— Ну що, синку? Ви з Міланою ухвалили рішення? – Запитала Алла Михайлівна, складаючи список продуктів на новорічний стіл.
— Ми зустрічатимемо з вами, — відповів Рома. – Мілана погодилася.
— Чудово. Значить, не змінюватимемо традиції. Зустрічаємо Новий рік усією родиною, — зраділа Алла Михайлівна.
— Юрко з Лерою теж приїдуть?
— Обіцяли. Якщо ви не проти, я ще тітку Аню покличу. Вона скаржилася, що нема з ким зустрічати…
— Ми не проти, звичайно, — посміхнувся Роман. Він був у передчутті свята. Особливо Роман радів, що цього разу з ним буде його наречена. Саме в такому статусі Мілана їхала у гості до майбутньої свекрухи.
Молоді люди зустрічалися лише три місяці, але Рома був закоханий і одразу зрозумів, що це справжні почуття. Тому він досить швидко вирішив одружитися.
Алла Михайлівна була не проти, хоча здивувалася, що син ухвалив рішення у такий короткий термін.
— Може, ви придивитеся один до одного довше? — м’яко спитала вона.
— Кращої дівчини не знайти. Мілана дуже красива, доглянута та жіночна. Ідеал! — коли син говорив про наречену, його очі спалахували. Алла Михайлівна подумала, що якщо Рома настільки щасливий поряд з нею, то нехай буде так, як хоче. Алла Михайлівна сподівалася, що молоденька красуня зможе знайти до серця сина не тільки найкоротший і найлегший шлях, а й більш дорослий — той, що полягав у вмілому створенні та підтримці сімейного вогнища. Принаймні так сталося зі старшою невісткою, Лерою.
Вона була молоденька і майже нічого не вміла, коли виходила заміж за старшого сина Алли Михайлівни, Юрія. Але її любов і бажання зробити чоловіка щасливим, а також допомога свекрусі допомогла Лері освоїти непросту роль ідеальної дружини.
Так і Мілана, на думку Алли Михайлівни, змогла б згодом «еволюціонувати» в кращу версію жінки, а її краса нікуди б від неї не поділася.
Мілана не хвилювалася. Вона була впевнена, що сподобається родичам Роми. Вона спеціально купила шовкову сукню, яка вигідно підкреслює її фігуру і фантазійний комплект, яким планувала здивувати нареченого після офіційної частини банкету.
— Любий, я вибираю туфельки. Мені треба знати, в якому костюмі ти будеш, — спитала вона.
— Я не буду в костюмі. Одягну теплий светр з оленями та спортивні штани. У нас усе по-сімейному.
— А як мені вибрати туфлі?
— Та які туфлі? Тапочки бери.
Мілана засміялася. Вона подумала, що Рома жартує і купила босоніжки, які найкраще підійшли до сукні. Щаслива наречена знала, що в її нареченого багата сім’я, квартира в центрі… і вважала, що вони зустрічатимуть Новий рік із “устрицями та чорною ікрою”.
Але коли Роман приїхав за нею 31 грудня у спортивній куртці та лижній шапочці Мілана здивувалася.
Роман же дуже здивувався, коли Мілана сіла в машину в тонкому кожушку і на шпильках.
— Чому без шапки?
— Зачіску не хочу зіпсувати. А ось ти начебто з лісу.
— Я не з лісу, я до лісу.
Мілана знову засміялася. Вона знала Романа як жартівника. Він любив розіграші і часто жартував з їхніх спільних друзів.
— Впевнена, що тобі не треба щось тепліше? Ми залишимося ночувати, тобі потрібно щось зі змінного одягу?
— Ти ж знаєш, що я вважаю за краще спати без зайвих речей, — Мілана спокусливо посміхнулася Романові і він, знизавши плечима, поїхав.
— На мою думку, ми їдемо від центру… ти хотів заїхати кудись? – Захвилювалася Мілана.
— Я не сказав? Брат просив забрати їх із дружиною.
— А добре.
Мілана щось щебетала, поки Роман гнав автомобіль дорогою. Через хвилин тридцять вони справді зустріли Юру та Леру. Роман допоміг завантажити сумки. На відміну від молодшого брата, старший накупив продуктів, а його дружина приготувала кілька салатів до святкового столу.
— Як настрій? — спитав Юрко.
— Чудово, — посміхнувся Рома.
— Привіт, Мілано. А ти не надто легко одягнена? Передають морози… — Лера звернула увагу на майбутню невістку. А та, у свою чергу, зазначила, що Лера зібралася святкувати Новий рік у гірськолижних штанях та шапочці.
