Вже 25 років працюю в школі і завжди пишалася тим, що викладаю історію України. Для мене це один з найважливіших предметів, адже він формує національну свідомість. Діти, які добре розуміються на історії своєї країни, стають справжніми патріотами. Це ж так?
Тому щороку до важливих дат я разом з дітьми організовую різноманітні заходи. Наприклад, на День Захисника ми обійшли класи і розповідали всім учням історію цього свята, щоб вони чітко усвідомлювали, що це не просто календарна дата, а велике значення для нашої країни.
Ось і вчора я поділилася з дітьми цікавою інформацією і вирішила провести відкритий захід до Дня пам’яті Героїв Крут. Я вибрала учнів 9 класу, адже, на мою думку, це вже достатньо дорослі діти. Вони, здається, були раді цій ідеї. Історія хлопців, простих студентів, які 29 січня 1918 року на залізничній станції Крути стали на захист свободи нашої країни, вражає та надихає. Наймолодшому з них було всього 16 років, як і нашим дев’ятикласникам зараз.
Сьогодні, 29-го, я вирішила провести коротку репетицію, щоб все встигло пройти без проблем. Але ось несподіванка — один з учнів виявився абсолютно не готовим. І, до того ж, він сказав, що не хоче брати участь у заході і почав переконувати інших щоб теж відмолялися.
– Але ж це така важлива дата! Ви ж розповідаєте про справжніх Героїв, які були фактично вашими однолітками.
– Ой, які вони герої! Просто тому, що загинули, і з цього зробили красиву легенду!
– Що за нісенітниці? А скільки людей готові піти і захищати свою ідею та незалежність країни? Зараз це, як ніколи, важливо!
– Та їх туди змусили йти, фактично використали. Як і зараз, пацанів просто кидають як гарматне м’ясо.
Ці слова мене просто відібрли в мене мову, і я відчула, як руки опускаються. Я зрозуміла, що цей хлопець не сам дійшов до такого висновку. Мабуть, це думка його батьків. Але найгірше те, що вони намагаються нав’язати ці жахливі переконання іншим. Ось чому я не змогла мовчати:
– Якщо ти не хочеш виступати – збирайся і йди геть!
– Ще уроки не закінчилися!
– Нічого! Посидиш вдома і історію України почитаєш!
Не пройшло й пів години, як мені зателефонувала мама цього хлопця і почала кричати.
– У вас немає права так поступати! Де написано, що дитина повинна брати участь у ваших заходах? Це ж не входить до шкільної програми! Ми звернемося до відділу освіти! Ми обов’язково звернемося!
– Звертайтесь, і я також звернуся! Ви справді вважаєте, що правильно навчати дитину не шанувати українських Героїв? Як можна таке робити в наш час, коли наша країна бореться за свою незалежність і життя її громадян?
– Ой, не перебільшуйте! Історію придумали як раніше, так і зараз, і часто це робиться, щоб було легше керувати людьми.
– Мені більше нема про що з вами говорити. І більше не хочу бачити вашого сина на своїх уроках!
Не можу сказати, чим усе це завершиться. Захід, який ми організували з дітьми, пройшов чудово і дуже сподобався всім. Мрію, щоб вже з раннього віку дітям розповідали про українських Героїв, як минулих, так і сучасних. А як ви думаєте, що я мала робити в такій складній ситуації? Як правильно реагувати на таких учнів?