Коли мій Артур привів Ганну – вона мені відразу не сподобалась. Щойно увійшла – почала все в моїй квартирі роздивлятись, немов оцінювати.
– Як вам вдалося таку квартиру отримати?
– Це квартира свекрів, батьки покійного чоловіка за радянських часів обіймали високі посади.
– І ви тут з ними жили?
– Так, коли повернулися з Києва. Я доглядала їх обидвох до останнього дня.
Я тоді згадала ті важкі часи. Чоловік постійно зникав на роботі, адже просто не хотів сидіти з хворими. А все впало на мої плечі. Свекруха була лежача, ще й характер мала зовсім не простий. Увесь час вередувала, ображалась, сварилась. Хай би що я робила – догодити не могла. Так тривало цілих десять років. Я зовсім про себе забула, адже увесь час була зайнята.
Тож цю квартиру я заслужила. Утім я ніколи не поводилась так, як Ганна. Була скромною і слухняною.
– І нащо вам одній трикімнатна квартира? Як комунальні оплачувати збираєтесь? Тарифи постійно підвищують.
– Нічого, впораюсь. Я опалюю лише вночі, щоб зекономити.
Я все сподівалась, що до весілля не дійде і вони розійдуться. Та Ганна міцно вхопилась за мого сина. І ось він вже й пропозицію їй зробив. Мене ж познайомили зі сватами: люди прості, сваха в магазині продає, сват – в охороні.
І ось перед весіллям син прийшов до мене поговорити:
– У Ганни є пропозиція! Її батьки допоможуть нам грошима, якісь заощадження я ще й маю. Ми вже пригледіли однокімнатну квартиру. Купимо її, ти туди переїдеш, а ми тут оселимось.
– Чого це?
– Ну сама подумай. Тесть дає нам 13 тисяч доларів, а ти нічого. Так буде чесно. Крім того, ти одна, а ми дітей плануємо, нам місце потрібне.
– Синку, цього не буде. Як хочете, то можете зі мною жити, я не проти. А я нікуди не переїду.
Згодом ми ще не раз повертались до цієї розмови. Та найцікавіше сталося на весіллі сина. В розпалі свята сваха вирішила сказати тост. Вона підняла келих і заявила:
– Як нам пощастило. Завдячуючи доброті мами нареченого, молоді зможуть будувати життя в гарній трикімнатній квартирі!
В мене очі на лоба повилазили. А всі гості почали плескати в долоні. Ганна підбігла до мене і обійняла.
– Я знала, ви не відмовите! Це ж заради онуків!
В день свята я вирішила нічого не казати. Та наступного ж дня подзвонила синові.
– Що за концерт влаштувала твоя теща? Нащо?
– Я не знаю, я думав, що вона з тобою про це говорила.
– Ні! Але й говорити немає про що! Викиньте це з голови!
– Мамо, ти поводишся не гарно! Перестань!
– Це ви так поводитесь!
Ми посварилися. Син сказав, що я його осоромила і вимкнув виклик. Я не розумію, чому усі вирішили, що я маю просто так віддати квартиру. А що як Артур ще розлучиться з Ганною? Що б ви на моєму місці зробили?