Ірина Кіндратівна ніколи не приховувала від сина того, що незадоволена його вибором. Та й від невістки жінка теж не збиралася ховати своє ставлення. При кожній зустрічі свекруха починала з Юлею сварку, уникнути якої було дуже важко.
До того ж Ірина Кіндратівна мала моду заявлятися у орендовану квартиру сина без попередження. Якось вона взяла в нього ключі та так і не повернула.
— Це хто тут у нас? – З порога пробасила жінка, побачивши в порозі чоловіче взуття.
Безцеремонно, не спромігшись роззутися, розлючена свекруха влетіла на кухню.
Очам жінки, як їй здавалося, відкрилася страшна картина: невістка сиділа за столом з якимсь чоловіком і, обклавшись паперами, вела розмову.
— Хто цей мужик? – проскреготіла зубами Ірина Кіндратівна.
— Вас вітатись не вчили? – Юля витончено обсмикнула свекруху.
— Я питаю, хто це такий? – почервоніла жінка, знову озвучивши своє запитання.
— Це мій колега! Ми обговорюємо проект! – Закричала їй у відповідь дівчина, вирішивши, не стримуватися.
— Ану давай звідси! – Ірина Кіндратівна підскочила до незнайомого чоловіка і штовхнула його в спину.
— Ви не маєте права командувати у чужому домі! – Юля стукнула по столу кулаком.
— Маю! Мій син оплачує оренду цієї квартири! – Рикнула їй у відповідь свекруха.
Зрозумівши, що зараз розпочнеться скандал, колега дівчини швидко попрощався та пішов. Як тільки він зник, Ірина Кіндратівна різко заспокоїлася і бухнулася на його місце.
— Вирішила мого син обдурити?
— Що за нісенітницю ви несете? – закотила очі невістка.
— Я вчора приходила до вас та побачила твої папери! – грізно промовила жінка. – Ти купила собі квартиру?
— Хто вам дозволив лізти до моїх речей? Вам не здається, що ви зовсім знахабніли? – від злості почервоніла Юля.
— Цю квартиру оплачує мій син, тому куди хочу, туди і лізу, – парирувала у відповідь Ірина Кіндратівна, яка не бачила в цьому нічого поганого. — Ти купила квартиру?
— Кімнату! Якщо дивилися папери, то мали побачити, – дівчина схрестила руки на грудях.
— Женя знає? – сухо поцікавилася жінка.
— Знає, – процідила невістка, але тон її голосу переконував у протилежному.
— Цікаво, і чому вона оформлена лише на тебе? А як же мій синок? – недовірливо примружилася свекруха.
— Тому що я працювала і заробила на неї, – незворушно відповіла Юля.
— На операцію зі збільшення грудей ти теж сама заробила? – посміхнулася жінка.
— Тобто, поки мій син оплачує цю квартиру, ти нишком накопичила на покупку кімнати і зробила собі груди, витративши велику суму? – набула Ірина Кіндратівна.
— Все саме так! І що з того? – Закотила очі дівчина. — Повторюся ще раз! Я сама на все це заробила!
— Може, тоді вам варто поїхати до твоєї кімнати і збирати гроші на розширення? — Жінка стала нервово стукати кінчиками пальців по кришці столу.
— Ні, я хочу жити у квартирі!
— Навіщо тоді купила кімнату? – не вгамувалася ніяк свекруха, намагаючись вивести невістку на чисту воду.
— Купила тай купила. Житло ніколи не буде зайвим, їсти не просить, – пробурчала Юля, не бажаючи розвивати цю тему.
— Себе підстрахувала! – рішуче грюкнула по столу долонькою Ірина Кіндратівна. — Ось ти змія! Я в тобі не помилилася! Поки мій син горбиться і відкладає гроші на покупку квартири, ти собі купила кімнатку, щоб злиняти у разі чого!
— Не набридло ще? – спохмурніла невістка.
— Я ще в сина спитаю, чи в курсі він того, що ти твориш, – жінка, наче жалена, схопилася з місця.
— Запитуйте заради Бога, – скривилася дівчина.
Ірина Кіндратівна грізно зиркнула на невістку і з рішучим виглядом пішла на вихід.
— Ключі залиште! – Крикнула їй услід Юля.
— Обійдешся! – долинула до її вух відповідь свекрухи, яка за кілька секунд голосно грюкнула вхідними дверима.
Свої погрози жінка привела у виконанні, щойно залишила орендовану квартиру сина.
— Женю, ти знаєш, що твоя дружина купила собі кімнату? – гордовито поцікавилася мати.
— Яку кімнату? – трохи злякався чоловік.
Свекруха почала розповідати синові про те, як дізналася, що Юля нишком обзавелася своєю житлоплощею.
— Нічого страшного, – вислухавши її розповідь, відповів Женя. — Можливо, здаватиме і отримуватиме з цього гроші.
— Серйозно? І це все, що ти можеш сказати? – Вигукнула жінка, яку реакція сина обурила.
— Мамо, не бачу в цьому нічого поганого…
— Вона не сказала тобі! Невже в тебе не виникло питання: чому? – лютувала Ірина Кіндратівна.
Ну не сказала, значить, порахувала, що так буде краще, – промимрив Женя, і жінка з жахом усвідомила, що виростила пухлину, яким всі можуть зневажати.
Не бажаючи слухати його марення, мати кинула слухавку і залилася горючими сльозами. Проте за кілька хвилин вона раптом усвідомила, що не має наміру здаватися.
Близько двох тижнів Ірина Кіндратівна не спілкувалась із сином, але напередодні його дня народження знову заявилася на квартиру до молодих.
— Я тобі подарунок принесла! – пробурчала жінка, щойно Женя відчинив двері.
Не входячи до квартири, вона почала ритися в пакеті, чим ввела сина в легкий стопор.
— Мам, може, ти таки пройдеш усередину? – зніяковіло запросив чоловік.
— Ні, я ненадовго, – пробурчала мати і, витягнувши з пакета два шоколадні яйця, простягла Жені. – Це тобі, раз своїх досі не отримав!
Чоловік злякано взяв з її рук дивний подарунок і різко почервонів. Він чудово зрозумів, про що говорила мати.
— Я завжди вважала, що виростила тебе мужиком, а виявилося, що ганчіркою…
— Мамо, Юля сама заробила на кімнату!
— Ви живете разом, і вона повинна з тобою рахуватися! Якщо, звісно, планує й надалі жити разом. Хоча я бачу протилежне! – грізно промовила Ірина Кіндратівна і тупнула ногою.
— Мам, ми самі розберемося! – роздратовано проскреготів зубами Женя і зачинив двері перед обличчям матері.
— Ти ще згадаєш мої слова! – Прокричала у відповідь жінка і втекла вниз.
П’ять років Ірина Кіндратівна чекала, поки Юля нарешті покине її сина, і він прибіжить до матері з покаянням. Однак цього не сталося, і жінці довелося визнати, що вона помилялася.