— Чи довго вам ще платити за ці хороми? – Фаїна Георгіївна обвела поглядом велику кухню в кредитній квартирі сина та невістки.
— Вісім років, – не подумавши, випалила Карина.
— Так довго? Ви вже років з десять платите точно, – свекруха недовірливо подивилася на жінку. Їй здалося, що та навмисно бреше.
— Ми брали на п’ятнадцять років, – зауваживши, що чоловік зібрався заговорити, перебила його Карина.
— Усього сім пройшло? – скривила фізіономію Фаїна Георгіївна. — Мені здавалося, що ви брали, коли народився Санька.
— Ні, пізніше, – стояла на своєму невістка.
— Дуже шкода, – важко зітхнула жінка і стурбовано похитала головою.
— Чому? – Карина зобразила щире здивування.
Насправді вона здогадувалася, що свекруха не просто так завела про кредит і терміни його погашення.
— Нещодавно зустріла свою стару приятельку Тамару. Вона купила собі дачку. Каже, вже другий рік їсть свої помідори та огірки. Навіть кавуни та дині садить. Вони виростають не такі великі, як у магазині, але дуже смачні, – із захопленням промовила Фаїна Георгіївна та зробила невелику паузу.
Карина у свої двадцять п’ять років була досить недурною дівчиною і одразу ж збагнула, до чого хилить свекруху, проте вдала, що не зрозуміла, на що вона натякає.
— Я ось теж подумала, що мені не завадила б дача, бо сиджу в чотирьох стінах, часом не знаю, чим зайнятися, – задумливо промовила жінка.
— Купуйте, якщо хочеться копатися в землі, – байдуже озвалася Карина.
— Я б з радістю, та ось тільки грошей у мене таких немає, – награно зітхнула Фаїна Георгіївна. – Накопичила я всього трохи. Навіть на ганок не вистачить, – додала вона зі сміхом.
— Кредити ж ніхто не скасовував, – вирішила нагадати жінка.
— Та НУ! Які кредити можуть бути? По-перше, хто мені їх дасть? А по-друге, з чого я платитиму? До того ж сума потрібна пристойна, а мені, пенсіонерці, таку ніхто не дасть, – з сумом нарікала свекруха, сподіваючись, що Карина сама запропонує допомогу.
Однак через те, що жінка продовжувала мовчати, Фаїна Георгіївна продовжила тиснути на жалість.
— Ви б могли на вихідні приїжджати до мене, дихати свіжим повітрям, діток завели б і теж привозили до мене, – мрійливо промовила свекруха. – Дача всім потрібна!
— Нам з Яшею немає, – сухо заперечила Карина. – Я жила в селі і копатись у землі мені більше не хочеться.
— Я нікого і не прошу. Сама буду. Хто б мені тільки купив цю дачу, жінка опустила очі в підлогу.
— Ну так, мріяти не шкідливо, – натягнуто посміхнулася невістка і, зловивши на собі погляд чоловіка, похитала головою.
Яків знизав плечима і продовжив мовчки слухати мрії матері з приводу дачі.
— А ти чого мовчиш, синку? – Фаїна Георгіївна дивилася на чоловіка. — Що думаєш із цього приводу?
— Затія, звичайно, гарна, але, як завжди, все впирається в гроші, – ледве чутно промимрив Яків.
— Я ж не просто так завела розмову щодо іпотеки, – свекруха вирішила не тягнути гуму і перейти до справи. — Я чомусь думала, що ви платите іпотеку набагато довше. За моїми підрахунками, вам залишалося рік-півроку. От і хотіла запропонувати взяти кредит під дачу. Вона все одно вам би потім дісталася.
— Ми збільшили час, щоб менше платити суму, – почала викручуватися Каріна. — Не тягнули стільки. По двадцять дуже важко виходило.
— Так? Дивно, що мені ніхто нічого не сказав, – ображено промовила Фаїна Георгіївна.
— Не вам же її виплачувати, – усміхнулася жінка у відповідь. — Забули, мабуть…
— Можливо воно й так, – свекруха перевела задумливий погляд із невістки на сина.
