— Марійка? А чого в гості не заходиш? — Галина Степанівна схрестила руки на грудях та перекрила закоханим дорогу.
«Догодилося ж піти через парк», — пошкодувала Маша, виходячи трохи вперед, ніби бажаючи закрити собою хлопця. Але Кирило був високим, і мініатюрна Маша не змогла його сховати від тітки.
— А що то за красень-чоловік? — Галина Степанівна примружилася, завалюючи запитаннями, доки Маша думала, що сказати.
— Я наречений Марії. Кирило, – він вийшов уперед.
— А я тітка Галя. Тітонька Маші. Приємно познайомитися. Що ж ти, люба, від нас такого нареченого ховаєш?
— Я не приховую. Просто не було часу показати.
— Звичайно розумію. Може, зайдете на чай?
— Ні Вибачте. Ми поспішаємо.
— Куди це?
— По справах. Дочці та онукам привіт передавайте.
Маша смикнула Кирила за рукав і буквально потягла вперед, щоб скоріше втекти від тітки.
Але вони не встигли вийти з парку, як телефон Марії завібрував. Дзвонила мама.
— Так? — Маша вже припускала, про що буде розмова.
— Маша, мені щойно дзвонила сестра. Вона сказала, що ти з нею поговорила дуже грубо! І взагалі, що за чоловік із тобою? Чому я дізнаюся, що в тебе з’явився наречений від сестри? Хто він? Коли прийде просити руку та серце? І взагалі мені треба знати, за кого зібралася моя дочка! — мама говорила все це підвищеними тонами.
Якби Маша бачила її в той момент, вона помітила б, як мати трималася однією рукою за серце, а іншою намагалася вимірювати тиск. Телефон був на гучному зв’язку, про що свідчили сторонні шуми.
— Марійка! Ти що, води в рот набрала? Приїжджайте з Кирилом сьогодні! Інакше я ображусь!
Мати скинула виклик, і Маша зітхнула:
— Сьогодні ми йдемо на вечерю до мами… Ресторан доведеться скасувати.
— Ну, гаразд… Я давно хотів познайомитися з твоїми батьками. Не хвилюйся, Маша, все буде добре.
— Тільки маю одне прохання…
Кирило засміявся. Він обійняв Машу і кивнув головою.
Добре. Не хвилюйся, люба. Я зроблю те, що ти просиш.
— Здрастуйте, тьотю Маша! А ви що, йдете? – На порозі стояла Ірина, племінниця Маші.
— Так… а ти чого прийшла?
— Мене мама відправила до вас… робити уроки.
— Ось як? – Марія глянула на племінницю. Іринка навчалася у п’ятому класі мовної школи. Її перевели туди рік тому, і дитині було важко наздогнати однолітків. За репетиторів батьки платити не хотіли, а ось до тітки Маші відправляли стабільно. Спочатку дзвонили «проконсультуватися», повисаючи на телефоні по 2 години, так що у Маші потім весь вечір боліла голова, потім почали кликати Машу в гості, підсовуючи підручники і просячи “п’ять хвилин” приділити їх донечці, а потім і зовсім почали приходити «в гості» цілою хатою.
А тепер така ось історія… Іринка прийшла сама. Прямо зі школи. З рюкзаком. У Маші завібрував телефон.
— О, твоя бабуся дзвонить… Алло? Галино Степанівно, я вас слухаю…
— Привіт, Машенько! До тебе Іринка йде, ти її зустрінь… Вона зі школи, голодна… Ти її нагодуй і перевір, щоб уроки були зроблені. А ввечері Костя по неї приїде.
— Галино Степанівно, у мене справи.
— Які справи у студентки? Пам’ятаю свою молодість, одні гулянки! — засміялася Галина Степанівна.
— У мене справді справи. Я влаштувалася на підробіток. Перекладачем.
— Чудово! Візьми Іришку з собою, хай подивиться, як працює бюро перекладів. Вона мріє бути такою, як ти! Розумною, красивою, досконало володіти трьома мовами! А, до речі, у Ірішки, з наступної чверті розпочнеться французька, ти б її «нашмагала», щоб вона була підготовлена.
— Галино Степанівно, я французької мови не знаю.
— Так? А мама казала…
— Не знаю, що казала мама, але я не володію французькою. Тільки англійською, німецькою і трохи знаю іспанську.
— У такому разі я поговорю з педагогом і попрошу, щоб нашій Ірочці поставили німецьку. Так. Вирішено.
— Галино Степанівно, вирішуйте самі, що вам треба. Я запізнююсь…
— Надішли мені адреса бюро, Костя приїде о 19.00 за донькою.
— Загалом мені не можна приводиит з собою дітей.
— Ну, що за напасть? І як бути? У нас все на роботі…
— Не знаю, Галино Степанівно. Я можу викликати таксі та відправити Ірину до вас на роботу.
