Чоловік мій завжди казав, що хай би там що – своїх треба захищати. Навіть якщо бачиш, що вони не мають рацію. Та я так не вважала. Свою єдину доньку Аллу виховувала доброю і відповідальною. Змалку привчала до роботи. Та їй це зовсім не подобалось. Вже в підлітковому віці почала бунтувати, сперечатися зі мною, в згодом навіть з дому йшла.
Після закінчення школи поїхала Алла Київ підкорювати. Та виявилось таких, як вона, повно. Два роки донька вчилася в інституті культури, а тоді його покинула. Вона влаштувалась на роботу продавцем в магазині косметики та вже й з того раділа. Та коли почалась війна – Алла повернулась додому. В столицю вона вирішила більше не повертатися.
Місто в нас невелике, усі всіх знають. Тож згодом я знайшла донечці роботу, теж в магазині. Там вона й зустріла свого Миколая. Хлопчина добрий, працьовитий, з гарної сім’ї, я його батьків все життя знаю. Тому всіляко вмовляла доньку дати юнакові шанс.
Зустрічалися вони пів року, а тоді Коля й пропозицію зробив. У сватів доволі гарний будинок, три кімнати, ще й добудову можна зробити. Тож після весілля молоді вирішили там оселитися. Я пояснювала донечці, що вона має гарно поводитись, допомагати свекрусі, жити за її правилами. Думала, Алла послухає.
Та якось я вирішила провідати молодих. Мені якраз сестра з села передала молочні продукти. І тут я йшла до них і бачу сваха йде з важкезними торбами.
– Що це?
– Та на ринку була, закупилась, бо дома вже нічого нема.
– А чого молодих не відправляєте за продуктами.
– Та не хочуть.
– Як це? Хоч гроші дають?
– Та кажуть, що немає. Я й не вимагаю, важко їм.
Я допомогла свасі донести торби. Увійшла в хату, всюди прибрано гарно.
– Аллочка допомагає прибирати?
– Та вона зайнята.
– Чим?
– Не знаю, мабуть, працює.
Я увійшла в кімнату до Алли. Вона лежала в ліжку й дивилась якийсь серіал. Так мені соромно стало.
– Чим ти так зайнята, що зі свахою на ринок не пішла?
– Я не люблю там ходити, смердить, повно людей.
– Ну, як не пішла – мала прибирати й готувати.
Вийшла я від доньки й побачила, як сваха вже готує вечерю.
– А Аллочка колись готує?
– Та мені не складно!
– Не в тому річ, вона має в усьому вам допомагати. Встановіть графік, готуйте через день і прибирайте так само.
Після тієї розмови минуло кілька тижнів. І якось одного дня донька прийшла додому з речами.
– Що трапилось?
– Не буду я з ними жити.
– Чого це?
– Я не прислуга в тій хаті. Микола почав мене ображати, каже, що я з мами його знущаюсь.
– Доню, так воно і є. Чоловіка свого слухай і збирайся назад, тут ти не залишишся!
– Мамо, ти що мене виженеш?
– Так, звісно.
Образилась донька, пішла назад до сватів. Та я сподіваюсь, що все у них ще є шанс мати нормальне сімейне життя. А ви як гадаєте? Правильно я вчинила чи ні?