— «Мабуть, після весілля усі жінки розслабляються. Ні зачіски, ні макіяжу… а потім дивуються, чому чоловіки гуляють від таких дружин», – подумала Мілана. Але вголос вона цього не сказала.
— Я вирішила святково одягнутися. Все-таки Новий рік, – відповіла вона. — А що в Алли Михайлівни вдома холодно?
— Тепло. Мама сказала, що нагріла.
— Тоді проблем не виникне.
Мілана згадала, що не виклала фотографію в соціальні мережі і на якийсь час сконцентрувала увагу на телефоні. Коли вона підняла погляд і подивилася у вікно, то виявила, що машина виїжджає зі звичної дороги.
— Ми ще когось забираємо? — насупилась вона.
— Ні…
— А куди ж ти нас везеш? Ми вже довго їдемо.
— Все правильно. Нам їхати приблизно дві години, — Роман показав екран навігатора Мілані, і та ахнула.
— Я не розумію… хіба ми їдемо не до твоєї матері?
— До неї, мабуть.
— Її квартира була у центрі. Чи я чогось не знаю?
— Мілан, ми зустрічаємо Новий рік за містом. В нашому домі. Ром, ти не попередив свою дівчину? – Юрко свиснув.
— Я ж тобі казав… — Роман розгубився.
— Ні, – наполягала Мілана.
— Мабуть, ти не так зрозуміла.
— Звісно, я завжди все не так розумію. — Мілана була роздратована. — І де це ваш будинок?
— У хвойному лісі. Прекрасне місце, я розповідав тобі.
— Ось чому ви так дивно одягнені?
— Мілан, не ображайся, але дивно в цьому випадку одягнена ти. Ми якраз одяглися за погодою, — відповів Юра, але Роман подивився на нього і той замовк.
— Не хвилюйся, там гарна, тепла і затишна хата, — заспокоїла Лера.
— Ми ж хотіли у сімейному колі відсвяткувати Новий рік, — Рома взяв її за руку.
— Я розумію, але ти мав мене попередити.
— Добре, вибач, — Романові було простіше визнати свою «вину», щоб не сваритися з Міланою. Він точно пам’ятав, що казав їй і про традицію сім’ї, і про гарний ліс, і про ковзани, на яких зазвичай каталися просто на озері біля будинку. Йому здавалося, що Мілана слухала, але найімовірніше дівчина в той момент була зайнята своїм телефоном. Мілана часто витала в хмарах, і, здавалося, що головним її завданням було протягом дня зробити якнайбільше знімків і поділитися ними в соцмережах.
Ось і зараз Мілана робила мільйонний кадр свого обличчя. Їй подобалося фотографуватись у салоні іномарки Романа.
— Гаразд, якщо будинок теплий і я зможу там ходити на підборах, то я згодна. Заради тебе, Романе, — Мілана знову посміхнулася нареченому і прийшла до тями.
Залишок шляху вони їхали мовчки. Алла Михайлівна вже чекала на синів.
— Я за лопатою, — сказав Юрко. Зазвичай вони з Ромкою вдвох чистили доріжки, щоб було зручно ходити. Але цього разу Мілана Рому не відпустила.
— Що я робитиму без тебе?! Ходімо до хати.
— Може, мамі потрібна допомога… — натякнув Рома, але Мілана натяків не зрозуміла. На відміну від Лери, яка одразу пішла на кухню, Мілана схопила Рому та змусила його фотографувати наречену у всіх «локаціях». І біля каміна, і біля ошатної ялинки, і навіть на старому кріслі.
— Не дуже, звичайно… але зійде.
— Тобі тут не подобається? — засмутився Роман.
— Я просто не думала, що багата сім’я має такий скромний котедж.
— По-перше, ми не такі вже й багаті, — хмикнув Роман, а по-друге, цей будинок будував тато. Ми спеціально нічого не міняємо тут. Меблі обрані з любов’ю. У новомуне буде стільки душі.
Мілана знизала плечима. Будинок був добротний, але на котедж з картинки не був схожий, що засмутило дівчину.
Вона зробила ще кілька знімків і вирішила опублікувати в соціальних мережах, але виявила, що її мобільний інтернет не працював.
— У вас є вай-фай?
— Минулого тижня був сильний ураган, і сталася аварія. У селищі тільки недавно відновили електропостачання, а ось мережі немає, – повідомила Лера, пробігаючи повз.
— Це жарт?! Як мені публікувати?
