і, не попрощавшись, скинув дзвінок.
Сестра кілька хвилин сиділа в глибокій розгубленості, а потім зателефонувала матері, щоб поскаржитися на брата.
— Бути такого не може! – обурилася у відповідь Ганна Михайлівна. – Зараз сама йому зателефоную! Напевно, ти неправильно зрозуміла Кирюшу.
Однак розмова сина з матір’ю теж не задалася. Кирило підтвердив слова сестри, заявивши, що він не збирається просто так давати жити у своєму будиночку.
Ганна Михайлівна дуже засмутилася, усвідомивши, що її син може вимагати гроші з рідної сестри. Жінка настільки образилася на Кирила, що перестала йому дзвонити, а він сам і не збирався спілкуватися з нею.
Проте за півроку чоловік раптом вирішив навідатися до родичів. Він подзвонив Дарині та попросив зустріти його з аеропорту.
— Так, їхати доведеться за місто, – розважливим тоном промовила жінка, — це буде коштувати сімсот гривень.
— Чого? – посміхнувся Кирило. — сімсот грвень? Що за обдиралівка?
— Тоді замовляй собі таксі, – посміхнулася Дарина.
— Ось родичі, називається, – огризнувся чоловік. — Обдеруть і оком не моргнуть.
— Ось-ось, і я теж. Краще чужим здадуть будиночок, – посміхнувшись, натякнула сестра.
— Не потрібна мені ваша допомога, – сердито відповів Кирило і скинув дзвінок.
До будинку матері він дістався таксі, заплативши шістсот гривень, про що вирішив відразу повідомити Ганну Михайлівну.
— Ти сам винен! – з докором промовила жінка. – пошкодував будиночок для рідної сестри.
— Зате я заробив три тисячі доларів, – гордо повідомив матері Кирило.
— І втратив рідну сестру, – поспішила внести уточнення Ганна Михайлівна. — До речі, і не лише її. Тепер на тебе скривджені всі родичі.
— Ой, поображається трохи і перестане, – награно засміявся чоловік, розуміючи, що Дарина довго точить на нього зуб. – А рідня чого бичиться?
— Усі хотіли потрапити до твоєї хатки, але я відразу їм сказала, що ти пускаєш до себе тільки за гроші! – мати повідомила Кирила. – Тож якщо з тобою ніхто не вітатиметься, не дивуйся!
— Я не для того купував будиночок, щоб усіх у нього пускати, – обурився у відповідь син. – Їхня справа, нехай хочуть, і не спілкуються зі мною. Не ображусь!
Коли на Новий рік чоловік не отримав від родичів жодного вітання, він замислився над тим, що своє слово рідня тримає.