Після недовгих суперечок бабуся Іри таки зрозуміла, що умовити племінницю не вийде. Марія виявила небувалу впертість.
Проте родичі не відстали. Тепер до Маші почали ходити по черзі. Чекали її біля офісу бюро перекладів, приїжджали дивлячись на ніч, притягуючи з собою нещасну школярку.
— Дуже складно вчитися! Іра нічого не розуміє! А вчителі як спеціально знущаються! Машенько, люба, ну, поясни ти їй, що тобі важко? — навперебій просили батьки Ірини. У результаті Маша здалася. Вона виділила час і дівчинка стала стабільно приходити займатися до неї. Уроки дали плоди — Ірка трохи підтягнула англійську. На цьому наголосили педагоги, і по школі пройшла чутка, що є відмінний репетитор, який працює безкоштовно “для своїх”.
Про це Маша дізналася, коли Іра прийшла з подружками. Дівчатка заявили, що тепер вони займатимуться разом у Маші.
Маша була здивована, вона не знала, що робити.
— Телефонуйте батькам, — сказала вона. Одна з дівчаток простягла їй свій телефон.
— Алло, Маріє? Ми за рекомендацією Галини Степанівни, бабусі Іринки. Бажаємо, щоб ви наших дівчаток підготували до перевірочних робіт.
— Я не веду заняття.
— А з Ірою займаєтесь.
— Це було як виняток.
— Ну і наших дівчаток візьміть, як виняток! Що вам важко? Де одна, там і три!
— Ні.
— На якій підставі?
— Просто ні. І все.
Маша вкрилася плямами від хвилювання. Вона не думала, що людське нахабство не має меж.
— Дівчатка, ваші батьки чекають на вас вдома. Вирушайте додому, і до мене не приходьте.
Маша зробила паузу, а потім звернулася до Іри:
— Більше я займатися з тобою не буду. Якщо тобі не вистачає шкільних знань, шукайте репетитора. Я не маю ні часу, ні бажання продовжувати уроки. Зрозуміла?
— Так.
Іра кивнула і повела подруг. А ввечері стався скандал. Мама Маші після розмови із сестрою буквально закипіла.
— Ну, що за дочку я виростила?! Жодного такту! Вони до тебе, як до рідної людини звернулися по допомогу… А ти?
— А я допомогла. Але безкоштовно працювати з половиною класу Ірини я не маю наміру. У мене є особисте життя, а з цим репетиторством я взагалі з підручників не вилажу!
— Чому з половиною класу? — мати трохи вщухла, і Маші вдалося пояснити ситуацію.
— Ясно. Вони теж добрі. Я поговорю з Галкою.
На щастя, результат розмови Маша не застала – її запросили на стажування до іншої країни.
Насамперед Маша поміняла телефон, щоб родичі дозволили їй жити, позбавивши своєї уваги та відео зустрічей з Іриною для продовження занять. Галині Степанівні довелося найняти нормального репетитора за гроші.
За два роки спокійного життя Маша відвикла від настирливих родичів, тому повернувшись, вона познайомила родину зі своїм хлопцем, Іваном. Він був юристом, про що мав необережність доповісти. І помчало…
— Вань, у нас із сусідами біда… Вони нас притопили, а хочуть перенести відповідальність на керуючу компанію. Може, проконсультуєш, як бути? — зателефонувала двоюрідна сестра, коли Маша та Ваня були у кіно. Як знайшла особистий номер Івана, було загадкою.
— Ми дивимось фільм, я зараз не можу говорити.
— Ну, так вийди, у нас термінове питання!
Іван, відповідальний і культурний, не став відправляти потенційну родичку в пішу подорож. Він вийшов із зали і зайнявся з’ясуванням, хто має рацію, хто винен. Фільм він пропустив, побачення не вдалося.
За кілька днів до нього звернулася подруга двоюрідної сестри Маші. Потім її чоловік, сват та брат. «Безкоштовний» юрист виявився просто необхідним для кожного члена сім’ї. Дзвонили в робочий та неробочий час, буквально з ліжка витягували, щоб поставити питання «життя та смерті».
— Маша, коли це припиниться? У мене повно друзів та знайомих, але тільки твої родичі мені телефонують і вимагають відкласти всі справи та поспішати на допомогу. Я вже боюсь телефон брати. А поміняти номер не можу, адже мені ще й клієнти дзвонять! До речі, про клієнтів… Учора мій постійний, який приносить мені великі гроші, не зміг додзвонитися з дуже важливого питання та звернувся до іншого юриста! Через твою рідню я втратив клієнта!
Маша розуміла, що Іван має рацію. Але його тон був надто грубим, обурення переросло у сварку, і в результаті міцна пара, яка планувала весілля, розпалася.
