– Моя мама до нас на тиждень приїде пожити, – Геннадій приголомшив несподіваною новиною свою дружину.
– Навіщо? – Незрозуміло запитала Юля.
– Та просто так. Каже, що скучила і давно мене не бачила, – безтурботно відповів чоловік.
– Ви вчора тільки по відеозв’язку спілкувалися, невже цього мало? – Почала заводитися дівчина.
– Наживо побачити, це зовсім інше. Лише тиждень, люба, – почав просити дружину Гена.
– Добре, але на всі зауваження щодо чистоти та готування відповідатимеш сам, – поставила чоловікові ультиматум Юля.
– Домовилися. А може взагалі не реагувати на материнські причіпки? – Запропонував Геннадій і засміявся.
– Роби, що хочеш, головне, мене не чіпайте, – усміхнулася у відповідь дівчина і показала язик.
Софія Михайлівна вже кілька років перебувала на заслуженому відпочинку.Вільного часу у жінки було вдосталь і іноді її долала нудьга. У такі моменти вона згадувала про сина. Софія Михайлівна дзвонила йому і зі сльозами в голосі говорила про те, як вона скучила. Цей метод працював безвідмовно, і Геннадій щоразу запрошував свою маму погостювати.
Чоловік не реагував на її зауваження щодо побуту. Він давно вже звик до марного буркоту. А ось Юля від натяків у її неспроможності, як господині, починала закипати і ледве стримувалась, щоб не нагрубити свекрухи.
– Ну показуйте, як ви без мене живете! – З порога діловито заявила Софія Михайлівна.
– Дуже непогано, принаймні нас все влаштовує, – не змогла втриматися невістка і злегка вразила.
Однак жінка не стала втягуватися в суперечку, а влаштувала обхід квартири.
Дівчина не почала ходити слідом і слухати можливі закиди, резонно вирішивши, що за тиждень їй ще надасться така можливість.
– Що це у вас за нісенітниця наварена? Фу, я таке їсти не буду! – почувся з кухні голос свекрухи.
Юля ніяк не стала реагувати на її слова і вдала, що нічого не чула.
– Пішли поїмо, а мамі дамо можливість самій собі приготувати, – засміявся Геннадій і подався на кухню.
Його дружина неохоче поплелася слідом за ним.
– А де сирний суп? – здивовано спитав чоловік, дивлячись у порожню каструлю.
– Я вилила цю ruдoтy. Зараз приготую тобі щось нормальне, – з діловим виглядом сказала Софія Михайлівна.
– Мені цей суп подобався, навіщо ти так вчинила? Тебе ніхто не змушував його їсти, – обурено промовив Гена.
– Не нуди, мені краще знати, що ти любиш і що тобі корисніше, – грубо обсмикнула свого сина жінка і демонстративно відвернулася від нього.
Юля гнівно подивилася на чоловіка, а потім на його матір і, щільно стиснувши губи, швидко пішла до спальні.
Дівчина хотіла буквально стерти на порошок свою родичку за витівку з їжею. Так неповажно пенсіонерка ще жодного разу не чинила по відношенню до своєї невістки. Тому для себе вона поклялася більше ніколи не торкатися страв, які вона приготувала.
З того дня Юля почала готувати собі окремо. Усе це робилося демонстративно, і Гена не міг вплинути на рішення дружини.
Між невісткою та свекрухою розгорнулася справжня холодна війна. Ось тільки Софія Михайлівна ніяк не реагувала на ситуацію, що склалася, і продовжувала наводити свої порядки в чужій квартирі.
Жінка перекладала речі у шафах так, як вважала за потрібне. Насідала на сина і змушувала переставляти меблі так, як їй хотілося, картинно зітхала та охала з приводу пилу.
Юля намагалася абстрагуватися від ситуації, обґрунтовано вирішивши, що з примхами своєї мами Геннадій має справлятися сам.
Якщо чоловікові не вистачало духу подорослішати та відстояти свої межі, то це його проблеми.
Найбільше, що могла зробити дівчина, це поговорити з ним після від’їзду свекрухи.
Незабаром Софії Михайлівні набридло гостювати у сина, і вона поїхала до себе додому.
– Ну, тобі сподобалося проводити час зі своєю мамою? – Знущально запитала Юля чоловіка.
– Не те, що я прямоу захваті, але нічого катастрофічного не сталося, – спокійно відповів чоловік.
– І скільки разів на місяць моя улюблена свекруха викидатиме приготовлену мною їжу? Ти не питав її? – продовжила жартувати дівчина.
