— Дорога, все складається просто супер! – потирав руки Слава. – Нарешті ми разом у відпустку рвонемо, а там, на море … романтика … білий пісочок …. пальми …. м-м-м-м …. і займемося ми по повній програмі втіленням у життя твоєї мрії… ляльку зробимо. А давай-но прямо зараз почнемо.
Чоловік засміявся, а Маші було не до жартів. Вони одружені вже два роки, а дитини досі немає. Правда Слава не дорікає її за це.
— Та гаразд тобі, не парься… Діти – це ж тягар… Хіба нам удвох нудно? Поживемо поки що для себе, а там подивимося.. – підбадьорював він Машу.
Вона вдячно посміхалася, проте все одно відчувала себе неповноцінною. Таких у їхньому селі образливо називали “пустоцвітом”. І Маші дуже не хотілося стати ним. Боялася того, щоб злі язики в спину шепотіли: “Манька-пустоцвіт”. І тому вона потай сподівалася на цей спільний зі Славою морський відпочинок, тим більше вона тільки-но пройшла черговий курс процедур. Але, на жаль… За тиждень до виїзду чоловік прийшов похмурий додому.
— Ну ти прикинь! Закон підлості не спить! – Слава шльопнув долонею по столу. – Відкликали мене з відпустки – форс-мажор … хоч звільняйся, е-ка-ле-ме-не!
— Нічого собі?! – ахнула Маша, але тут же, побачивши засмучене обличчя чоловіка, кинулася заспокоювати його. – Ну що ж тепер… Звільнятися, звичайно, не треба… Де ти ще таку роботу знайдеш, та й оклад щойно підвищили… Давай здамо путівки, і я спробую перенести відпустку.
— Дякую, рідна, за підтримку. Але здавати путівки не будемо. Їдь одна чи подругу поклич. А я все одно звільнюсь – свій бізнес підніматиму.
Слава крім основної, офіційної роботи “на господаря”, тримав ще більше для душі, ніж для прибутку, невелику авторемонтну майстерню в гаражах. Все мріяв піднятися, та руки не доходили, та й грошей для підйому не було. У кредит влазити не хотілося.
— Уф …. Слава тобі, Господи … Полетіла – зітхнув Слава, помахавши рукою вслід літаку, що хитнув крилами. – А тепер бігом! Потрібно за два тижні все встигнути зробити, поки обставини склалися на мою користь.
Нічого робити не було б потрібно, якби не його уперті “старі”. Грошей у них на рахунках непомірно, причому в різній валюті. Не дарма батько бізнес, сидячи на нафтовій трубі, ще з 1990-х організував. Але поділитися з ним, з єдиним сином, батьки грошима не бажають.
— Поки ти бездітний, жодних грошей не дамо! – відрубав батько. – Сьогодні у тебе Манька, завтра Танька, післязавтра Варка … І всі вони наші гроші відщипуватимуть. Ні, сину. Ось народяться онуки. Зав’яжеться у тебе справжня, повноцінна сім’я – тоді і на твою автомайстерню грошей дам.
— Не на майстерню, тату, а на солідний СТО – поправив Слава. – Майстерня в мене зараз, у гаражах…
Як він батька не вмовляв, той стояв на своєму. Вони навіть на весілля не прилітали, вважаючи, що весілля – це не привід знайомства з невісткою.
Дітей, як таких, Славко не хотів, називав їх “сnuнorpuзaмu” та тягарем. І тому був спочатку навіть радий, що у них з Машкою вони не виходили. А ось Маша, сама по собі, його дуже влаштовувала. І на обличчя – симпатюлечка, і фігурка ладненька, і господиня хороша. А вже характер і зовсім рідкісний – поступливий і лагідний. Вона навіть на Славкіні загули уваги не звертала. Або й справді не помічала їх.
Жаль з Маруською розлучатися, але робити нічого – вона народити не може. А без наявності дітей батько грошей так і не дасть.
А тут саме одна з коханок дві смужки сунула під ніс – ще півроку тому. Спочатку Слава хотів дати їй грошей на переривання, а потім передумав – у голові у нього склався хитрий план.
Почекай до літа, – погладив він по голові закохану, довірливу Оленьку. – У червні я розлучуся з дружиною і відразу ж з тобою розпишемося.
Слава подав заяву на розлучення (через РАГС не вийшло – треба вдвох подавати), трохи заплатив і отримав заповітне свідчення якраз до відпустки, яку нібито скасували.
Маша, відлітаючи на відпочинок, не знала, що вона вже цілу добу розведена. Приїде, довідається.
— Ну все … радійте , – весело сказав він. – Через три місяці збудеться ваша мрія – у вас з’являться онуки. Відразу двоє – двійнята.
— Тож приїжджайте знайомитися з моєю новою дружиною і… сподіваюся тепер ви допоможете мені розгорнути свій бізнес?
Шлюб із Оленькою у зв’язку з великим терміном вагітності було зареєстровано у прискореному порядку.