— Ну й гаразд, знайдеш собі іншого! Подумаєш який! І юрист із нього ніякий… Довелося до платного йти з моєю справою, цей Ваня не зміг підказати, як вчинити… — скаржилась Галина Степанівна. Маша мовчала. Їй не було шкода юриста Івана, вона шкодувала, що втратила непоганого хлопця, з яким зустрічалася цілий рік!
Любов рідні до безкоштовних послуг поширювалася як на Машу так її хлопців, а й навіть її подруг. Так Маша ледь не втратила найкращу подругу, з якою вони товаришували ще зі школи. А все через те, що мати Іришки випадково знайшла її на сайті послуг нігтьового сервісу та дізналася у майстрі подругу сестри.
Вона прийшла на манікюр до подруги Маші та відмовилася платити!
— А хіба ти для своїх не зробиш знижку?
— П’ять відсотків можу зробити. На перші відвідини.
— Але ж це дуже мало! І взагалі я хотіла інший дизайн. Мені не подобається!
— Я можу спиляти те, що вийшло. Ідіть до іншого майстра.
— Не треба, — жінка незадоволено пішла, кинувши на стіл гроші. Того вечора Маша отримала догану з обох боків і зареклася більше з ріднею не зв’язуватися.
Тому коли через півроку вона познайомилася з Кирилом, багатообіцяючим лікарем, який працює в престижній клініці, вона тримала стосунки в секреті. Ні мати, ні тітка, ні сестра ніхто не знав про Кирила.
Навіть кільце, яке він подарував їй, коли робив пропозицію, дівчина знімала, перед відвідуванням близьких. До Галини Степанівни та її сімейства Маша і зовсім їздити перестала. Вона знала, що молодша онука пішла до тієї ж школи, що й Ірішка. До Маші дійшли чутки, що Галина Степанівна вже готувала другу онучку до Маші на заняття.
— Іринку натаскала мовою, хай і молодшу навчить. Це ж нескладно! — міркувала вона.
Маша, звичайно, не збиралася витрачати час на племінницю. Жодної подяки від рідні не було, тільки безглузді образи та зіпсовані стосунки з друзями та колишнім нареченим. Вдруге на ті ж граблі Маша вставати не хотіла.
Тому її поведінка у парку була виправдана. Вона дуже злякалася, зустрівши Галину Степанівну, і не хотіла представляти їй свого коханого Кирила. Втратити його їй дуже не хотілося. І тоді вона вигадала план.
— Давай скажемо, що ти… Водій трамвая? – сказала вона Кирилові.
— А чому?
— Мій батько раніше захоплювався електротранспортом. У нього збереглася колекція… — Маша казала правду. Її батька не стало три роки тому, а колекція залишилася стояти на полиці, нагадуючи про тата… До того ж “користі” від водія трамвая для хитрої рідні не було б, і Маші з Кирилом ніхто не заважав би жити.
— Дивно, звичайно, але як хочеш, – сказав Кирило.
Вони прийшли коло сьомої. Мати зустріла гостей накритим столом, за яким уже сиділа Галина Степанівна та її родина.
— Ну, розповідайте, Кириле… Ким працюєте, чим захоплюєтеся? — спитала тітка.
Кирило глянув на Машу, посміхнувся і повідомив:
— Я водій трамвая.
— Та ви що? — вираз обличчя Галини Степанівни змінився. Дивно, але Кирило вдало увійшов до образу, і Маша ледве стримувалась, щоб не засміятися. Добродушний, простий хлопець, який дуже любив трамваї, припав до душі потенційній тещі. Мама Маші показала колекцію чоловіка і навіть заплакала. А Галина Степанівна розчаровано колупала у тарілці шматок торта. Її зацікавленість змінилася байдужістю, і вже за півгодини родичі почали збиратися додому.
— Ти за нього заміж не виходь. Ти в нас дівчинка інтелігентна, розумна… А з Кирила і взяти нічого… — багатозначно сказала Галина Степанівна, дивлячись на Машу.
— Кохання зле. Та й люблять не за щось, а просто так, тітко Галю… — відповіла Маша, зачиняючи двері.
Рідня пішла, а мама після спогадів про покійного чоловіка розхвилювалася. У неї піднявся тиск і занедужало серце.
— Мамо… ти чого? — Маша побачила, що жінка зблідла. Кирило!
На щастя, серцевий напад удалося вчасно розпізнати. Потрібна допомога була надана миттєво: Кирило був добрим лікарем.
Коли мати Маші виписували, вона похитала головою і тихо сказала:
— Значить, твій наречений доктор… Ну що ж… Спасибі йому. Думаю, це залишиться між нами, так, дочко?
— Так, мамуль… Не кажи нікому, що Кирило — лікар! – Маша склала руки біля грудей.
— Добре. Хоча я нічого не маю проти зятя водія трамвая. Чудова професія. Особливо якщо людина хороша.
Це точно, – погодилася Маша і подивилася на обручку. У них з Кирилом було заплановано стилізоване весілля… У трамвайному депо. А чому б і ні?