— Ти хоч розумієш, як ти нас усіх підставила! Ні про кого не думаєш, окрім себе! Безсовісна, зовсім сором втратила! — Поліна Гаврилівна не стримувалась у виразах і злісно кричала у слухавку.
— Мій Боря всіх нас не потягне. Ну треба ж! Тобі хто дав право вирішувати за нас усіх? Відповідай npoклaдкa бeгeмoта! — Свекруха нервово ходила вітальнею. У прямому значенні жінку трясло від злості.
— Поліна Гаврилівна, а чого ви… — Тамара спробувала вставити в розмову свою думку, але свекруха не планувала вести діалог.
— У сім’ї мають працювати двоє. — викарбувала Поліна Гаврилівна. — Я у твоєму віці орала у дві зміни та ще з дітьми сиділа!
— А ти… — Свекруха гнівно перевела дух. — Ти вирішила на дітородному органі мого синочка у світле майбутнє в’їхати? Та тебе за моїх часів… Знаєш, що з тобою зробили б…
— Поліна Гаврилівна може вистачить наїжджати… — Тамара скористалася паузою. — Там на роботі начальник зовсім поплутав береги. Роботи побільшало, а зарплату мені не підняли.
— А тепер ти взагалі залишилася без грошей! Зовсім Бог не наділив мізками! — верескнула свекруха. — Залишилося тепер на останні гроші купити квитки в Арктику, щоби переконатися, що лід не тоне.
— Мені щомісяця Боренька надсилав гроші на іпотеку. А тепер вам самим не вистачить на життя. Ти хоч подумала, як йому тяжко зараз буде? — Свекруха голосно закашляла.
— А так я, на вашу думку, повинна була працювати до нервового зриву? — невдоволено відповіла Тамара. — Кому від цього краще б стало?
— А так я зараз спокійно відпочину, наберуся сил і знову знайду собі потрібну роботу. — додала невістка.
— То ти ще відпочивати зібралася? — Розлютилася свекруха. — У мене платіж за два тижні. Якщо син мені не дасть грошей… Я тебе… Я тебе… — Поліна Гаврилівна на мить задумалася про те, як вона покарає невістку, якщо та швидко не знайде грошей… Але Тамара вирішила закінчити розмову.
— Поліна Гаврилівно, мені вже час. Син вийшов зі школи… — Тамара повісила слухавку.
— Мамуль, Кирюша має такий крутий новий телефон… Я теж такий хочу. — випалив Сергій. Подаруєш мені на день народження? — Син запитливо глянув на матір.
— Господи, вони що, всі змовилися? — подумала Тамара. — Гаразд, до дня народження ще півтора місяці, щось придумаю.
— Мамо, а ми підемо у вихідні до зоопарку? Ти обіцяла. І ще хочу піцу. Давай купимо піцу. — Сергій канючив усю дорогу.
— Як це ти вирішила звільнитися? Мені мама сказала, що коли вона тебе спитала сьогодні, як справи на роботі… Ти сказала, що звільнилася? — Борис увірвався на кухню, коли Тамара мила посуд і кинув на дружину різкий погляд.
— Так, я звільнилася. — Почувши претензію у голосі, Тамара невдоволено подивилася на чоловіка.
— А зі мною ти не могла порадитись? Як ми тепер житимемо? Як я матері допомагатиму з іпотекою? — Чоловік сів на стілець і запитливо глянув на Тамару.
— Та що ви всі пристали до цього кредиту! — Тамара невдоволено кинула чашку до раковини. — А ти не подумав, що, може, у мене на роботі такі умови стали, що не можна було лишитися. А? Чи не подумав про це?
— Може, до мене начальник чіплятися став? Я одного разу погодилася, вдруге потерпіла, а втретє зрозуміла, що не хочу так працювати! — випалила жінка.
— Що? — Борис схопився зі стільця. – Ти? Із начальником на роботі?
— Божечко, Борю, у тебе почуття гумору не більше, ніж у козла молока. — Тамара почала мити посуд. — Звичайно, я не мала нічого з начальником.
— Ти так більше не жартуй. — ображено пробурчав Борис, якому явно довелося не до душі звільнення та сарказм дружини.
