Минулого тижня у моєї племінниці було весілля. Це мав бути особливий день для всієї родини, адже єдина донька моєї сестри Марії виходила заміж. Ми з чоловіком, Ігорем, отримали красиві запрошення, де все було докладно описано: місце, час і навіть дрес-код – приємні, ненав’язливі, спокійні кольори. Здавалося, що все було продумано до дрібниць.
Проте один нюанс спершу проґавили. У самому низу запрошення, дрібним шрифтом, було зазначено, що “родзинкою” весілля стане відсутність алкоголю. Чесно кажучи, була трохи здивована, але тоді не надала цьому особливого значення. Племінниця Христина і її чоловік, як знала, були прихильниками спортивного способу життя й зовсім не вживали спиртного. Я подумала, що, можливо, на столах дійсно не буде пляшок, але гості, за бажанням, зможуть щось замовити в барі чи десь поблизу.
Настав день весілля. Церемонія була гарною, зворушливою. Усе йшло гладко, поки не дісталися ресторану. Як тільки сіли за стіл, я відразу помітила: жодної пляшки вина чи чогось міцнішого на столах не було. Замість цього стояли графини з лимонадом, пляшки з кока-колою та якісь кольорові безалкогольні коктейлі. І тут я зрозуміла, що все серйозно – весілля мало бути абсолютно тверезим.
Настрій одразу зіпсувався. Ми з Ігорем обмінялися поглядами, і він, видно, теж був розчарований. Весілля без алкоголю?! Та як це взагалі може бути? Всі сиділи за столами, ніби на шкільній лінійці, навіть розмова між гостями не клеїлася. Спробувала розслабитися, але чим довше сиділа, тим більше роздратування накопичувалося. Згодом чоловік вирішив піти в інший зал, де був бар, але йому не дозволили купити собі алкоголь – це було категорично заборонено.
Це стало останньою краплею. Ми зібрали речі й просто пішли, навіть не попрощавшись. Я тоді думала: якщо молодята хочуть жити за своїми правилами, нехай так і буде, але гостей можна було б трохи поважати.
На наступний день все одно не могла заспокоїтися. Я відчувала, що наша щедрість не була оцінена. Ми подарували кругленьку суму (500 доларів), а натомість отримали вечір нудьги й дискомфорту. Тож набрала номер Марії:
– Привіт, – почала, намагаючись говорити спокійно. – Ти знаєш, я довго думала, але мушу сказати: ваше весілля було просто… бідним. Без образ, але, чесно, де це бачено, щоб на святі для рідні не було навіть краплі вина?
Сестра розгублено відповіла:
– Але ж це було бажання молодят. Вони так вирішили, і ми їх підтримали.
– А про гостей ви подумали? Ми з Ігорем подарували вам чималу суму. І за що? За те, щоб пити лимонад? Ми навіть нормально не змогли повеселитися! Ти повинна повернути нам половину того, що подарували. Це нечесно!
Марія замовкла на кілька секунд, а потім відповіла холодно:
– Знаєш, весілля – це не послуга, за яку треба звітувати. Подарунки ви зробили добровільно, а не заради того, щоб оцінювати наші рішення. Мені шкода, що вам не сподобалося, але ми нічого не будемо повертати.
Мене так обурила її відповідь, що просто кинула слухавку. Ігор, почувши цю розмову, тільки розвів руками:
– Ну, знаєш, люди тепер зовсім без совісті.
Отак ми залишилися не лише зіпсованими враженнями, а ще й з гірким осадом на душі. Здається, тепер я подумаю двічі, перш ніж іти на такі “модерні” весілля.