В школі я працюю вже 20 років. Викладаю українську мову й література, а також маю класне керівництво. Зараз в мене 7 клас і я пишаюся тим, що не просто навчаю дітей, а товаришую з ними, виховую їх.
От і вчора, в Україні відзначали День Соборності. Я розповіла дітям про історію цього свята і вирішила повести їх до міста, там проводили акцію, створювали живий ланцюг Єдності і вшановували пам’ять загиблих Героїв. Трохи дійство затягнулось, адже люди збирались з усього міста. Та діти не скаржились, спілкувались, охоче брали участь. Врешті я всім подякувала і відправила учнів додому. А вже на вечір мені зателефонувала мама Назара.
– Це ваша провина, що моя дитина хвора!
– Що сталось? Чого?
– Назар прийшов додому холодний, як лід! Змерз страшно! А на вечір вже температура! Яке ви мали право вести туди дітей? Ще й без дозволу!
– Це акція! Там і з інших класів та шкіл діти були! Вони ж вже не надто малі!
– Вони неповнолітні, а значить діти!
– Чого ж Назар не сказав мені, що змерз?
– Хотів бути разом з однокласниками, боявся, що вони сміятимуться!
– Розумієте, цей живий ланцюг – частина виховання! Це важливо!
– Та нікому це не потрібно! Ви маєте вчити дітей за шкільною програмою, а не вигадувати усі ці дурниці! Я говоритиму про це з іншими батьками, якщо потрібно – звернусь у відділ освіти.
Чути такі звинувачування було вкрай неприємно. Крім того, чому мама Назара вважає, що саме зі мною він застудився, міг підхопити якийсь вірус де завгодно. І взагалі, що невже я так погано вчинила, взявши дитину на захід? Як гадаєте?