До хати увійшла Марія і остовпіла коли побачила як Єгор сидів на стільці і з заздрістю ковтав слину, спостерігаючи за тим, з яким задоволення їдять інші діти…— Ох, ну треба ж! Ви можете балувати свого, чим завгодно, а у нас все по рахунку. Народу багато живе, щоб ми ще взялися годувати один рот, – уїдливо промовила свекруха

Після заміжжя Марія взяла за правило приїжджати в гості до свекра з гостинцями для кожного члена сім’ї.

Не забувала вона і про те, що з батьками Павла жив молодший брат Артем зі своєю дружиною та двома дітьми.

Свекруха щоразу сплескувала руками, говорячи про те, що Марія їх загодовує.

Однак жодного разу не відмовилася від гостинців, причому сама ніколи нічого не передавала своєму онукові.

Марія ставилася до цього лояльно, вважаючи, що бабуся і так балує Єгора, коли вона привозить його на вихідні.

Сім’я молодшого сина не просто так жила з батьками Артема. У подружжя була проблема з житлом, точніше, вони за своєю дурістю втратили його, повіривши в історію шахраїв про безпечний рахунок.

Оскільки подружжя опинилося в боргах, їм довелося продати свою квартиру, щоб погасити їх і просити про допомогу Тамару Євгенівну та Кирила Денисовича.

Ті не змогли відмовити родині сина та пустили пожити у свою трикімнатну квартиру.

Пара просилася буквально на пару місяців, а в результаті затрималася вже на півроку і не збиралася залишати зручніше житло.

Відносини старшого брата з молодшим були натягнуті. Після того, як Артема розлучили шахраї, він звернувся за допомогою до брата. Однак Павло відмовився допомагати йому, пославшись на те, що не має зайвих грошей.

Молодший брат образився на нього за це, вирішивши, що чоловік збрехав і не хоче допомагати йому. Саме з цієї причини в будинок до свекра, не бажаючи загострювати конфлікт, їздила лише Марія із сином Єгором.

Так як жінка знала про те, що в будинку діти, вона обов’язково везла для них смакоту. До того ж Марія щовихідних на прохання свекрух привозила свого сина пограти з дітьми родичів.

Забирала Єгора мати завжди ближче до вечора неділі. Хлопчик чекав її наперед біля хвіртки. Однак цього разу Марія трохи запізнилася і зайшла до будинку свекрухи за своїм сином.

Її очам постала дивна картина: за столом сиділи племінники і із задоволенням облизували морозиво у стаканчиках.

Навпроти них сидів на стільці Єгор і з заздрістю ковтав слину, спостерігаючи за тим, з яким задоволення їдять діти Артема.

Хлопчик настільки був захоплений цим видовищем, що не відразу помітив матір, що зайшла до будинку.

— Єгоре, – голосно покликала сина Марія, – поїдемо додому.

Хлопчик відірвав погляд від дітей і, розгублено подивившись на матір, схвально кивнув.

— Мамо, ти мені купиш морозиво?

— Обов’язково! – Жінка погладила сина по голові, і вони, не попрощавшись, поїхали додому.

По дорозі Марія купила Єгорові морозиво і задумалася над тим, як некрасиво вчинила з онуком свекруха.

Цікавив її ще один важливий факт: чи це було вперше чи ні. Бажаючи прояснити ситуацію, Марія запитала про це сина.

— Максим і Маша вчора шоколадні цукерки з коробки їли, а мені не дали, хоча я й попросив. Вони сказали, що ти багата, і можеш мені їх купити, – облизуючи морозиво, відповів Єгор.

— Бабуся їх навіть не посварила?

— Ні. Вона сказала, що вони мають рацію, і взагалі мені потрібно менше їсти, інакше я стану товстим…

Почувши це, Марія стиснула зуби і після приїзду завела на цю тему розмову з чоловіком.

— Ти уявляєш, що сьогодні трапилося?! – Жінка вирішила поділитися своїми думками з чоловіком. — Приїхала сьогодні за сином, а він сидить за столом і дивиться на те, як діти Артема їдять морозиво. Розумієш про що я?

— Єгору не запропонували? – здивовано поцікавився Павло.

— Ні. Він сидів і ковтав слину! І це все після того, як я щоразу привожу смакоти для дітей та дорослих! – розлютилася не на жарт Марія.