На її погляд чоловік зрозумів, що мати чекає від нього підтримки або обіцянки про неї.
— Ми б не відмовилися теж від дачки, якби встигли виплатити свій кредит, — Яків винувато глянув на Фаїну Георгіївну.
Однак чоловік одразу прикусив язика, спіймавши на собі розгніваний погляд Карини, який говорив про те, що якщо він надумає проговоритися, розлучення не уникнути.
— Так, дуже шкода, – жінка похмуро опустила голову. — Точно нічого не можна зробити? Може, ви можете ще продовжити іпотеку? А заощаджені гроші підуть на дачку? – з надією додала вона.
— Ми дізнаємося, – пообіцяла Карина свекрусі, боячись, що чоловік може їх видати необережним словом.
Обнадійлена Фаїна Георгіївна розпрощалася із родичами та поїхала на таксі додому. Щойно машина від’їхала від під’їзду, Яків запитливо глянув на дружину:
— Я не розумію, навіщо ти пообіцяла мамі допомогти? На твою думку здавалося, що ти проти.
— Обіцяти – не означає зробити, – задоволено посміхнулася Карина. — Я не хочу, щоб твоя мати знала про те, що ми закінчуємо платити кредит. Ось у неї пам’ять – такій можна лише позаздрити. Я знаю, що вона не відчепиться, якщо знатиме, що ми можемо дозволити взяти собі кредит. Однак, я не хочу, щоб ми вішали собі на шию ще одне ярмо. Я сплю і бачу, коли ми нарешті закриємо кредит. Жодних кредитів більше! Не вздумай їй проговоритися!
— Ти впевнена, що нам точно дача не потрібна? Вона ж коштує не стільки, як квартира, — збентежено пробурчав Яків, якого раптом почала мучити совість.
— Ні! – войовничо заявила жінка. – Жодних дач ми на собі вішати не будемо. До того ж твоя мама явно хоче не просто дачку, а непоганий котедж, який буде вартувати половину нашої квартири. Ще на п’ять років через неї залазити у борги? Ну вже ні!
Яків прикинув, що Карина в чомусь має рацію. Хотілося пожити без боргів.
— Дорогий, нам буде, куди витратити заощаджені кошти, – жінка підійшла до чоловіка і обійняла його за плечі. — На відпочинок зрештою з’їздимо. Скільки років ми вже нікуди не вибиралися?
— Ну так, – відразу ж пожвавішав чоловік і охоче підтримав ідею Карини.
Через три місяці подружжя закрило кредит. Яків хотів відзначити цей день, але дружина обсмикнула його.
— Жодних свят. Не дай боже твоя мама дізнається…
— Як вона дізнається? – сердито насупився чоловік. – Тепер ховатимемося від мами? Тоді ми і у відпустку не зможемо поїхати. Скільки років ти збираєшся переховуватись? Рано чи пізно все одно доведеться сказати правду.
— Якщо вона дізнається, то почне тиснути на нас, і ти не зможеш їй відмовити, – сказала Карина. – Я ще раз хочу повторити, що ми не купуватимемо для неї дачу.
Яків у відповідь кивнув головою, показавши дружині, що він чудово почув її слова.
— Чому ми просто не можемо сказати їй правду про те, що не хочемо дачу? Ти хочеш, щоб ми, як і раніше, стогнали з приводу того, як важко платити кредит? – посміхнувся чоловік. – Та я на весь світ готовий кричати, що ми більше не раби банку, а ти змушуєш мене ходити похмурим і не показувати свою радість.
— Скажи, і твоя мати одразу ж причепиться, як муха, – заперечила Карина.
Прокрутивши мізками, Яків вирішив, що краще робити так, як каже дружина, щоб не посваритися з матір’ю.
Близько року вони зберігали таємницю про те, що виплатили кредит. Однак на одному із сімейних свят чоловік випадково проговорився.
Фаїна Георгіївна, дізнавшись про це, підняла пилюку до стелі. Вона почала вимовляти синові та невістці за те, що вони весь цей час займалися обманом. Жінка настільки образилася на них, що пішла зі свята та перестала з ними контактувати.