Моє життя завжди було наповнене турботами.
З 8 років мама виховувала одна, адже батько на чужині завів нову родину та просто кинув нас напризволяще.
Вона працювала, не покладаючи рук, щоб забезпечити гідне життя. Саме її сила і витримка стали для мене прикладом сильної жінки.
Але тепер, коли сама мати 2 дітей і чекаю на третього, розумію, що тривоги й страхи нікуди не зникають. Мого чоловіка звати Михайло. Завжди був надійним, опорою для родини. Але останнім часом усе змінилося…
Кілька днів тому сказав, що має їхати у відрядження. Для мене це стало справжнім шоком, бо за 10 років шлюбу це було вперше. У нього бізнес, і всі питання зазвичай вирішував на місці. Мовчала, але всередині все переверталося. Михайло швидко спакував валізи та поїхав геть.
І якось я випадково промовилася мамі за цю ситуацію.
– Доцю, впевнена, що це просто робота?
– Мамо, це ж Михайло. Він не такий, як тато.
– Ну дивися мені. Бо всяке може бути, я ж то прекрасно знаю.
Намагалась приховати сумніви, але погляд матері був промовистим. Після від’їзду чоловіка стало ще важче. Вдень крутилася між хатніми справами, уроками дітей та підготовкою до появи немовляти.
А ночами крутилася в ліжку, думаючи про Михайла. Він майже не дзвонив, а коли телефонував, голос був відчуженим. Іноді навіть здавалося, що на фоні чутно чиїсь голоси. Щоб не зійти з розуму, працювала.
Кілька місяців тому знайшла невеличкий підробіток онлайн. Михайло про це не знав. Не тому, що приховувала, просто не хотіла його турбувати. Але тепер подумала, що правильно зробила. Якщо раптом щось піде не так, маю хоч якісь свої гроші.
– Що це така напружена, доню? Щось не так?
– Та нормально, ма…
– Ану розказуй. Хто ж, як не мама, вислухає та розрадить?
Не витримала і розповіла все, чим думки забиті. Її очі розширилися від здивування, але і похвалила:
– Молодець, що не сидиш склавши руки. Ніколи не можна повністю покладатися на чоловіка. Ти ж знаєш, як це буває…
Вона замовкла, але знала, що в це все через батька.
Коли Михайло повернувся, стало трохи легше, але водночас з’явилися нові причини для хвилювання. Часто дзвонив телефон, і на екрані висвічувався невідомий номер. Його поведінка була дивною: раптом ставав нервовим, говорив уривчасто і швидко вимикав слухавку.
– Михайле, хто це постійно дзвонить?
– Співробітники. Справи по роботі. Ти ж знаєш, зараз нелегко.
– Михайле, я все знаю, ти щось приховуєш, правда?
Він здивовано подивився на мене:
– Що маєш на увазі?
Глибоко вдихнула і видала все, що накопичувалося в душі. Про дзвінки, про дивну поведінку, про страхи. Він мовчав, а потім зітхнув.
– У мене були проблеми на роботі. Один із наших партнерів хотів розірвати контракт, і мусив поїхати, щоб усе залагодити. Не хотів, щоб ти хвилювалась.
Його слова здалися правдивими, але я все одно відчувала гіркоту:
– Чому просто не сказав? Ми ж сім’я. Повинні підтримувати одне одного.
– Я боявся. Ти й так багато на себе береш. Не знав, як відреагуєш.
Тут і про роботу зізналась, аж легше стало. Вирішили, що не триматимемо таємниць, і разом з усім впораємось.
Того вечора ми довго розмовляли. І хоча всі відповіді я отримала, у мене все ще залишалося одне запитання: а чи зможу я знову довіряти йому так, як раніше?