Тепер залишилося до приїзду Маші провернути знайомство з батьками і… а там буде видно. Головне – гроші зі старих стрясти.
Жити з колишньою коханкою, а тепер із дружиною, Слава зовсім не хотів. Як кажуть, відпочивати в Європі та жити емігрантом там же, це дві великі різниці. Він навіть весілля організовувати відмовився, мовляв, яке весілля, якщо наречена з животом, та й гроші на вітер кидати ні до чого.
У Оленьки спочатку заблищали очі від сліз, але потім вона заспокоїлася, кивнувши головою. Машині особисті речі Слава вивіз у гараж та привів у квартиру Оленьку.
Батьки приїхали для знайомства з невісткою за тиждень після відльоту Маші на відпочинок. До їхнього приїзду Оля хвилювалася – їй так хотілося сподобатися свекрусі, що вона ніч не спала, обмірковуючи меню для святкового столу. А потім узяла відгул на роботі, щоб встигнути приготувати все, як треба.
— Ну треба ж… Рідко так на кухні буває в одиноких чоловіків… Чисто все .
А у Слави все йшло за планом. З’явилася, щоправда, маленька ” заморочка ” але швидко ліквідував її.
— Сонечко … – Зателефонувала Маша з відпочинку. – Мені так нудно тут без тебе. набридло … Можливо я поміняю рейс вильоту.
— Та ти що… Відпочинь, як слід. На екскурсії походи… Загорай, дихай морським повітрям – не помітиш, як пролетить тиждень, – злякався Слава.
— Ну добре, котя… Потерплю… . – засміялася Маша, а надвечір передумала, змінила квитки і вилетіла додому.
Застілля було в самому розпалі, коли Маша відчинила двері і зайшла до квартири
— А ось і я. – крикнула вона, почувши слова чоловіка у вітальні і здивувавшись незнайомим голосам.
Зайшовши в кімнату, вона витріщила очі з подиву. За накритим столом сиділи батьки Слави (вона одразу ж впізнала їх за фотографіями), поряд з ними сидів розгублений та зляканий Слава, а тарілки подавала якась жінка, великий живіт якої був прикритий її, Маруськиним, кухонним фартухом.
— Не зрозуміла… Слава… А що тут діється? – Маша перевела погляд із чоловіка на літню жінку. – А ви ж мама мого чоловіка? А ви тато?
— Слава… Якого чоловіка? Про що вона каже? Це ж я твоя дружина? – молода жінка з животом дивилася на Славу.
— Не зрозумів я чогось … Син … Що за справи? – загудів батько.
— Та це… Маруська… Ми з нею зустрічалися колись… Досі відв’язатися не може… Ще й ключі не віддає ніяк… – заметушився Слава і одразу гаркнув на розгублену Марусю. – Маріє! Ну скільки можна говорити, у нас давно все закінчено. Тим більше, я одружений! У нас незабаром діти будуть. Оленьці не можна хвилюватися – вийди швидко з квартири!
— Як-к-к-а-я дружина… Адже це я твоя дружина… Ти що з глузду з’їхав, Слава?! – Маша похитала головою і відразу стрепенулась. – Адже й речі мої тут у шафах…
Вона відчинила двері шаф і розгублено подивилася на порожні полиці та вішалки.
— Маріє! Іди, я тобі сто разів пропонував забрати свої шмотки, а тепер у гараж їх відвіз… Відстань ти від мене, зрештою!
— Жінка … Не можна бути такою нав’язливою. – З докором подивилася мати Слави. – Мій син одружений. У нього незабаром діти народяться. Не лізьте у сім’ю. Залишіть приміщення.
— Ну ти і raд .. . – Кинула Маша в обличчя чоловіка і, підхопивши сумки, вискочила з квартири.
— Ти вже обережніше з дівками… Не солідно тепер так поводитися, – пожурив батько і перевів на рахунок сина перший, незначний, транш допомоги. – Для початку вистачить… я прорахував… інше чере-3-4 місяці, край-через півроку, переведу. Нині не виходить.
Провівши батьків, Слава задумався – він щось розраховував виманити з батька відразу всю суму і відправити незручну йому Олю на всі чотири сторони.
Вона й сама його дратувала – тим більше в нього юна Вікуська з’явилася – струнка регіт і, що важливо, без величезного пуза.
А вже, уявивши, як через три місяці його квартира наповниться дитячим репетуванням ночами, розмірами, ліжечками та всякою іншою дрібницею, Слава готовий був заволати від жаху.
— Доведеться терпіти. – зітхав він. – Поки старий інші, основні, гроші не перекине.
Слава покрикував на дружину, коли вона намагалася докоряти за пізні повернення.
— Будеш нити, взагалі до ранку не прийду, – погрожував він і дружина затихала – Ну куди їй, на сьомому місяці з двійнею сіпатися, та права хитати.