— Не буду, якщо мене не дошкулятимеш. — Тамара намилила тарілку.
— Пішла я, бо змінився обсяг роботи. І не на мою користь. Робочий день збільшився на дві години, обід скоротився на тридцять хвилин, а зарплата… — Жінка тяжко зітхнула. — Зарплата, Борю, так і лишилася без змін.
— А що, ніяк не можна було потерпіти? — Борис непомітно стиснув зі злості спинку стільця.
— Мені теж багато, що не подобається на моїй роботі… Але ж я не звільняюся… Терплю і не відчитуюсь. — пробурчав чоловік.
— Ні, Боречка. Не можна було. Я тобі не раб на галері. З якого боку я повинна працювати на знос, щоб покривати іпотеку твоєї матусі? Я на таку авантюру не підписувалась. — Тамара суворо подивилась на чоловіка.
— Тамаро, ну ти хоча б попередити могла, що ти збираєшся йти. А ти прямо різко… Одним днем… Поставила перед фактом. Ти своїм рішенням топиш нашу родину. Ми через тебе всі підемо на дно. Де я знайду зараз гроші на іпотеку? – випалив Борис.
— Я топлю? — Тамара прийшла в сказ від слів чоловіка. — Хто в нас голова сім’ї? Ти так гордо себе сам так називаєш? Ну ось і вигадай щось.
— Я реально втомилася на цій роботі. І взагалі, мені потрібний відпочинок. Дістали мене усі! — Тамара заплакала та пішла до спальні.
— А посуд? — крикнув навздогін Борис.
— Сам домиєш! – крикнула у відповідь Тамара.
Наступного дня Тамара влаштувала собі водні процедури. — І на весь день вирушила до СПА. Жінка не стала говорити нікому із родичів, що їй при звільненні виплатили солідний бонус за всі дні відпустки, які вона не брала.
— Це мої гроші! Після вихідки свекрухи я точно нікому не розповім про ці гроші. — думала про себе Тамара, лежачи на масажі.
Коли розпарена і щаслива Тамара повернулася додому, її чекав справжнісінький шок. Тамара почала переодягатися і відкрила свою скриньку з прикрасами, щоб покласти туди браслет, що красувався на ній весь день.
Яким було її здивування, коли вона побачила, що майже всі її прикраси відсутні…
— Кільце, сережки, кольє… — перелякано шепотіла жінка.
— Бори, нас обікрали! — Тамара злякано увірвалася до вітальні. У мене зникли всі мої прикраси. Майже всі…
— Не пропали, Тамара. Я взяв їх і відніс до ломбарду. Коли вийдеш на роботу, ти зможеш їх викупити назад… — Чоловік із безневинним виглядом подивився на дружину.
— Що ти зробив? — Тамара здивовано відкрила рота і одразу закрила його руками.
— Відніс до ломбарду твої прикраси. — Борис ковтнув чаю та незворушно продовжив гортати стрічку соціальної мережі.
— Борь, у тебе все нормально з головою? Це мої прикраси. Не можна брати без дозволу чуже. — промовила Тамара тихим голосом. На очах навернулися сльози.
— По-перше, всі ці прикраси купував я. А по-друге… — Борис відірвався від телефону і подивився на жінку. — А по-друге, мені потрібно платити іпотеку матері. З яких грошей я це робитиму? Зайвих грошей у мене тепер немає…
— Ось знайдеш роботу, викупиш їх назад. Саме тобі стимул буде. — Борис ліниво позіхнув і почухав черево.
— Стимул? – прошипіла Тамара. – Ах, у мене стимул буде?
Тамара взяла подушку та запульнула у чоловіка!
— Стимул у мене буде! — Далі в Бориса полетіли всі предмети, що трапляються під руку: пластикова пляшка з водою, пакет із насінням, крем для рук.
— Боляче, заспокойся! — Чоловік інстинктивно заплющив голову і підтиснув ноги.
— Заспокойся? Не кажи мені це слово. — Тамара стала навпроти чоловіка і готова була на нього накинутися, наче дика пантера.
— Мамі він іпотеку, бачите, надумав виплачувати. Ну ось і живи з мамою! Провалюй звідси до своєї матері! — не своїм голосом закричала жінка.
