Що тільки не робила жінка, щоб зберегти сім’ю: розмовляла з Миколою, погрожувала, лаяла та просила
Чоловік твердив, що йому набридла дружина, що розповніла, з якою соромно навіть на вулицю вийти. Діти, які постійно галасують, його дратують.
Микола стверджував, що з новою жінкою він начебто заново народився. Карина його розуміє, підтримує, хвалить і буквально обожнює. Ларисі Вікторівні нічого не залишалося, як упокоритися. Під час розлучення жінка стала на бік невістки, з сином посварилася.
Микола у день суду зібрав свої речі та поїхав до нової пасії. Пізніше Каріна заявилася разом з ним на засідання як свідок. Там Лариса Вікторівна розглянула розлучницю. То була висока худа блондинка з непропорційно великими губами. “О, ще одна жертва пластичної хірургії”, – подумала Лариса Вікторівна і скривилася.
За сина їй було соромно. Микола поводився в суді зухвало.
— Дружина погладшала, живіт висить, целюліт скрізь! За дітьми не стежить, їжу не готує, з нею на вулицю вийти соромно! – голосно зітхнув чоловік перед суддею.
Коли слово дали Карині, Лариса Вікторівна ледь утрималася від лайки. Микола представив коханку як близьку подругу сім’ї.
Каріна спробувала переконати суд, що у розлученні винна Олена. Мовляв, вона почала зраджувати чоловіка, і він змушений розлучатися, а ще йому треба десь жити.
Весь цей цирк наївний Микола із коханкою затіяли заради квартири, сподіваючись розжалувати суддю.
Коли настала черга Лариси Вікторівни, вона сказала правду:
— Ваша честь. Позивач доводиться мені рідним сином, але підтримати я хочу відповідача, мою невістку. Не слухайте його. З боку Олени ніколи не було зрад. І його свідок ніяка не подруга сім’ї. Це коханка сина, через неї він дітей покинув. До квартири він не має жодного стосунку.
Нерухомість – не спільно нажите майно, житло Альоні дісталося від батьків у спадок. Чого мовчиш? Документи показуй судді.
Питання про те, з ким житимуть діти, на засіданні не порушувалося. Ідучи до коханки, Микола нікого забирати із собою не планував. Оттяпать шматок квартири у чоловіка теж не вийшло, тож із зали Микола з Каріною виходили засмученими.
Після суду невістка зі свекрухою вирушила лікувати нерви десертами до кав’ярні.
Олена розплакалася:
— Ось за що це мені, Ларисо Вікторівно? Я що, поганою дружиною була? Готувала, прала, прибирала, з роботи на нього чекала, у відрядження відпускала. Ніколи не пилила, що мало заробляє. Дітей фактично виховувала сама, а він мене так на суді зганьбив!
— Я сама від Кольки такого не чекала. Мабуть, він тепер говорить словами Карини, це вона його підготує. Утри сльози. Все що не робиться до кращого.
— Я справді, Ларисо Вікторівно, сильно поповніла. Зараз, коли опори у мене немає, крім вас, потрібно терміново шукати роботу. Тільки не знаю, як бути із дітьми.
— Щось придумаємо, не хвилюйся. На аліменти подай обов’язково. Пий какао, бо охолоне.
Олена щиро любила свекруху. Батьки в Олени померли рано, а Лариса Вікторівна буквально замінила їй матір. Так, Лариса Вікторівна часто була грубою, могла посварити, не особливо підбираючи вирази, але несправедливості не терпіла. До пенсії жінка працювала у юстиції, зв’язки зберегла.
Альоні свекруха пообіцяла у найкоротші терміни вирішити питання її працевлаштування. Лариса Вікторівна завжди тримала своє слово.
Через три дні після останньої зустрічі вона рано вранці в суботу приїхала до невістки, двері відчинила своїм ключем і увійшла до передпокою.
— Олено! Олено, ти де? Ще спиш, чи що?
Двері спальні відчинилися, звідти висунулась розпатлана голова невістки.
— Ой, Ларисо Вікторівно. Ви що так рано?
— Швидко піднімайся, вмивайся! Поїдемо життя твоє кардинально міняти. Дітей збирай, до ігрової кімнати їх відведемо на пару годин, щоб не заважали.
Лариса Вікторівна знала, що Олена не має грошей. Збирати її невістка не вміла, та й Коля щедрістю не вирізнявся, зайвого дружині ніколи не давав. Знявши в банку частину своїх заощаджень, Лариса Вікторівна повела Олену магазинами.
