Ще до нашого одруження помічала, що Андрій має просто непереборний апетит. На будь-яких зустрічах чи вечірках завжди сидів біля столу і пробував усе підряд. Навіть на нашому весіллі він більше часу проводив з тарілкою, ніж зі мною.
На той момент це здавалося кумедним, але після того, як почали жити разом, ситуація стала викликати серйозне занепокоєння.
Я мала своєю невеличку двокімнатну квартирку, всі гроші після весілля вклали в ремонт – купили нове ліжко, шафу, люстру та ще деякі дрібниці. Андрій на той час залишився без роботи. Фірма збанкрутувала і навіть не виплатила кошти за останній місяць зарплати. Звісно, коханий щось шукав, але нічого нормального не було.
Тоді весь побут, у тому числі й приготування їжі, лягло на мої плечі. Працювала допізна, але все одно старалася догодити чоловікові. Готувала відбивні, шашлики, котлети та ліпила пельмені. Андрій міг за раз з’їсти половину запеченої курки й миску пюре. А потім ще й думала, що на сніданок та обід залишити, поки буду на роботі.
Коли приходила додому, на мене зазвичай залишалося кілька ложок каші чи одна відбивна.
Одного разу не витримала:
– Андрію, ти з’їдаєш усе, навіть не залишаючи нічого ! Теж хочу нормально поїсти після роботи.
Він лише усміхнувся:
– Але ти ж так смачно готуєш!
– То так важко закрити свого рота? Я скоро почну від тебе їжу просто ховати
– Ну але ж ти можеш на роботі піти в магазин та купити щось готове. Біля твого офісу супермаркет є!
Мені довелося діяти. Відтоді вирішила змінити меню. Замість жирних м’ясних страв почала готувати легкі салати, овочеві запіканки, супи та каші. Спочатку Андрій бурчав:
– Що це за їжа? Де відбивні, шашлики?
– Це корисно, – відповідала я. – А якщо хочеш м’яса, сам приготуй.
Згодом змирився. Ще й через місяць помітила, що улюблений спортивний костюм став на ньому вільнішим. “Животик” не випирав з-під футболки, не робив додаткову дірку на ремені для джинсів.
Але один випадок став вирішальним. До мого дня народження вирішила влаштувати невелике свято. Приготувала кілька страв, типу салат Олів’є, м’ясо по-французьки, пару корзинок із закускою та млині. Ну і торт на десерт.
Повернувшись додому після роботи, побачила дуже невтішну картину. З усього приготованого залишилася лише… порожня каструля та пару тарілок в раковині.
– Андрію! Як міг усе це з’їсти? Скоро мають прийти гості!
Він навіть не виглядав винним:
– Ну… зголоднів. Думав, то не для столу.
Цього разу не стрималася й влаштувала справжній скандал:
– Якщо ти такий ненажера, то час влаштовуватись на роботу і купувати їжу самому! З мене досить!
Тоді швидко побігла в Сільпо та купила салатики і відбивні. Дякувати Богові, вдома залишилося пару картоплин на пюре.
Після цього Андрій таки знайшов роботу. Домовилися ділити витрати на їжу і готувати окремо.
Більше не витрачала всі сили на приготування жирних страв, суто салати та щось легке на шлунок. Завдяки цьому чоловік навіть почав харчуватися здоровіше. Через кілька тижнів Андрій зізнався:
– Знаєш, почуваюся значно краще. Ти мала рацію з усіма цими салатами та кашами.
– То, може, подякуєш мені?
Ми посміялися, а я подумала, що іноді краще діяти хитрістю, ніж собачитися. Тепер у нас більше гармонії, і навіть Андрій почав цінувати не лише їжу, а й усі зусилля.