— Загалом це моя квартира. І на неї мама додала грошей, коли народився Сергій. Ти хіба забула, що ми продали її квартиру, щоб купити цю простору? А їй узяли іпотеку. — грубо пробурмотів Борис.
— Загалом половину грошей дали мої батьки! І мене зовсім не цікавить, що ти прикриваєшся своєю матір’ю. Я свою половину грошей чесно внесла, Тамара жадібно ковтала повітря.
А як ти вирішуватимеш мамине питання з іпотекою… Мене це не стосується. — люто вимовила жінка.
— Значить так. Якщо завтра ти не принесеш мої прикраси назад, я розлучуся з тобою. По суду розділимо квартиру, домовимося про виховання дитини і далі провалюй на всі чотири сторони. — додала Тамара та підійшла до вікна.
— І що? Ти ось так зруйнуєш наш шлюб та сім’ю через кілька прикрас? — Борис розчаровано похитав головою.
— Не через прикраси, а через те, що ти іпотеку матері ставиш вище за інтереси своєї родини. І те, що дійсно важливо для твоєї дружини. Я тобі сказала, що не збираюся через тебе перегоріти на роботі. — Тамара відчинила вікно.
— Подумай, Борю. Я не шуткую. Якщо ти мене любиш і хочеш зберегти сім’ю, то завтра ж повернеш прикраси. — У цей момент для Тамари розмова була закінчена.
Наступного дня Борис приніс додому прикраси, але Тамару чекав новий підступ.
— Ластівко, вибач за вчорашнє, ось твої прикраси. — сумбурно промовив Борис, коли повернувся з роботи. А після вечері ненароком додав.
— Кохана, я тебе на завтра записав на три співбесіди. Щоб тебе підтримати, я весь день відпросився з роботи. Поїду з тобою. — Збрехав Борис, який відпросився лише для того, щоб особисто переконатися, що його дружина не пропустить жодну з них.
— Господи, та чого вони так хочуть, щоб я весь час працювала. Я їм не батарейка. — образливо подумала Тамара.
— І знову мене ставить перед фактом, як із прикрасами. — Усередині Тамару пересмикнуло від образи.
— Борисе, а ти мене спитав, чи можу я завтра? — Тамара з подивом подивилася на чоловіка.
— То ти ж не працюєш. Які в тебе можуть бути справи? — із обуренням відповів Борис.
— Я завтра буду зайнята. У мене є похід до лікаря. У жіночих справах. — Збрехала на ходу Тамара, яка найближчі кілька місяців точно не збиралася думати про роботу.
— Заздалегідь випереджаю твої запитання. Ні, я не вагітна і ні, близькості у нас також не буде. Два тижні до мене не чіпляйся. — Тамара на мить задумалася і додала.
—Місяць! — У цей момент жінці була гидка сама думка про дотик Бориса. Абсолютно здорова Тамара вирішила як слід покарати чоловіка.
Борис переніс співбесіди на день. Але й там Тамара теж схитрила. Сказала, що їй треба терміново їхати допомагати матері.
Зрозумівши, що змусити Тамару працювати буде так само легко, як діставати з унітазу Атлантиду, Борис придумав новий спосіб знайти за допомогою дружини гроші на оплату іпотеки своєї матері.
— Кохана, я вигадав. Давай займемо гроші у твоєї матері? Вона жінка заможна і позичить нам. А коли ти вийдеш на роботу, ти віддаси їй. А? — Борис із надією подивився на Тамару, коли вони разом із сином грали на дитячому майданчику.
— Тобто тепер ти пропонуєш, щоби моя мати оплачувала іпотеку твоєї матері? І я їй ще замість тебе віддавала борг? — Насилу стримуючи зневагу, Тамара подивилася на лисіючого чоловіка, що запливає жиром.
— Ну, я ж купую нам їжу, оплачую відпочинок, розваги, дарую подарунки… Цілком утримую сина… А зараз, коли ти залишилася без роботи… На мені ще й усі побутові витрати… — Борис спробував виправдатися .