Купила їй кілька ділових костюмів, комплект повсякденного одягу та взуття. Майже силою затягла до перукарні, де жінці зробили модну стильну стрижку. Олена, незважаючи на зайву вагу, стала гарнішою. Лариса Вікторівна залишилася задоволеною результатом.
— Скажи, ти хочеш схуднути?
— Звісно, хочу, Ларисо Вікторівно! Це мрія моя.
— Якщо слухатимеш мене, я обіцяю, що за місяць ти скинеш щонайменше десять кілограм. Дуже вже я хочу Колі носа втерти. Ось тобі телефон, подзвониш сюди. Про зустріч домовишся, дієтолог тебе прийме, допоможе скласти план харчування. У мене ще є добрі новини: я тебе влаштувала на роботу. Поки що секретаркою, а там, можливо, і до діловода доростеш. Якщо вивчишся.
— Дякую вам, Ларисо Вікторівно. Що б я без вас робила! Зовсім щось я розкисла, треба брати себе до рук.
— Не переймайся, Оленко. І на нашій вулиці буде свято! За дітей не хвилюйся — сидітиму з онуками, поки ти своїми справами займаєшся. Колі з його пасією я ще влаштую. Приходь до мене на ювілей, все сама побачиш! Нікому не дозволю ображати близьких.
Лариса Вікторівна обіцянку тримала. Коли Олена йшла на роботу, жінка приїжджала до невістки до квартири, відводила дітей до школи, забирала їх, возила гуртками і робила з ними уроки. А вечорами вчила Олену пекти кекси, пироги та торти.
На вимогу Лариси Вікторівни Олена подала на аліменти. Як тільки Микола про це дізнався, подзвонив колишній дружині і влаштував скандал:
— Я думав, що коли ми розлучимося, я тебе назавжди позбудуся! А ти і після розлучення примудряєшся мені капості робити. Забери заяву на аліменти, якщо ти нормальна! Навіщо подала? Адже знаєш я не син мільйонера!
— Це, Колю, такі ж твої діти, як і мої. Будь ласкавий брати участь у їхньому житті. Якщо не хочеш виховувати сина та дочку, просто давай гроші на гуртки, одяг та розваги.
— Знаю я тебе. Все одно гроші до дітей не дійдуть, ти все на себе витратиш!
— Я, любий, тепер працюю. Сама себе забезпечую, у тебе нічого не прошу.
— Тебе моя мати підговорює! Ти гадаєш, я не знаю про це? Загалом, у мене немає зайвих грошей, у мене дружина молода, витрати великі.
— Колю, проблеми твої мене взагалі не турбують. Будь ласкавий утримувати своїх дітей. Я ще до розлучення тобі пропонувала укласти мирову угоду, ти відмовився. Отже, діятимемо згідно із законом.
Майже відразу після дзвінка Миколи на зв’язок вийшла і Каріна. Вона голосно лаялася, вимагаючи дати їм спокій.
— Ти й так собі квартиру захопила, що тобі ще від Колі треба? Не має грошей!
— Хай знайде. Це не мої проблеми. А ти чому зі своєю думкою до цього питання лізеш? Ми з колишнім чоловіком розберемося самі.
— Це для тебе він колишній, а для мене справжній. Гроші ти із нашого загального бюджету вимагаєш! Він дванадцять років тебе на своїй шиї тягнув, тобі мало?
— Сваритися з вами я не хочу, але й позов не забиратиму. Всього найкращого.
Олена дивувалася сама собі: раніше вона боялася суперечити чоловікові, тепер відчувала себе набагато впевненіше.
Лариса Вікторівна збиралася публічно покарати сина, що гуляв. Нехай усі знають, що він із себе уявляє. Лариса Вікторівна сподівалася, що й Карині теж дістанеться.
Коля спробував вплинути на колишню дружину через матір. Він приїхав до неї додому без запрошення і почав тиснути на жаль:
— Мамо, я зараз часто мотаюся по відрядженнях. Справи фірми йдуть не дуже, тому зарплату нам платять нестабільно. Будь ласка, поговори з Альоною, щоб вона забрала позовне за аліментами.
— Чому я маю це робити? Олена не на себе гроші просить, вона дітей твоїх вирощує. У неї зарплата секретарки теж невелика, але якось примудряється купувати продукти, сплачувати за комунальні послуги, гуртки та інші дитячі потреби.
— Я ж не відмовляюсь зовсім платити моїм дітям. Дайте мені трохи часу, я стану на ноги і почну допомагати дітям.