До цього часу Оля вже знала про те, що та бідна жінка, яка зайшла до квартири, була не подружкою, а справжнісінькою дружиною, яку Слава обвів навколо пальця і викинув із квартири.
— Квартира особисто моя власність! – Не соромлячись свого огидного вчинку, розповів він, трохи перебравши, Ользі. – І ти, люба, вилетиш разом з твоїми дітками, якщо погано поводитимешся.
Ольга розуміла, що рано чи пізно, вона у будь-якому разі вилетить зі Славиної квартири – адже чоловік навіть не намагався приховати свою неприязнь до неї. Але вона навіть не припускала, що це станеться так швидко і трагічно.
Вона відчула себе погано, коли в черговий раз в очікуванні Слави, ковтала сльози, притулившись до шибки, дивлячись на пізніх, північних перехожих, що пробігають у світлі ліхтарів.
Жінка ледве змогла набрати номер швидкої та відчинити вхідні двері, перш ніж відключитися. Щоб урятувати дітей довелося “кесарити”. Слабенькі, недоношені, малюки таки з’явилися на світ. А ось Оленьку врятувати не вдалося.
Дзвінок Славі надійшов вранці.
— На жаль, ваша дружина загинула… Але у вас народилося двоє синів. Приїжджайте оформляти документи та готуватимемо їх до виписки.
— Але я не хочу…
— В сенсі? Як цього не хочете? Це ж ВАШІ діти. Невже ви не станете їх забирати? – молодий дівочий голосок у трубці затремтів від обурення.
— А що тут такого? Он, навіть матері, буває відмовляються. А я лише батько. І не хотів цих дітей… От вас би я із задоволенням забрав… Судячи з голосу, ви така красуня . – забурмотів Слава, але продовжити флірт не вдалося – трубка сердито запиликала короткими гудками.
Батькам він повідомляти нічого не став – нехай думають, що у них все нормально.
— Фото надішлеш малюків? Ні. Ольга не хоче до півроку їх фотографувати… Каже не можна… – брехав він матері, вважаючи, що головне – отримати гроші, а потім він щось придумає.
— Ось як все вдало складається, – чоловік досить оглядав нове приміщення СТО із оглядовими ямами та полицями для інструментів. – Скоро батько перекине гроші, що залишилися, закуплю підйомники, інструмент і можна починати. Автомеханіки вже на поготові.
Але… батько чомусь так і не переказував обіцяних грошей. Мало того, він перестав виходити на зв’язок, так само, як і мама. Дзвінки залишалися без відповіді або відхилялися.
Так і не дочекавшись грошей, Слава зателефонував батькові з іншого номера і дзвінок був прийнятий.
— Привіт, батю.. . – почав він, але відразу отримав приголомшливу відповідь.
— У мене немає сина, – голос батька був холодний і він відразу відключився.
Більше Слава додзвонитися до батьків не міг.
— Ну що ж… Доведеться злітати до старих – дізнатися, який “бзик” у їхню голову прийшов…
— Та вже… Живуть люди… – позаздрив він, крокуючи до батьківського будинку вулицями багатого котеджного селища. – Ну нічого … І в мене скоро буде не гірше … Привезу потім туди довгоногу модель.
І тут його роздуми закінчилися несподіваним чином. Він відчинив хвіртку і з подивом побачив Маруську, яка котила по вимощеній плиткою доріжці коляску для двійнят.
— А ти … Ти як тут виявилася?!! І хто ці діти? – Слава вже здогадувався, що почує, але не хотів вірити цьому.
— Та про твій вчинок розповіли у міських новинах… А потім це розлетілося в інтернеті… Та й твої батьки дізналися про все. Приїхали та забрали онуків, оформивши опікунство. – Маруся ніжно подивилася на соплячих пацанів.
— Ну а ти? Ти яким боком до моїх дітей і моїх батьків?
— Діти не твої. Ти відмовився від них. А тепер вони мої батьки знайшли мене, і допомогли всиновити хлопчиків. Ну а тепер ми з твоїми батьками рідня – я мама хлопчиків, а вони рідні дідусь із бабусею.
— А я… Я батько… Я заберу… Я відсуджу …- здійнявся Слава.
— Не батько ти, а негідник, – пролунав гнівний і гuдлuвuй голос. – І нам з матір’ю соромно за те, що ми змогли такого морального ypoda народити та виховати. Забирайся геть! Я ж тобі сказав – немає у нас більше сина.
Слава повільно йшов до хвіртки, дедалі нижче схиляючи голову. Він розумів, що втратив усе і не вірив, що тепер нічого не можна відкрутити назад. Не відмотується назад ні підлість, ні зрада.
А з вікна другого поверху в спину сина, що йде, дивилися очі матері. Вона ледве стримувала себе, щоб не кинутися слідом із криком: ” Синку! Зупинися!”. Але жінка розуміла, що не можна. У жодному разі не можна цього робити. Інакше не матиме шансу врятуватися, викупивши свій гріх.