Тамара перевела погляд на зелену дитячу лопатку, недбало забуту в пісочниці. У цей момент вона дуже захотіла використовувати всі сантиметри цієї лопатки не за призначенням. Але в останній момент Тамара вирішила перейти на жіночу хитрість.
— Давай, я викуплю в тебе частку квартири. А точніше моя мати викупить. Мою частку за один карбованець, а твою частку за ту суму, яку дала тоді твоя мати. Тобі цих грошей на дуже довго вистачить виплачувати мамину іпотеку. — Тамара хитро посміхнулася до чоловіка.
— О, кохана. Яка геніальна ідея! Я знав, що ти щось вигадаєш! — не відчуваючи каверзи, вигукнув Борис. Він спробував обійняти Тамару, але дружина зупинила його жестом.
— Гроші перерахував, підписуй, давай. — Тамара ласкаво подивилася на Бориса, щоб не наврочити в останній момент важливу дію.
— Як же добре, що він прописаний у матері. Нині це справжній подарунок. — думала про себе Тамара.
—Готово! — Борис усміхнувся і радісно поклав гроші у сумку. Усі документи були підписані, грамотно оформлені та передані тещі.
— Ходімо, посидимо до кафе. — привітно запропонувала Тамара.
— Із задоволенням, кохана! — Борис вийшов за Тамарою.
— Ну що Боренько, дивись, такий розклад. — Відхлинувши каву, Тамара розпочала свою найкращу розмову.
— Я знаю, як ти любиш порядок та нумерацію в словах, тому я тобі теж зараз дещо розкладу за пунктами.
— По-перше, тепер ти сам виплачуватимеш іпотеку матері. Я більше до цієї історії жодним боком стосунку не маю.
— А по-друге… — Тамара акуратно поставила філіжанку. — Тепер ти щомісяця платитимеш мені двадцять тисяч гривень. Бо я так хочу. І робитимеш це, поки нашому синові не виповниться вісімнадцять років.
— Це будуть тільки мої гроші і на що я захочу, на те їх і витрачатиму.
— А як не будеш, то… — Тамара посміхнулася. — То пішов геть із квартири моєї матері прямо сьогодні. Повертайся до своєї мамочки.
— Вибирай, Боренько. — Тамара вперше за довгий час вільно та легко зітхнула.
Боря очманів. Його очі моментально стали розміром із блюдце, на якому красувалася чашка з ароматною кавою Тамари. Боря хотів був розлютитися, але Тамара ввічливо його зупинила.
— Будь-який крик чи навіть пук з твого боку… Хоч щось мені зараз не сподобається, і я негайно подаю на розлучення. І прямо сьогодні ж увечері ти зі своїми речами вмотуєш до своєї матінки.
Борис хотів щось сказати, але Тамара жестом показала знак стоп.
— Борю, якщо ми розлучимося, ти все одно платитимеш мені у вигляді аліментів. Тільки от із сином ти так вільно більше спілкуватись не зможеш.
— Ти в будь-якому разі тепер платитимеш мені гроші, питання тільки на яких умовах. — Тамара пронизливо подивилася на чоловіка.
— Єдине, що ти зараз можеш зробити, це дістати з цієї бежевої сумочки перші двадцять тисяч і передати їх мені.
Боря тремтячими руками дістав гроші і відрахував двадцять тисяч.
Аюл Борис був oлeнeм, дypнeм… Або просто міцно любив свою дружину і не хотів рідше бачити свого сина… Відповідь ми навряд чи дізнаємося.
Борис протримався із Тамарою чотири роки. Щомісяця він виплачував їй двадцять тисяч. Потім він розлучився та переїхав до матері.
Усі ці чотири роки Тамара не працювала. Займалася сином і жила на втіху. А після розлучення здала помешкання і теж переїхала до своєї матері.
Тамара активно займалася собою… Ходила до спортзалу, до косметолога, на танці… І потім витягла щасливий квиток в особі заможного та привабливого Михайла, який дуже швидко став другим чоловіком.
А Борис від горя, заздрості та вічних докорів матері через кілька років спився. На сьогоднішній день він проходить реабілітацію в одній із клінік. Сподівається відновити своє життя та повернути довіру вже дорослого сина.