– Зрозумій, вона, звичайно, з дивностями, але мама не хотіла нікого образити. Просто переживала за мій раціон, – Геннадій почав виправдовувати свою матір.
– А за моє харчування вона випадково не переживала? Я просто не помітила. А меблі ви переставляли навіщо? Щоб ти не затнувся? – неприховано висміювала чоловіка Юля.
– Припини, я просто не хотів з нею сваритися, – похмуро промовив чоловік.
– Ну… Тоді терпи, просто пам’ятай, що я довго не терпітиму і піду. Мені мої нерви дорожчі, – попередила дружина.
Через кілька тижнів після відпочинку у сина свекрухи спала на думку чудова, як їй здалося ідея, взяти кредит і з’їздити відпочити на морі.
Вона обрала собі путівку, оформила позику і відлетіла узбережжя Чорного моря.
Як тільки Юля дізналася про цю інформацію, у неї відразу ж виник хитрий план.
– Гено, у мене є геніальна ідея, як мені помиритися з твоєю мамою, – потираючи руки, промовила дівчина.
– Яка?
– У тебе є ключі від її квартири? Давай з’їздимо і поприбираємо перед її приїздом, а ти приготуєш їжі, – запропонувала Юля.
– Ти непогано вигадала, – чоловік схвалив ідею дружини.
За день до повернення свекрухи її син із невісткою повністю вимили та вичистили всю квартиру. Розставили та розклали всі речі по поличках так, як вважали за потрібне. Геннадій приготував кілька блюд, щоб мамі не довелося готувати собі після перельоту.
Юля відмовилася брати участь у приготуванні, пояснивши це тим, що її їжу жінка на дух не переносить.
З аеропорту Софію Михайлівну забрав син. Звідти вони поїхали до неї додому. Однак замість радісного сюрпризу виходила зім’ята зустріч. Жінка не очікувала побачити у себе в квартирі невістки.
– Здрастуйте… А хто вам дозволив переставляти мої речі? Я нікому не дозволяла в себе господарювати, – обурено промовила пенсіонерка.
– Ми розклали все по поличках, скрізь протерли та помили. Що в цьому поганого? – почав виправдовуватися Гена.
– А де мені тепер шукати свій халат і тапки? Ти випадково не підкажеш, помічнику? – пробурчала Софія Михайлівна.
– Халат напевно у спальні, у шафі, а тапки – у коридорі. Припиняй бухтіти, ми навіть вимикачі скрізь протерли, бо вони заляпані були. Краще переодягайся і пішли їсти, – промовив чоловік і пішов на кухню.
Софія Михайлівна одягла свій повсякденний одяг і сіла за обідній стіл.
Трохи поколупавшись у першому ж блюді, а це було пюре з котлетами, вона відклала убік вилку і зморщила обличчя.
– Приготуй краще ти мені, а то котлети до того несмачні, що їсти неможливо, – дуже обурилася жінка.
– А що не так? Я нічого неїстівного в них не помітив, – Геннадій недовірливо глянув на матір.
– Вони жахливі, чи то м’ясо старе у фарші, чи то сало… Не знаю! Це ти звик до куховарства своєї дружини, а я таке їсти не можу, – нахабно прибріхуючи, заявила Софія Михайлівна.
– Взагалі, це я їх готував! Я особисто м’ясо із салом вибирав і перекручував на фарш. Мені вони не здаються огидними. І припини третювати мою дружину, вона готує не гірше за мене! – Закипівши від гніву, висловився чоловік.
– То ви мені перевірку влаштували? Не чекала від тебе синку… Ще раз до мене в квартиру прийдеш без мене, я поліцію викличу! – скривдженим голосом пробасила жінка і вискочила з-за столу.
– Так, будь ласка, ось твої ключі! Юля, збирайся, ми їдемо, – голосно крикнув Геннадій.
Дівчина ніяк не очікувала на такий розвиток подій. Вона лише хотіла провчити свекруху, показавши їй, що не варто господарювати в чужому будинку.
Проте натомість випадково посварила мати із сином. Але невістка не шкодувала ні про що.
Тепер її чоловік нарешті дізнався, що таке безпідставні нападки і, можливо, зрозумів, як було його дружині.
З того дня Софія Михайлівна більше не гостювала у сина, вона приїжджала тільки на свята і рідко залишалася з ночівлею.
Претензії до невістки та самоврядність у чужій квартирі залишилися у минулому.