— Пам’ятаєш про нашу розмову, що нам треба більше часу проводити в реальному світі? Я ще назвав це «цифровий детокс», — Роман спробував заспокоїти наречену, але Мілана була несамовита.
— Мало того, що привіз мене в цю глухомань, то ще й залишив без зв’язку!
— Ром, мама просить допомогти з нарізкою, – пробігаючи назад, сказала Лера.
— Добре, зараз… — він глянув на Мілану.
— Я не робитиму нічого! У мене свіжий манікюр, – Мілана підняла долоню, зупиняючи Романа.
— Добре, просто посидиш поряд. А я допоможу мамі.
Вони пішли на кухню, і Мілана на якийсь час зробила задоволене обличчя. Їй не хотілося псувати враження про себе. Вона сіла на крісло і гарно плескала віями, поки інші пані готували частування. Незабаром усе було готове.
— А тепер ми пішли упорядковувати себе. З вас прикраси столу. Постелити на стіл скатертину зможеш? – Запитала Мілану Алла Михайлівна.
— Не знаю…
— Я допоможу, – Рома й тут не покинув наречену. Він і скатертину розстелив, і тарілки розклав, і келихи розставив.
— Невже у вас немає келихів-мартинниць?
— Ем… — Роман замислився.
— Келихи лежать у ящику. А ви привезли напій?
Роман похитав головою. Він зовсім забув, що Мілана вибіркова у напоях.
— Що? Хочеш сказати, що наливати нема чого? – Мілана подивилася на нареченого з невдоволенням. — А сік Ананасовий? Тільки не кажи, що також не привезли?
— Ми привезли апельсиновий, вишневий та томатний. Брали на свій смак, – відповіла Лера.
— А що мені пити в такому разі?
— Ром, може, в магазині є щось?
— Наша крамничка 31 грудня о 21.00 точно закрита.
— Сходи і дізнайся! – Наполягла Мілана. Романові довелося бігти на інший кінець селища, але там, звичайно, було закрито.
У результаті він повернувся із порожніми руками. Мілана вже не стримувала невдоволення.
— Поїхали до нормальної крамниці. Я не хочу сидіти за столом із порожнім келихом! Мало того, що тут одні майонезні салати, так я ще й випити не зможу!
— Мила, найближча велика крамниця лише за тридцять хвилин їзди. Дорогу замело, ми можемо не встигнути до свята.
— У мене й так жодного свята не буде! Я розраховувала зовсім не на це! Ми мали святкувати в центрі міста, а потім поїхати до клубу!
— Ми вирішили, що поїдемо до клубу в ніч із першого на друге.
— У ніч першого! – Сперечалася Мілана.
— Не лайтеся. Це ж Новий рік. Він буває раз на рік. А клуби працюють постійно, — Юрко спробував переконати Мілану, але та не хотіла слухати.
— У місті салют, тусовка, музика… а що тут? Блакитний вогник по телевізору?
— Ми маємо бенгальські вогні. Салют ми не купуємо після смерті батька.
— Відвези мене до міста, — зрештою психанула вона.
— Куди?! — перепитав Роман
— В місто. Я передумала зустрічати Новий рік тут.
Мілана накинула шубку і вийшла надвір, чекаючи, що Роман піде за нею. Але молодик чомусь не пішов.
У результаті Мілана стала і була змушена повернутися.
— Що у вас трапилось? Чому не за столом? — Алла Михайлівна насупилась. Вона чекала, що у вітальні чекатиме дружня атмосфера свята. Але за столом сидів лише Юрко. Лера пішла за салатами, а Рома дивився у вікно, схрестивши руки на грудях. — Що трапилось?!
— У цій глушині навіть таксі не викликати! Романе! Зроби що небудь! – Процідила Мілана. Вона зосереджена на своєму гніві і чула питання потенційної свекрухи.
— Я можу роздати інтернет. У мене гарний зв’язок. Рома, будь ласка, виклич Мілані таксі. І якщо хочеш, можеш їхати з нею, – сказала Алла Михайлівна.
— Ні, мамо. Я залишусь. Традиції порушувати не буду. – сказав Рома.
— А як же я?! Невже старі дурні традиції важливіші за мене?!
— Простіше знайти іншу дівчину, ніж міняти сімейні підвалини, — сказав Рома. Він справді викликав таксі і просто під бій курантів виставив Мілану за двері.
Більше вони не спілкувалися. А наступного року Роман навів іншу, більш лояльну дівчину, з якою незабаром одружився.