— Більше не вози, – суворо промовив чоловік.

— Нема чого їх балувати, раз їм плювати на нашу дитину. Ніхто не винен, що мій брат Артем та його дружина – балбеси.

— Так і зроблю! – погодилася з чоловіком Марія.

Перед наступними вихідними Тамара Євгенівна за своїм звичаєм попросила невістку привезти онука. Марія не відмовляла свекрусі, але цього разу приїхала в гості з порожніми руками.

Жінка відразу ж помітила це і скривила обличчя, показуючи, що вона незадоволена подібним станом.

Коли Марія повернулася додому, чоловік зустрів її на порозі в роздратованому стані:

— Поїхали за сином!

— Навіщо? Я щойно відвезла Єгора, – злякалася жінка. – Щось трапилося?

— Мені щойно зателефонувала мама і сказала, що ти невдячна, бо знала, що в хаті діти й приїхала з порожніми руками, – одягаючись, обурено промовив Павло.

— Загалом, я їй висловив усе, що думаю щодо ставлення до нашої дитини, а вона відповіла, що ми самі можемо свого балувати, а племінників особливо нікому, бо сім’я брата у тяжкому становищі, і вони на всьому заощаджують. Тому збідніють, якщо витратяться на нашого сина.

Марія від слів чоловіка втратила мову. Свекруха явно нахабніла, вважаючи, що їй все зійде з рук.

Подружжя мовчки сіло в машину, і за годину під’їхало до батьківського будинку Павла. Єгор стояв біля хвіртки і кинувся назустріч, щойно побачив знайомий автомобіль.

Почувши звук двигуна, з хвіртки з кам’яним обличчям вийшла Тамара Євгенівна. Гнівно глянувши на подружню пару, вона зупинилася на місці. Можливо, Павло та Марія б, забравши дитину, поїхали, але жінка згадала, що в хаті пакет із речами сина.

Вона вийшла з машини, проте свекруха грізно перегородила їй шлях, показуючи, що не збирається пускати невістку у свій будинок.

— Усередині залишилися речі Єгора, – намагаючись зберігати спокій, промовила Марія.

— Я сама їх винесу, нема чого тинятися в моєму домі чужим людям, – свекруха розгорнулася і зникла за хвірткою.

За десять хвилин Тамара Євгенівна вийшла з пакетом у руках. Простягнувши його Марії, вона промовила:

— Як сильно ти змінила мого сина. До тебе він не дозволяв підвищувати на мене голос.

— Я тут ні до чого. Павло, як справжній батько, заступився за свого сина.

— Не треба виправдовуватись. Спочатку ти заборонила йому допомогти рідному братові, а тепер і рота мені навчила закривати, – почервонівши від гніву, докірливо сказала Тамара Євгенівна.

— Допомогти собі на шкоду? Чому ж ви самі не допомогли своєму молодшому синові? – посміхнулася Марія.

— Я прихистила його із сім’єю у себе. Хіба це не допомога? – свекруха гордо підняла догори підборіддя.

– Я про грошову допомогу. Чого ж ви їм своїх гробових не віддали, а з нас вимагали віддати все, що є?

— Порівняла також. Я ж знаю, що якщо не буде грошей, ви нас з Кирилом у коробку з-під холодильника кинете та закопаєте на дачі, – похмуріла Тамара Євгенівна. – Не розумію тільки одного, чому ти зажала племінникам гостинці?

— Тому що ви обділяєте мого сина, і він змушений ковтати слину, дивлячись на те, як їдять решта дітей…

— Ох, ну треба ж! Ви можете балувати свого, чим завгодно, а у нас все по рахунку. Народу багато живе, щоб ми ще взялися годувати один рот, – уїдливо промовила свекруха.

— Подумайте над тим, що тільки-но сказали. Тобто, у вас є поважна причина не годувати мого сина, а я маю перед усіма розпинатися, бо бачите ви вирішили, що ми багаті. Ви не в маразмі?

— Що? – обличчя Тамари Євгенівни вкрилося червоними плямами. – Думай, з ким говориш!

Марія у відповідь розвернулась і попрямувала до машини, в якій на неї чекав чоловік і син. Більше бабуся не просила привезти до неї онука.