— І скільки ти плануєш на ноги вставати?
— Не знаю… Рік-два, мабуть…
— Скільки? Ти плануєш два роки не допомагати дітям?
— Ну, я не маю можливості! У мене дружина молода, ти навіть не уявляєш собі, скільки йде на неї!
— Мені про неї взагалі нічого не говори!
— Я б попросив тебе, мамо, шанобливо відгукнутися про Карину. Вона тобі нічого поганого не зробила.
— Звісно, нічого не зробила. Просто родину зруйнувала та дітей без батька залишила. Не буду я тобі, Колю, допомагати. Ти маєш платити аліменти.
— Дякую, мамо. Дякую за співчуття.
Візит сина зіпсував Ларисі Вікторівні настрій. Жінка вирішила прогулятися і подумати над ситуацією, що склалася.
Ювілей наближався. Все йшло за планом: Олена вже схудла на шість кілограм, зникли боки, ноги візуально стали довшими. Лариса Вікторівна тріумфувала: тепер залишилося зробити так, щоб Микола прийшов на свято разом із Кариною. Відзначати день народження жінка планувала в орендованому котеджі на природі.
Лариса Вікторівна зателефонувала до сина, щоб уточнити, чи прийде він на свято:
— Колю, привіт. Я тебе турбую з особистого питання. Сподіваюся, ти не забув, що через три дні у мене ювілей? Ти вшануєш мене своєю присутністю?
— А ти мене запрошуєш?
— Запрошую.
— Тут така справа… Ти ж знаєш, що я без Карини нікуди не ходжу?
— Я це ще на засіданні суду зрозуміла.
— Так ось. Карина Олену терпіти не може, тож тобі доведеться обрати: чи ми, чи твоя колишня невістка.
— Он воно що… Перед вибором мене ставиш. Добре, я скажу Альоні, щоби не приходила. Ти задоволений?
— Дуже задоволений. Сподіваюся, що на твоєму святі я зможу зав’язати корисні знайомства. Давно подумую про те, щоби змінити роботу.
— Адресу надішлю пізніше. До речі, у мене на святі дрес-код: костюми та вечірні сукні.
— Добре, мамо. До зустрічі.
Гості до котеджу почали приїжджати до восьми. Лариса Вікторівна трохи злукавила: ніякого дрес-коду не було. Просто їй хотілося, щоб син із своєю супутницею виділялися з натовпу. Сама іменинниця зустрічала гостей у легкій літній сукні.
Альона вбралася в облягаючий брючний костюм пісочного кольору. Кремова блуза з глибоким вирізом надзвичайно їй йшла. Лариса Вікторівна сховала невістку в хаті і наказала чекати на її сигнал.
Коля і Каріна заявилися пізніше за всіх. Син був у чорному смокінгу, його супутниця — у білому приталеному платті, розшитому стразами. Лариса Вікторівна посміхнулась про себе: як вдало Карина підібрала колір одягу.
Коли гості сіли за стіл, Лариса Вікторівна піднялася з місця і сказала, що однієї близької для неї людини за цим столом не вистачає. Коли до гостей вийшла Альона, у Колі з рук випала вилка. Було видно, що чоловік ошелешений зовнішнім виглядом колишньої дружини. Карина, впіймавши його погляд, штовхнула чоловіка під столом.
Лариса Вікторівна тріумфувала: їй вдалося зіпсувати настрій коханці сина.
Карини вистачило ненадовго. Через півгодини після появи Олени вона вимагала, щоб Микола відвіз її додому. Коли син зі своєю пасією йшов, Лариса Вікторівна голосно промовила:
— А тепер останній сюрприз. Мені вже сімдесят років, майже все життя прожите. Я хочу, щоб ви стали свідками мого останнього бажання.
Коля, почувши промову матері, одразу зупинився і повернувся до гостей.
— Я хочу оголосити спадкоємців. Все, що я маю, після смерті заповідаю моїй найближчій людині.
Микола посміхнувся, Карина теж зраділа.
Лариса Вікторівна повернулася до Олени і сказала:
— Все, що маю, залишаю тобі та онукам. Документи вже готові
Я ж казала, що ніколи не дозволю ображати своїх близьких. А ти, Колю, йди. Ти мені не син. Більше ні тебе, ні твою нову дружину ми затримувати не сміємо.
Гості зааплодували. Коля та Карина майже бігом кинулися до воріт. Лариса Вікторівна досягла того, чого хотіла. Сина вона покарала.