Я самотужки виростила доньку. Дала їй освіту, влаштувала заміж. Сподівалася, що тепер наше життя налагодиться. Та вона відштовхнула мене, і я досі відчуваю себе, як обпльована.

Чоловік покинув мене з маленькою дитиною на руках, тому виховувати доньку мені довелося самостійно. Звісно, я не могла забезпечити їй розкішного життя, але робила все можливе, щоб Поліна мала все необхідне.

Я постійно сподівалася, що з часом стане легше. Дочка закінчила школу й вступила в інститут. Незабаром вона вийшла заміж й переїхала до свого чоловіка.

Одного дня я спекла улюблені домашні булочки Поліни й вирішила відвідати молодих зі своїми гостинцями. Попереджати про візит не стала, щоб зустріч стала приємним сюрпризом. Однак донька непривітно відчинила мені двері й з порогу заявила:

– Ми не любимо непроханих гостей! Наступного разу краще попереджай заздалегідь, якщо захочеш прийти!

Таку реакцію я намагалася виправдати можливими проблемами в особистому житті доньки, тому не сприйняла її слів близько до серця. За чашкою чаю вирішила розпитати, що ж трапилося. Оскільки зятя не було вдома, Поліна вирішила розповісти про всі свої переживання, які вона довго тримала всередині себе.

Виявилося, що злиденне дитинство зіпсували їй ціле життя. Спочатку над донькою насміхалися в школі через убоге вбрання, а зараз вона одружилася із першим кращим чоловіком, аби вирватися з лап бідності. 

Я не сподівалася на такі зізнання, адже навіть не здогадувалася, що Поліна так почувається. Я давала їй все, що було в моїх силах, але насправді донька відчувала мою нелюбов до неї. 

Річ в тому, що її народження було незапланованим і небажаним. Я завагітніла після однієї ночі з п’яним сусідом, який не був готовим взяти на себе таку відповідальність. Все ж я не могла позбутися немовляти і була змушена тримати в секреті правду про її батька.

І під час цієї розмови я не зізналася, чому дочка не відчувала материнського тепла. Мені сумно, що її дитинство було нещасним. Я розумію, що у цьому виключно моя вина, адже я ніколи не говорила про свої почуття, чого й Поліну не навчила робити. 

Колись я наважуся на відверту розмову, а поки що не знаю, як діяти далі. Цікаво, чи зможе доросла донька коли-небудь пробачити мені?

Як ви вважаєте, чи зможе матір з дочкою залишити всі образи позаду й відновити свою відносини? Що для цього потрібно?

You cannot copy content of this page